84. Інструменти грошово-кредитного регулювання економіки
Усі інструменти можна поділити на інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси та інструменти прямого впливу. До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків тощо.
1)Операції на відкритому ринку - купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей, що стимулює зростання цін, і навпаки. Це впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.
2)Регулювання норми обов'язкових резервів - ЦБ установлює для всіх банків норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Так само можно змінити ситуацію і в протилежну сторону.
3)Процентна політика - ЦБ установлює ставки процентів за позичками, які він надає КБ у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ стримує попит КБ на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує зростання пропозиції грошей.
Підвищення обл. ставки знижує попит на кредити, гальмує господ. активність. Зниження ЦБ облікової ставки має протилежні наслідки - стимулює попит на кредити та пожвавлення грошової активності. Підвищення обл. ставки стимулює притік іноз. інвестицій, а зниж. – відтік з країни капіталу.
4)Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовується в поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, ЦБ може регулювати попит на свої позички з боку КБ зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами ЦБ може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей.
5)Регулювання курсу нац. валюти - якщо ЦБ планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті ЦБ слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції.
85. Облікова політика та її вплив на економіку
Облікова політика Державного казначейства - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються Державним казначейством для складання та подання фінансової звітності про виконання бюджетів.
Облікова політика базується на основних принципах бух. обліку. Найголовнішими серед них є такі принципи: законність, правильність, достовірність, суттєвість (доречність), безперервність, повнота бухгалтерського обліку, дата операції, прийнятність вхідного балансу, обережність, незалежність, сталість, відкритість, співставність, превалювання сутності над формою, своєчасність, консолідація.
Облікова політика щодо методів оцінки, обліку і контролю активних операцій ґрунтується на відповідних нормативних документах.
Облікова політика повинна активно сприяти поліпшенню структури активів, якнайшвидшому стягненню сумнівної, безнадійної заборгованості. Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому стану бюджету, на наступні звітні періоди.
Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку активів та зобов'язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності.
86. Переваги та проблеми грошово-кредитної політики
Грошово-кредитна політика — одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Переваги: Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах. Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави. Важливу стабілізаційну роль відіграє монетарна політика в умовах глибокої кризи, яку переживає економіка України в перехідний період. Недолік облікової ставки полягає в тому, що якщо її підвищити-всі повисять ставки по кредитам. Якщо ж її знизити, то не всі понизять ставки по кредитам, бо це не вигідно. Недоліки використання норми обов’язкового резервування: 1)підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. 2)підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.3) якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (вгору-вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.
87. Антиінфляційне регулювання економіки
Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. З метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційного регулювання:
1) Дефляційна політика полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи:
1. грошово-кредитної політики передусім спрямовані на обмеження та стабілізацію грошового обігу. З цією метою використовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.
2. бюджетної - спрямовані на забезпечення збалансованості державних фінансів, та скорочення бюджетного дефіциту, що можна досягти за рахунок збільшення доходів і скорочення державних видатків.
3. структурно-інвестиційної політики яка опирається на такі важелі впливу як обмеження монополізму і розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, протекціонізм, формування ринку позичкового капіталу.
2) Політика доходів. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати - зменшує зростання витрат на виробництво товарів, ціни яких включають такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність.
3) Адаптаційна політика. Реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій з урахуванням зростання цін.
Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання цих шляхів боротьби з інфляцією.
88. Ціни як інструмент державного регулювання економіки. Цінове регулювання діяльності природних та штучних монополістів. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін і тарифів
Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Державна політика цінового регулювання справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.