Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів ВРУ, видання Указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю;
Основними формами правового регулювання економіки є Конституція та Закон України; укази та розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України: бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
47. Економічні методи ДРЕ
Економічні методи ДРЕ – методи, які пов’язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання та обумовлювати їх поведінку: ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації і т.п.
Економічні методи дозволяють суб’єктам ринку вільно вибирати напрями своєї діяльності. Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики. Одним із найважливіших інструментів фіскальної політики являються державні закупівлі, які здійснюють через механізми державних замовлень. Держава виступає найбільшим замовником продукції, робіт і послуг. Державні закупівлі здійснюються для задоволення найважливіших державних потреб. Розмір закупівель обумовлений державними потребами, можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Ця політика може бути спрямована на стимулювання виробництва через збільшення закупівель або на стримання виробництва при їх зменшенні.
Бюджет відіграє роль інструменту регулювання, за допомогою якого стримуються негативні та стимулюються позитивні процеси. Регулюючи вплив на економіку значно знижується, коли бюджет виконує переважно фіскальну політику як центр збору податків. Виконуючи функцію регулювання економіки, та залежно від стану економіки держави, доходів бюджету та цілей економічної політики з державного бюджету здійснюється надання субсидій і дотацій областям, галузям, особливо соціальному господарству, окремим підприємствам, прошаркам населення. З бюджету здійснюється цільове спрямування коштів на напрямки, які не мають стратегічної ефективності, але мають стратегічне значення для суспільства: витрати на управління, оборону, екологію, соціальний захист, науку і освіту, безприбуткові, але національно важливі виробництва. Податки – один з основних інструментів, що забезпечує ефективне регулювання економіки. Величина податків та методи їх сплати стають вагомими чинниками впливу на виникнення та динаміку найважливіших процесів розвитку суспільства: формування довіри населення до держави; занепаду або зростання економіки і життєвого рівня членів суспільства. Сутність регульованої функції податків - за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків та інших об’єктів; недоліком податкової системи є те, що вона в основному, виконує фіскальну функцію. Тому вона має бути переорієнтовано з фіскальної функції на стимулюючу.
Грошово-кредитне регулювання направлене перш за все на те, щоб тимчасово вільні грошові засоби надійшли на ринок, тобто в банківську систему, і щоб на ці гроші існував попит зі сторони покупців і вони були використані з максимальною економічною і соціальною ефективністю. Наступна мета грошово-кредитного регулювання – досягнення збалансованості попиту і пропозицій грошей.
48. Сутність і функції соціально–економічного прогнозування
Прогноз – це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта майбутнього, а також альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозу – прогнозування. Соц-ек прогнозування – складова більш ширшого поняття як передбачення. Прогнози мають імовірнісний та альтернативний характер. При цьому визначення альтернатив розвитку – один з результатів прогнозування.
Принципи прогнозування: наукової обґрунтованості, системності, адекватності, альтернативності, цілеспрямованості, ефективності (мінімізація вхідних даних та максимізація вихідних).
Процес формування прогнозу:
1. Формування інформаційної бази
2. Аналіз об’єкту прогнозу
3. Аналіз зовнішнього середовища та його впливу на об’єкт прогнозування
4. Визначення прогнозної траєкторії об’єкта
5. Прийняття рішень
6. Оцінка якості прогнозу
Головні функції прогнозування такі:
1. науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;
2. дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;
3. оцінка сформованого рівня розвитку конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їхня оцінка;
4. виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень.
49. Принципи соціально–економічного прогнозування
Прогноз – це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта майбутнього, а також альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозу – прогнозування. Соц-ек прогнозування – складова більш ширшого поняття як передбачення. Прогнози мають імовірнісний та альтернативний характер. При цьому визначення альтернатив розвитку – один з результатів прогнозування.
Принципи прогнозування:
наукової обґрунтованості - 1прогнозування потребує всебічного врахування дії об’єктивних економ законів і законів розвитку суспільства. 2прогнозування має базуватись на сучасних прогностичних методах. 3прогнозування має враховувати позитивний світовий та вітчизняний досвід розроблення прогнозів.
Системності - означає, що економіка розглядається як єдиний об’єкт прогнозування і водночас як сукупність відносно самостійних напрямків прогнозування. Дотримання цього принципу зумовлює доцільність використання «блочного» методу побудови прогнозу економіки як системи. Такий метод передбачає створення моделей, які б відповідали змісту кожного окремого блоку і водночас давали б змогу відобразити цілісну картину можливого розвитку економіки. Для цього об’єкт має бути описаний: 1)як підсистема більш широкої системи; 2) як цілісне явище; 3)як певна складна структура, яка теж складається з елементів.
Адекватності - об’єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв’язків у розвитку економіки і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повною і точно. Імітацією. Адекватність означає максимальне наближення теоретичної моделі до сталих суттєвих закономірностей і тенденцій розвитку. Вона передбачає врахування імовірнісного стохастичного (випадкового) характеру розвитку процесів.
Альтернативності - прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соц-ек процесів у різних напрямках за різних взаємозв’язків і структурних співвідношень. Головна проблема практичного втілення данного принципу полягає в тому, щоб відокремити ті варіанти розвитку, які можуть бути здійснені, від тих, які неможливо реалізувати.
Цілеспрямованості - змістовий опис об’єкта здійснюється під кутом зору поставлених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань вирішує проблему невизначеності. Цілеспрямованість надає прогнозуванню активний характер, уможливлює обґрунтування переходу відсталих тенденцій розвитку до тенденцій, які відповідають стратегічним цілям ефективності (мінімізація вхідних даних та максимізація вихідних).
50. Класифікація соціально–економічних прогнозів
За об'єктами прогнозування:
- прогнози ресурсів (прогнози природних ресурсів, запасів природної сировини і стану природного середовища, демографічні прогнози, прогнози науково-технічного прогресу);
- прогнози розвитку економіки (прогнози розвитку галузей економіки або народногосподарських комплексів, динаміки, темпів і чинників економічного зростання, міжгалузевих структурних змін, розміщення продуктивних сил);
- прогнози суспільних потреб (виробничих, особистих, загальнодержавних, підвищення життєвого рівня населення, процесів соціального розвитку, зовні-політичні і військово-стратегічні).
За часовою ознакою:
- оперативні (до одного місяця);
- короткострокові (до одного року);
- середньострокові (на декілька років);
- довгострокові (понад п'ять років і приблизно до 15-20 років).
51. Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України
Державне прогнозування економічного і соціального розвитку - науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.