91. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин
Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Валютне регулювання є складовою частиною валютної політики держави і виступає важливим інструментом механізму державного регулювання національної економіки. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться НБУ, Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин..
Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.
Валютний (обмінний) курс встановлюється НБУ за погодженням з КМУ. Офіційні валютні резерви встановлюються, утримують і використовуються НБУ для підтримування валютного (обмінного) курсу валюту України. КМУ формує Державний валютний фонд України шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку за рахунок коштів Держбюджету, Місцеві адміністрації, виконкоми місцевих Рад формують місцеві валютні фонди за рахунок коштів місцевих бюджетів шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку.
Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій. Генеральні ліцензії видаються на весь період режиму валютного регулювання уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим органам, на здійснення валютних операцій. Інивідуальні ліцензії видаються на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Основні засоби валютного регулювання:
-безпосередні операції купівлі-продажу іноземної валюти центральним банком (валютна інтервенція);
-застосування прямих валютних обмежень у сфері торгівлі (наприклад, введення імпортних депозитів);
-нормування вивозу валюти для туристів, які виїжджають за кордон;
-введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу;
-політика відсоткових ставок, які впливають на рух валютних цінностей, що не пов'язані з міжнародною торгівлею товарами і послугами.
92. Пріоритети в соціально-економічному розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів. Фактори структурних зрушень в економіці. Методи впливу на структурні зрушення в економіці
Пріоритети в соц.-економ. розвитку — це найважливіші напрямки соціально-економічної політики. Визначення пріоритететних напрямків здійснюється за експертними методами на підставі певних критерії або факторів.
Основними критеріями є: 1)Соц-ек ефективність; 2)Швидкість одержання позитивних результатів; 3)Мінімум необх. ресурсів для реалізації наміченого.
Стратегія соціально-економічної політики України на сучасному етапі визначена пріоритетами на період з 2004 по 2015 р.: 1. створення передумов для набуття Україною повноправного членства в ЄС. 2. забезпечення сталого економічного зростання та прискорення подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами – членами ЄС. 3. опанування інноваційного шляху розвитку, 4. соціальна переорієнтація економічної політики – забезпечення надійних прав та свобод громадянина у всіх їх виявах, утвердження середнього класу.
Структурні зрушення – зміна співвідношення між частинами суспільного виробництва і всім суспільним виробництвом у часі і просторі. Структурні зрушення мають на меті підвищення ефективності виробництва, здійснення випереджаючого розвитку прогресивних галузей – галузей, що визначають науково-технічний прогрес. Фактори структурних зрушень: 1. співвідношення між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю 2. співвідношення між нагромадженням та споживанням залежить від багатьох факторів: величина доходів та податків; вартість факторів виробництва; обсяги нематеріальних активів. 3. пропорція між галузями, які виробляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують їх функціонування (інфраструктурою).
Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів тощо. До методів непрямого регулювання належать: надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами, які визнані пріоритетними; здійснення політики прискореної амортизації, цінової та експортно-імпортної політики, у тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.
93. Антимонопольна політика держави: її характерні ознаки
Антимонопольна (конкурентна) політика держави - діяльність держави спрямована на створення і підтримку конкурентного середовища, антимонопольне регулювання з метою сприяння збільшення ефективності виробництва підвищення конкурентноздатності нац.ек.
Для реалізації АП, контролю за використанням антимонопольного законодавства утворено Антимонопольний комітет України та його територіальні управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.
Мета антимоноп. регулювання з боку держави — захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання
Напрямки АП: 1)демонополізація економіки 2)захист та сприяння розвитку здорової ек. конкуренції 3)антимонопольне регулювання 4)держ.контроль за дотриманням антимонопольного законодавства
Завдання АП: 1)посилення ролі держави у сфері захисту та розвитку конкуренції 2)держ. регулювання та держ. контроль за діяльністю природних монополій 3)полегшення практики поєднання фу-ї держави влади з господ.інтересами 4)подолання впливу тіньової економіки 5)створення умов для входження нових суб’єктів господар-ня на монополізовані ринки.
Методи антимонопольного регулювання: 1)законодавче – створення норм правов поля для запобігання появи та діяльності монополії на ринку 2)адміністративне – штрафи, суд. рішення, заборони.
До засобів антимонопольного регулювання належать: обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності; декларування зміни цін; установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг; регулювання місткості ринку; використання державних замовлень та контрактів; розподіл ринків; тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.
Форми відповідальності за порушення антимонопольного законодавства: штраф, вилучення незаконного одержаного прибутку, відшкодування збітків, інші види адмін. відповідальності.
94. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Суб'єкти інвестиційної діяльності. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальні вкладення
Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Інвестиційна діяльність може здійснюватись у формі: інвестування, яке здійснюють громадяни, недержавні підприємства, господарчі асоціації, об'єднання і товариства, а також суспільні й релігійні організації, інші юридичні особи, засновані на колективній власності; державного інвестування; іноземного інвестування; спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.
Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.
Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.
Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
-подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій,
-субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
-державних норм та стандартів;
-заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;
-роздержавлення і приватизації власності;
-політики ціноутворення та інш.
Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється такими органами: ВР, КМУ, ВР АРК, Рада Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Державні капітальні вкладення - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. Державні централізовані капітальні вкладення - інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.