- діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;
- вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;
- розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;
- забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб'єктів господарської діяльності
Зовнішньоекономічна безпека як складова системи економічної безпеки поряд із фінансовою, сировинно-ресурсною, енергетичною, військово-економічною, технологічною, продовольчою та соціальною безпекою є багаторівневою системою горизонтальних (соціальна, правова, фінансова, екологічна і кадрова) та вертикальних (експортна, імпортна, кредитно-інвестиційна) складових, які постійно перебувають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників та загроз, виникнення яких значною мірою залежить від дій органів державного управління і особливостей глобалізаційних процесів у сучасній системі міжнародних економічних відносин Неодмінною умовою забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України є моніторинг її стану. Для характеристики рівня зовнішньоекономічної безпеки розроблено модель оцінювання зовнішньоекономічної безпеки, яка дає змогу визначити пріоритетність зовнішньоекономічної діяльності за різними групами країн чи інших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Зовнішньоекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростання зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Ризики у зовнішньоторговельній структурі України спричинено зволіканням структурних зрушень у народному господарстві, які мають відбуватися природно, згідно з ринковими законами. Зовнішньоторговельна структура України на сучасному етапі дедалі більше орієнтується на ЄС. Інтеграція України до ЄС має важливі економічні переваги для України, а саме: макроекономічна стабільність, збільшення продуктивності економіки, збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС, забезпечення вільного руху факторів виробництва в межах ЄС, гарантований захист прав працівників та споживачів.
Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала “загальні правила гри”, тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб’єктів ринку в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.
Найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те , що ринковий механізм має бути доповненим механізмом прямого державного регулювання економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем : ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку.
Необхідно зазначити, що система заходів державного регулювання, запропонована Дж. М. Кейнсом, мала виражений антикризовий характер, мета цих заходів полягала в тому, щоб допомогти капіталістичній ринковій економіці вийти із затяжної кризи, забезпечити відновлення виробництва і максимальну зайнятість працездатного населення. Неокейнсіанці 50х – 60х років обгрунтували висновок про те, що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найсприятливіших умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації доходів, підтримання соціального миру і, в кінцевому підсумку, забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя переважної частини населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру. Саме такі цілі домінують у системі сучасного державного регулювання ринкової економіки.
ДРЕ –це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально - економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.
Дре є складовою частиною процесу відтворення. Його необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічний функцій держави. ДРЕ є чистим суспільним товаром, споживачами якого є всі члени суспільства, суб’єкти господарювання, громадські організації і т.п.
Теорія ДРЕ проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб’єктів економічних відносин. Системний підхід передбачає інтеграцію у цілісну систему,по-1, елементів, що формують стратегію соц-ек розв-ку, по-2, елементів, що утворюють підсис-му регуляторів.
Cтратегія соц-ек розв-ку формуеться через макроек прогноз-ня, макроек план-ня, і держ програмно-цільове план-ня. Стратег.орієнтири й конкретні умови соц-ек розв-ку, пов’язані зі змінами конюктури на ринку, обумовлюють використання багатьох методів ДРЕ.
Методи ДРЕ – це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерц сектор ек-ки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків держ ек політики. Методи ДРЕ класифікуються за 2 ознаками: за формами впливу(прямі та непрямі) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, імперативні, індикативні, неформальні, специфічні методи)
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно – правового характеру та економічних інструментів прямого впливу( це норм-прав акти, макроек плани, держ замовлення, нормативи, лізенції, квоти, держ бюдж витрати, субсидії, субвенції, дотації та ін. )
Методи непрямого регулюванняня – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує діяти в потрібному державі напрямку( до цих методів належать інструменти фіскал, бюдж, грош-кр, інновац, інвест, амортиз та інш напрямків економічної політики, а також методи морального переконування).
