Національна і регіональна економіка України (стр. 18 из 25)

Транспортна рухливість населення у міському сполученні характеризується середньою кількістю поїздок на одного жителя в день, яка тим інтенсивніша, чим більше місто. Вона встановлюється за нормативами містобудівництва.

Транспортна рухливість населення у міжміському сполученні характеризується кількістю пасажиро-кілометрів на одного жителя на рік або сезон. Вона встановлюється на основі аналізу даних за минулі роки про кількість реалізованих квитків та їх вартість, відповідно до якої визначається середня відстань перевезення пасажирів.

Обсяги роботи пасажирського транспорту міського сполучення (ПО _м) оцінюються за показниками чисельності та рухливості населення з урахуванням середньої відстані перевезення і виражаються пасажирооборотом у пасажиро-кілометрах. Розрахунки цього показника проводяться за формулою:

де Н _м — чисельність міського населення(чол.);

Р _н— транспортна рухливість населення (кількість поїздок на жителя в день);

— середня відстань перевезення пасажирів (км);

Д _н — кількість днів у прогнозному періоді.

Наведена методика дає змогу визначити пасажирооборот за день, місяць, сезон чи рік, проте вона мало придатна для організації пасажирських перевезень, котра має враховувати пасажиропотоки на окремих напрямах та їх інтенсивність протягом доби. З метою визначення пасажиропотоків проводяться статистичні обстеження, результати яких враховуються при встановлені транспортних маршрутів та інтервалів руху транспортних засобів. При цьому з метою пом'якшення «пікових» навантажень на міський транспорт державною адміністрацією встановлюються режими роботи (початок робочого дня) підприємств, установ і організацій.

Чисельність пасажирів та пасажирооборот на міжміському транспорті розраховуються в цілому на рік, сезон та найбільш напружений період, який припадає на 15 серпня — день максимального розгортання курортного сезону. При цьому показники чисельності пасажирів на міжміському транспорті по сезонах використовуються для складання розкладу руху поїздів, автобусів та інших засобів міжміського сполучення.

Обсягам роботи транспорту по перевезенню вантажів та пасажирів має відповідати шляхове господарство, розвиток якого є важливим завданням регіонального управління. Показниками його розвитку у регіоні виступають довжина доріг загальнодержавного, обласного та місцевого значення, їх провізна та пропускна спроможність, відсоток населених пунктів, з'єднаним з районним центром шляхами з твердим покриттям, обсяги капітальних вкладень, завдання по введенню в дію шляхів та експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням шляхового господарства й інші.

3. Паливно-енергетичний комплекс регіону — це сукупність підприємств, установ та організацій, діяльність яких пов'язана з виробництвом, розподілом і ефективним використанням паливно-енергетичних ресурсів території. До його складу відносяться електростанції (теплові, гідро-, атомні й інші), електромережі підприємства по виробництву палива, тепломережі, ремонтно-будівельні та інші підприємства й організації.

Головне завдання управління паливно-енергетичним комплексом полягає у здійсненні заходів, спрямованих на своєчасне і повне задоволення потреб регіонального господарства у всіх видах паливно-енергетичних ресурсів, на підвищення ефективності їх використання.

Потреби в паливно-енергетичних ресурсах встановлюються у розрізі їх окремих видів та напрямів використання виробничого і невиробничого, а можливості визначаються власною спроможністю регіону та обсягом поставки з-за його меж. З метою досягнення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на регіональному паливно-енергетичному ринку складається паливно-енергетичний баланс регіону (див. табл. 7.2).

Таблиця 7.2

СХЕМА ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО БАЛАНСУ РЕГІОНУ на. рік

Ресурси (пропозиція)	Тис. т умовного топлива	Попит на ресурси	Тис. т умовного топлива
1. Залишки у постачальників та споживачів на початок року 2. Видобуток природного палива - всього - В тому числі: вугілля нафта та природний газ інші види природного палива 3. Виробництво природних енергетичних ресурсів у регіоні — всього В тому числі: атомна енергія гідроенергія інші надходження з інших джерел регіону 4. Постачання енергоресурсів з інших регіонів		1 .Споживання в регіоні -всього В тому числі: на перетворення в інші види енергії: електро- і тепло-енергію, стиснуте повітря і доменне дуття на виробничо-технологічні потреби 2.3акачка природного газу в підземні сховища 3. Відправлення енергоресурсів за межі регіону 4. Залишки у постачальників та споживачів на кінець року
Баланс		Баланс

Паливно-енергетичний баланс — це система показників, за допомогою яких характеризується процес відтворення паливно-енергетичних ресурсів у регіоні з урахуванням джерел їх надходження та напрямів використання.

