Тема 1
"Теоретичні основи економіки регіону"
1. Предмет та завдання дисципліни "Проблеми національної і регіональної економіки України"
2. Поняття регіону і регіонального господарства
3. Регіональна структура і регіональна політика
1. Учбовий курс " Проблеми національної і регіональної економіки України" являє собою систему наукових знань про сутність, форми, принципи та методи управління відтворювальними процесами в регіоні.
Предметом даної дисципліни є організаційно-управлінський механізм функціонування регіональної соціально-економічної системи. Для з’ясування його суті та відповідності сучасним умовам господарювання доцільно використати аналіз, синтез, індукцію, дедукцію та інші наукові засоби пізнання, а також знання численних економічних дисциплін, що викладаються в економічних вузах.
Головні завдання дисципліни полягають у тому, щоб з’ясувати сутність регіону та його роль в економічному і соціальному розвитку суспільства, форми і методи управління регіональною економікою, правові та економічні основи місцевого самоврядування, взаємовідносини центральних і місцевих органів управління та самоврядування; опанувати методами складання – місцевих бюджетів, планів та програм; ознайомитися із зарубіжним досвідом регіонального менеджменту; набути практичних навичок аналізу економічної ситуації в регіоні; оцінити наслідки здійснюваних реформ; обґрунтувати доцільність формування нової управлінської стратегії регіонального розвитку та визначити шляхи її втілення в життя.
Поглибленому засвоєнню теоретичних надбань сприяє проходження студентами практики в центральних та місцевих органах управління, виконання курсових робіт і підготовка магістерських дисертацій на прикладі окремого регіону з широким використанням прогнозної, планової та статистичної інформації про його соціально-економічний розвиток у системі народногосподарського комплексу країни.
2. Найважливішою функцією держави є управління, тобто свідоме регулювання суспільного виробництва з метою підвищення його ефективності та задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб громадян. Управління виробництвом у межах суспільства підрозділяється на галузеве та територіальне.
Галузеве управління спрямовується на вирішення основного завдання галузі — задоволення потреб економіки в окремих видах продукції, робіт і послуг.
Територіальне управління — це управління, яке визначається політичним та адміністративно - територіальним устроєм країни і спрямоване на успішне виконання функцій території. Останні полягають у створенні необхідних умов для всебічного розвитку територіальних складових національної економіки — виробництва споживчих та інвестиційних товарів I військово-промислового комплексу, ефективного використання природно-ресурсного потенціалу та максимально можливого задоволення різнобічних потреб місцевого населення.
Територіальне управління здійснюється на трьох рівнях: загальнодержавному, місцевому (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та адміністративних районів), місцевого самоврядування (село, селище, місто, адміністративні райони в містах обласного підпорядкування ). Слід зазначити, що рівні політичного і адміністративно-територіального поділу, а також меж місцевого самоврядування є базовими для створення територіальних органів управління та місцевого самоврядування.
У сучасній теорії управління та економічній практиці поряд з терміном «територіальне управління» застосовується термін «регіональне управління». В широкому розумінні вони є синонімами, проте в науковому сенсі містять деякі принципові відмінності, зумовлені зокрема сутністю самого поняття регіону.
Термін регіон походить від латинського і в перекладі означає область, район, місцевість. Найчастіше він застосовується для визначення різних територіальних ланок однієї країни: адміністративно-територіальних одиниць, національних, державних або державно – адміністративних одиниць, економічних районів, спеціальних (вільних) зон, окремих природних зон та ін., але вживається також стосовно частини території кількох країн (наприклад, Донбас – частина території України та Росії), групи країн (наприклад, Латиноамериканський регіон) чи навіть кількох континентів (наприклад, Євроазіатський регіон). Отже, під терміном "регіональне управління" слід розуміти управління будь-якою територією незалежно від існуючих політичних та адміністративно – територіальних кордонів.
Регіональний розвиток і наднаціональна регіональна політика Євросоюзу.
Утворення і розвиток останнього є одним з найбільш важливих досягнень інтеграційних процесів у XX в., і вивчення цієї еволюції дуже корисно для розуміння проблем регіональної економіки і регулювання регіонального розвитку в Україні. По-перше, загальний економічний простір ЄС більш порівняно по регіональному різноманіттю з економічним простором нашої коаїни, ніж окремі європейські країни. По-друге, досвід ЄС цінний із погляду сполучення економічної інтеграції і зближення країн (регіонів) по рівнях соціально-економічного розвитку. По-третє, повчально те, як єдина регіональна політика ЄС гармонизується з національною політикою різних країн.
