2. Напрями змін державних утворень
Історичні дослідження постійно віддаляють час зародження першої людини. Існують різні точки зору стосовно того, який стан, з якого періоду, за якими параметрами можна вважати часом започаткування, власне, людини. Вважається, що на території України первісні люди з'явилися 1-1,5 млн. років тому.
Непростим є дослідження утворення держав на теренах України і власне Української держави. В силу різних внутрішніх і зовнішніх причин певні колективи - союзи людей утворювалися і розпадалися, знову утворювалися, але вже на новій основі.. Природноінформаційно-соціальний чинник був завжди головним, а суто природно-матеріально-речовий чинник виконував допоміжну роль.
В цьому непростому процесі необхідно, як висловився український націолог та етнополітолог О. Бочковський, «розвіяти романтичну імлу та шовіністичну темряву, що хмарою затемнює національну справу".
Існують різні класифікації етапів розвитку української держави, але до сьогодні недостатньо дослідженим є період Трипільської культури, яка існувала в центрі сучасної української держави протягом більше 2 тисяч років - від 4,5 до 2,5 тис. років до н.е., тобто від кам'яного віку до бронзового. Існують численні інформаційні та матеріальні докази існування Трипільської культури. Вже відкрито чи знайдено 25 міських поселень, з яких 17 знаходяться в Черкаській області. Більшість європейських країн ще не мали на той час міських поселень, в тому числі - з двоповерховими будівлями.
Більше того, на думку окремих дослідників, на території сучасної України існували і давніші праукраїнські етнічної державні утворення. В нашій країні, в районі сучасного Запоріжжя, знаходиться Державний історико-археологічний музей „Кам'яна могила", де були знайдені стародавні тексти, накреслені на стінах кам'яних склепів. Розшифрував ці тексти відомий російський нумеролог А.Г. Кифішин. Вважається, що ці тексти є першим в світі письмом, а отже, на нашій території з'явилася писемність раніше за шумерську.
"Кам'яна Могила" з її наскельними малюнками - це продукт розвинутої духовної культури. Численні вироби із випаленої глини трипільської культури - теж показник духовного розвитку, оскільки в цих виробах втілювалось не тільки бажання утилітарно використати, а й ціле всеосяжне світосприйняття. Вважається, що випалена глина- перший штучний матеріал, створений людиною. Національне підґрунття розвитку українського етносу на той час складало язичництво, з його життєдайним та радісним сприйняттям навколишнього світу, в якому домінували символи родючості - жіночі статуетки, а також зображення не лише природи, що оточувала людину, а й елементів Космосу - Сонця, Місяця тощо. В цілому, язичництво формувало необхідність гармонії з природою.
На думку Ю. Липи: "Трипільський характер - це підложжя українського характеру. Бо народи-предки - це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це - характери, що кружляють в крові сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися (...). Від трипільців починаємо історію української території як єдності і її торговельних взаємин з іншими країнами, єдності духовної і матеріальної". Отже, при всій умовності класифікації, першоосновою української державності можна вважати Трипільську культуру, яку започаткували праслов’янські племена, які пізніше склали основу Пшеворській, Зарубницькій, Черняхівській культур з І ст. до н. є. до VII ст. н. є. На добу Черняхівської культури припадає ще одне праукраїнське державне утворення - Антська держава. На території України проживали також скіфи, які, в своїй більшості, були вільними людьми, що на той час було не було типовим, згодом з'явилися сармати.
В класичному трактуванні історія становлення української державності може мати такий вигляд. Перший період - у VI-VII ст. В ці часи зростала чисельність населення, різноманітні контакти між людьми ставали все більш «щільними», що породжувало синергетичний ефект формування етносу. Східнослов'янські племена або праукраїнці заклали фундамент нової держави - Русі, у сучасному її розумінні - з більш розвинутою економікою, удосконаленими знаряддями виробництва, поглибленою спеціалізацією, а також досить розвинутою торгівлею, як всередині країни, так із сусідніми країнами. Духовною опорою започаткування та становленням слов'янської держави на той час було язичництво. Але через владну еліту з часом поступово став посилюватися вплив християнства, центром якого стала Візантія.