Джерелами надходження паливно-енергетичних ресурсів є власне виробництво та постачання з інших регіонів. Обсяги власного виробництва встановлюються на основі виробничої програми добувних та енергетичних підприємств регіону, розрахунків залишків палива на початок року у місцевих постачальників і споживачів. Надходження енергоресурсів з інших регіонів обчислюється як балансуючий показник після визначення попиту на них у регіоні. Для регіонів, що мають надлишки паливно-енергетичних ресурсів, балансуючим показником є обсяг відправлених ресурсів, котрий встановлюється різницею між обсягом власного виробництва та місцевого споживання.

Розрахунки паливно-енергетичного балансу регіону супроводжуються визначенням потреб в окремих видах палива та енергії, котрі встановлюються у відповідних матеріальних балансах: енергії, вугілля, нафтопродуктів тощо. Основною метою їх складання є виявлення внутрішньорегіональних потреб та можливостей їх задоволення за рахунок власного виробництва чи надходження з інших регіонів.

Потреби в окремих видах паливно-енергетичних ресурсів можна обчислювати у розрізі окремих галузей-споживачів різними методами: нормативним, експертних оцінок, опитування споживачів й іншими. При застосуванні нормативного методу для визначення потреб у паливно-енергетичних ресурсах застосовується формула:

де

— потреби в паливно-енергетичних ресурсах;

— науково обгрунтований норматив витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю продукції, робіт тощо;

0В — обсяг виробництва продукції, робіт і т.д.

Пропозиція власних паливно-енергетичних ресурсів розраховується за програмами розвитку підприємств-виробників. Узгодження попиту і пропозиції досягається при складанні балансів окремих видів паливно-енергетичних ресурсів: електроенергії, вугілля, нафтопродуктів тощо.

Розробка балансів паливно-енергетичних ресурсів має велике значення для вибору напрямів розвитку продуктивних сил регіону та здійснення структурної перебудови його господарства.

4. Провідним елементом виробничої інфраструктури кожного регіону є інвестиційно-будівельний комплекс. Його утворюючі підприємства будівельної індустрії та будівельні організації разом з пересувними і стаціонарними установками, базами технічного обслуговування, власним енергетичним, транспортним та складським господарством.

Підприємства будівельної індустрії та будівельні організації виконують великий обсяг робіт по виробництву місцевих будівельних матеріалів і введенню в дію основних фондів у всіх галузях регіонального господарства, зміцнюючи його матеріально-технічну базу. Подальший розвиток інвестиційно-будівельного комплексу — це один з найважливіших напрямів регіональної інвестиційної політики, при здійсненні якої зусилля місцевих органів управління повинні спрямовуватися на вирішення таких завдань:

•забезпечення пропорційного розвитку регіонального господарства;

•створення умов для структурних перетворень у господарському комплексі регіону;

•підвищення ефективності капітальних вкладень;

•нарощення потужностей інвестиційно-будівельного комплексу та їх ефективне використання;

•своєчасне введення в експлуатацію об'єктів капітального будівництва виробничого і невиробничого призначення;

•задоволення потреб економіки регіону в будівельних матеріалах та конструкціях.

Основною формою управління інвестиційно-будівельним комплексом є програмування. Інвестиційна програма соціально-економічного розвитку регіону розробляється місцевою державною адміністрацією (управліннями економіки та капітального будівництва) і передбачає встановлення таких основних показників розвитку інвестиційно-будівельного комплексу:

•загальний обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування;

•обсяги капітальних вкладень на будівництво об'єктів виробничого і невиробничого призначення по пріоритетних напрямах та галузях регіонального господарства;

•завдання по введенню в дію об'єктів соціальної сфери;

•обсяги виробництва місцевих будівельних матеріалів.

Обсяги капітальних вкладень формуються за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. Про кошти, що виділяються із Державного бюджету, повідомляється обласним державним ; адміністраціям Міністерством економіки України як про обсяг централізованих капітальних вкладень.