Правове регулювання – це діяльність д. щодо встановлення обов’язкових для викон-ня юрид.норм поведінки суб”єктів права. Стрижнем прав рег-ня є розробка та юрид закріп-ня норм поведінки суб”єктів ек відносин. В кожній нормі виокремлюють 3 основні елементи: диспозицію, санкцію, гіпотезу.
Застос-ня економічних методів ДРЕ дає змогу створ-ти ек умови, які спонукають суб”єктів ринку діяти в необх-му для сусп-ва напрямі. Ек рег-ня здійсн-ся інструментами фіскал (держ закупівлі, які хар-ть бюдж видатки, і податки, які визн-ть бюдж доходи); бюдж (д.здійс-є пряме фінан-ня установ сектору держ упр-ня, фінан-ня інвест програм, обслуговування держ боргу); податк (застос для поповнення держ фін ресурсів, а також для стимулювання ек зростання, НТП, здійсн-ня струк перетворень, підвищ конкурентоспромож вітчиз виробників); грош-кред (здійс-ся з метою впливу на грош пропозицію); амортиз політики (механізм прискореної амортиз-ї).
Адміністративні методи ДРЕ- це інструменти прямого впливу держави на діял-ть суб”єктів ринку. Основні інструментами адм регул-ня є ліценції (спец дозволи, які видаються суб”єктам підпр діял-ті на здійснення окремих її видів); квоти(визнач частку суб”єктів ринку у вир-ві, споживанні, експорті, імпорті і т.п тов і посл); санкції( заходи д., спрямов на покарання суб”єктів ринку, які не виконують установлених правил діял-ті); норма(1. Наук обгрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці прод-ї заданої якості, 2.правила поведінки людей і здійсн-ня певн видів ек діял-ті); стандарти( єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю прод-ї); держ замовлення( для підп-в, які повністю або частково перебувають у держ власності, а також для підп-в монополістів, держ замовлення на поставку прод-ї( виконання робіт, надання послуг) є обов”язковими; ціни (встан-ня фіксов цін на найважл тов і посл, застосув-ня гранич цін і т.д.)
76. Напрямки вдосконалення системи державних органів управління. Адміністративна реформа
Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду нашої історії. Копіювання загальноприйнятих методів управління не принесло бажаних результатів. Суспільний розвиток, прискорення НТП висунули перед управлінням об’єктивну необхідність виконання нових функцій. Позитивні зміни в Україні можуть наступити у випадку нового підходу до управління регіонами.
Європейський вибір передбачає забезпечення виконання зобов’язань України за Угодою про співробітництво між Україною та ЄС, вдосконалення виробництва товарів, подальшу синхронізацію ринків, розширення інформаційних мереж. Зміна способів виробництва визначає необхідність зміни всього укладу суспільного життя, трансформує систему управління, руйнує застарілі інфраструктури, організації, на їхньому місці створює нові органи управління. Продовжується інтенсивний процес становлення системи місцевого самоврядування, яка якісно відрізняється від державного управління більшою свободою, підвищенням ролі територіальних громад в управлінні економікою, соціальними процесами у державі в цілому та її складових. Процес децентралізації влади супроводжується процесом розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевим бюджетами. Регіональна політика покликана передбачити створення ефективної системи управління виробництвом, здійснення фінансового забезпечення регіонів на основі оптимального поєднання державних і місцевих економічних інтересів. З іншого боку, така політика дасть можливість надати динамізм соціально-економічному розвитку регіонів, повніше використати переваги територіального поділу праці. Таке рішення питання підвищує відповідальність органів місцевого самоврядування за розв’язання перспективних проблем регіонів. Чинна система місцевого самоврядування характеризується комплексом проблем, розв’язання яких визначає необхідність перебудови управління, проведення адміністративної, бюджетної, податкової, амортизаційної політики, удосконалення методів відтворення виробничого апарату. Розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стає передумовою рішення накопичених соціальних проблем, посилення управління економічним розвитком країни в цілому, та сільськогосподарським виробництвом зокрема.