В другій половині IX ст. Київський князь Аскольд вже проводив політику християнізації. Але у 882 р. Київ був захоплений Олегом, якому, за історичними даними, сприяла язичницька опозиція. За князівством Олега (882-912) Київська Русь з центром у Києві стала однією з найпотужніших країн Європи.
Значною подією було прийняття християнства князем Володимиром у 988 році. Зрозуміло, що духовність народу, його вірування неможливо було поміняти своєрідним «декретом», тим більше «згори», з боку влади. Про те, що цей процес проходить складно, свідчить те, що практично не залишились матеріальні носії язичництва. Хоча відомо, що язичництво стародавньої Греції, Риму тощо залишило після себе значні матеріальні носії високого рівня культури, мистецтва тощо.
Східні слов'яни мали свою писемність ще до прийняття християнства. Азбука складалася з 23 грецьких літер і 4 слов'янських. Отже, Кирило і Мефодій успішно продовжили це починання. Значною подією в тогочасному культурному житті став твір "Слово про Ігорів похід" (1187). Такого рівня творів Європа ще не мала. Книжковий фонд України в XII ст. - на початку XIII ст. складав, за підрахунками вчених, 130- 140 тис. томів. Багато етносів, націй, країн та народів зробили значний внесок в скарбницю світової культури, Україна також достойно представлена своїми здобутками.
В подальшому, духовна складова розвитку національної держави продовжується розвитком культури, писемності закріплювався в християнських закладах, а також в світських навчальних закладів. Першим навчальним закладом була Острозька академія (1576 р.) заснована князем К. Острозьким, яка мала своє продовження у братських школах, які виникли у Львові (1586 р.) Кам'янець - Подільському, Галичі, Холмі та інших містах..
Значною подією в цьому напрямку було заснування Києво-Могилянської академії (1701 р.), - єдиного вищого навчального закладу Східної Європи. Києво-Могилянська академія служила базою підготовки інтелектуальних кадрів для Російської імперії. Так, наприклад, 21 з 23 ректорів Московської академії та 95 з 125 її професорів були її випускниками. Окрім вищих та середніх навчальних закладів створювалася система шкіл різного рівня.
З середини XII ст. життя Київської Русі характеризується відцентровими тенденціями, внаслідок яких утворилися 15 князівств з непростими стосунками, що призвело, в кінцевому рахунку, до взаємного послаблення та неспроможності протистояти військовій експансії. Київська Русь потерпіла поразку в протиборстві з татаро-монголами у 1240 році.
На Заході України державницькі традиції продовжило Галицько-Волинське князівство, яке утворилося близько 1199 року і майже сто років зберігало державний статус східних слов'ян. З часом і воно перейшло у васальну залежність від золотоординських ханів. Згодом населення території колишньої Київської Русі розсіялось по всій сучасній Україні. Спочатку перебувало у залежності Литовської держави, яка в 1377 році підпорядкувавши собі приблизно половину земель Київської Русі і стала найбільшою країною в Європі зі столицею в місті Вільнюс (або Вільно). Це підпорядкування проходило своєрідно, оскільки литовські князі діяли за принципом «захоплюючи, звільняємо» від золотоординських ханів. Литовські князі на практиці втілювали свій принцип: «Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо». Згодом Україна потрапила в залежність від Речі Посполитої і після Люблінської унії 1569 р. втратила всі ознаки української державності та автономності.
Другий період державного будівництва в Україні розпочався із заснуванням у XVI ст. Запорізької Січі. Специфіка її утворення полягала в тому, що організатором її виступала не проста еліта, а більшість вкрай різноманітного люду, основним прагненням якого були воля і незалежність.
Однак, козаки мали свої специфічні вади, наприклад, відносно велика частина з них мала «комплекс втікача». Оскільки Запорізька Січ складалася лише з чоловіків, не можна вважати, що це було повноцінне державне утворення. Специфіка функціонування Січі полягала в її відкритості - вона існувала, в переважній більшості, не за рахунок внутрішніх чинників, а завдяки зовнішньому середовищу. Так, навіть господарська діяльність мала допоміжне значення, оскільки головну роль в економічному забезпеченні грали військові дії, постійним було зіткнення інтересів козацької старшини їй, що завжди множило нестабільність як при виборі своїх гетьманів, так і в прагненні до незалежності і самостійності.