Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.
Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію.
57. Бідність: причини появи та прогресування
Проблема бідності в сучасному світі набула рис глобального характеру, оскільки бідні є як у багатих країнах, так і в тих, які не можна віднести до числа розвинутих. Звісно, що різний рівень добробуту країни означає й різне розуміння бідності, а відповідно, і кількості людей, яких відносять до цієї групи. А відповідно, для кожної країни характерні власні критерії для визначення бідності. У розвинутих країнах до такої категорії відносять людей, які не мають коштів для покращення свого добробуту чи отримання певних соціальних благ, наприклад, якісної освіти. А у слаборозвинутих країнах бідними вважаються люди, що не мають змоги регулярно придбавати продукти першої необхідності, а освіта для них взагалі залишається недоступною.
Світова наука і практика виокремлюють три головні підходи до визначення бідності: абсолютна, відносна та суб’єктивна бідність. Абсолютна бідність розраховується за засадах різниці між доходами та розходами, відносна характеризується як відрив від стандартів споживання, притаманних певному суспільству, суб’єктивна визначається за допомогою власних оцінок населення щодо свого матеріального становища.
До соціологічної характеристики слід додати ще й психологічний зріз бідності. Все частіше психологічна картина бідності характеризується такими оцінками стану людини як відчуття страху, беззахисність, безсилля перед життєвими обставинами, відсутність цілей та пріоритетів в житті, соціальна самітність, стан депресії.
За офіційною статистикою, в Україні біля 30% людей відноситься до бідних. До цієї групи зараховують переважну кількість пенсіонерів, безробітних та тих, хто живе на соціальну допомогу держави. Втім, парадоксальна риса української бідності – це бідність працюючих. Показовим є й такий феномен нашої бідності як її тривалість у часі – для деяких людей бідність вже перетворилась на звичайний стан протягом багатьох років, а іноді й всього життя. Наслідком сукупного впливу всіх наведених факторів є втрата соціальної ініціативи та мотивації до покращення свого життя, розповсюдження утриманських настроїв, апатія до суспільних процесів, в кінці-кінців, взагалі може зникнути прагнення до покращення свого життя.
Причини бідності: «Бідні, тому що дурні; дурні, тому що бідні»
58. Вартісна величина прожиткового мінімуму
Мінімальний споживчий бюджет і величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані в якості орієнтирів для: регулювання доходів і витрат населення; обґрунтування розмірів оплати праці; оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм; регулювання зростання заробітної плати, співвідношення оплати праці за галузями. Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження в державній і кооперативній торгівлі і які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках.
Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки мінімальних «споживчих кошиків» (продовольчих та непродовольчих). Набори кошиків визначають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади. Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу «споживчих кошиків» може відігравати роль довгострокового соціального нормативу малозабезпеченості лише за існування достатнього попиту та пропозиції товарів і послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці «кошики», як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків. Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору відповідних товарів та послуг, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі.
59. Механізми перерозподілу доходів, що застосовуються в Україні
Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій. Через державні бюджети розвинутих країн світу перерозподіляється від 40 до 55% національного доходу, а в Україні — майже 70%. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо
Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (переважно крупні) офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг зростуть на стільки-то відсотків.
У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового зниження життєвого рівня населення. Так діяла у застійні часи командно-адміністративна система. Такий метод певною мірою використовується і в Україні, особливо після впровадження гривні. Проте наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової економіки.
Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки. Тіньова економіка — сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво і збут заборонених видів продукції та надання заборонених послуг,
На сучасному етапі до таких незаконних видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон, а також незаконні валютні операції всередині країни, істотне завищення цін на експортовану та заниження на імпортовану продукцію, масове розкрадання державного майна в процесі роздержавлення і приватизації, шахрайська діяльність багатьох трастових та інвестиційних компаній, випуск та реалізація неврахованої продукції, корупція, наркобізнес тощо. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.
60. Основні джерела фінансування соціальної сфери
До соціальної сфери національної економіки входять такі складові: освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. їхня діяльність значною мірою залежить від організації фінансового забезпечення.
Інструментами формування цих джерел фінансування соціальних проектів і програм є податки соціально-економічного характеру, які стягуються в основному з населення, і державно-економічного характеру — основними платниками яких є усі інші сфери господарської діяльності, а також благодійні внески та ін. Джерела фінансування проектів і програм соціальної політики України поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні джерела фінансування визначаються бюджетною системою України та позабюджетними коштами. До позабюджетних джерел (коштів) можна віднести: державні і недержавні соціальні фонди, соціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні територіальні та муніципальні позики, фінансові ресурси підприємств, організацій і установ, які опосередковано підтримують соціальні проекти і програми.
Зовнішні джерела фінансування можуть формуватися за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних і недержавних), кредитів; позик міжнародних фінансових організацій; гуманітарної допомоги з-за кордону.
Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.
Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сьогодні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансується приблизно 80 % усієї соціальної сфери.
Фінансування галузей соціальної сфери здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів,а також за рахунок недержавних джерел.