Розширення Євросоюзу (поетапно з 6 до 15 країн) супроводжувалося ростом регіонального різноманіття і неоднорідності його економічного простору. ЄС свідомо йшов на розширення свого складу, розраховуючи, що надалі інтеграційний ефект перекриє негативи приєднання економічно менше розвинутих партнерів. Ця ідеологія довела свою економічну ефективність: у наявності поступове підтягування відстаючих регіонів до середнього рівня. Щорічний темп приросту ВВП у чотирьох найбільше відсталих країнах (Іспанії, Португалії, Греції й Ірландії) на 0,75-1,75 процентних пункту, рівень душового ВВП у 10 самих бідних регіонах ЄС зріс із 41 до 50% до середнього рівня, а душового ВВП у 25 самих бідних регіонах - із 52 до 59%. При цьому більш благополучні регіони-донори аж ніяк не стають біднішими. У них продовжується економічне зростання.
У основі організації і реалізації наднаціональної політики ЄС лежать три принципи, що відбивають ідеологію європейської інтеграції, - партнерство, субсидіарність і доповнюваність.
Стосовно до регіонального політику партнерство означає тісну координацію дій між Євросоюзом, національними урядами, регіональними і місцевими органами влади.
Субсидіарність - одна з основ федералізму - означає, що проблеми повинні вирішуватись там, де вони виникають, а "нагору" передаються тільки ті повноваження, що не можуть виконуватися (або виконуються неефективно) "насподі".
Принцип доповнюваності застосовується при акумулюванні ресурсів для підтримки регіонів. Ресурси повинні укладатись з джерел, які доповнюють друг друга: засобів ЄС і національних (суспільних і приватних) інвестицій.
Головним фінансовим інструментом загальноєвропейського регіональної політики є Європейський фонд регіонального розвитку (ЕФРР). Регіональну спрямованість мають також два інших фонду - Європейський соціальний фонд і Європейський гарантійний фонд розвитку сільського господарства. Пізніше був створений Фонд зімкнення, засоби якого витрачаються на розвиток "відсталих" країн (згаданих Греції, Португалії, Іспанії й Ірландії), а отже, на підтягування найбільш відсталих регіонів ЄС. Засоби структурних фондів направляються винятково на стимулювання економічної діяльності, вкладаються в людський і фізичний капітал (але не в споживання).
Основною формою регіональної політики ЄС (на основі засобів структурних фондів) є програми, або плани спільного розвитку, а також ініціативні (тобто власні) програми Євросоюзу.
Роль регіонального напрямку в діяльності Євросоюзу зростає. Про це свідчать і інституціональні зміни, і зростаюча частка витрат на регіональний розвиток у бюджеті ЄС (вона складала: у 1988 р. - 17,5%; у 1993 р. - 21,3; у 1999 р. - 36,0%), Наднаціональна регіональна політика ЄС приносить визначні позитивні результати, про що свідчать тенденції економічного росту, зменшення міжрегіональної соціально-економічної диференціації, посилення економічної інтеграції. У той же час до реалізованої політики є чимало претензій і з боку національних урядів, і, зрозуміло, із боку населення країн і регіонів. щонамічається на 2002 р. прийом до ЄС Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії, Естонії і Кіпру, а в наступному - групи країн Східної Європи в черговий разом підсилить міжрегіональну соціально-економічну диференціацію і зажадає втручання Спілки в рішення нових гострих регіональних проблем.
Ліквідація ряду міждержавних бар'єрів усередині ЄС, передача частини державних функцій із національного на наднаціональний рівень, поглиблення економічної інтеграції - усе це посилює роль регіонів в економічному і політичному житті Євросоюзу. Поняття "Європа регіонів" відбиває еволюційний перехід до єдиного політичного й економічного простору, до системи щиро взаємодіючих регіонів.
Ключовий ідеологічний принцип "Європи регіонів" і усе економічної інтеграції, що заглиблюється - зберігання культурно-національної спадщини і розмаїтості всіх країн і народів Європи.
Голова Комісії ЄС Ж. Сантер сформулював цей принцип у такий спосіб: "Ми можемо уніфікувати правила, по яких розвивається єдиний ринок, але ми ніколи не змогли б уніфікувати наші народи. Це неможливо, і ми зобов'язані постійно пам'ятати про їхню індивідуальну самобутність... Наша Спілка крепок своєю розмаїтістю, багатством історії і традицій, і саме такий ми хочемо бачити Європу в XXI сторіччі". Ці слова цілком застосовні і для Росії.
Регіон у національній економіці – це окрема самостійно господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу і, як правило, визначається законодавчими актами держави, виходячи з її стратегічних і тактичних цілей та завдань. Визначення регіону як господарчої системи у складі національної економіки спричиняє застосування спорідненого до регіонального управління терміну – управління регіональною економікою.