95. Підприємництво як об'єкт державного регулювання. (Державна політика підтримки малого та середнього бізнеса)
Підприємництво — ініціативна, самостійна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів на свій ризик, під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху (отримання прибутку). Фактори, що обумовлюють необхідність державного регулювання підприємництва:
- нездатність підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку;
- монополізація виробництва;
- постійне порушення рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією;
- ускладнення відтворювальних процесів.
Державне регулювання підприємництва — це система правових, організаційних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.
Головною метою державної політики підтримки малого та середнього підприємництва є : створення умов для забезпечення сталого розвитку регіонів шляхом формування сприятливого середовища для зростання потенціалу малого і середнього підприємництва, підвищення їх конкурентоспроможності. Основне завдання: формування сприятливого правового середовища для розвитку підприємництва. Передбачається покращити фінансову підтримку малого й середнього бізнесу.
Пріоритетні напрями реалізації завдання:
• удосконалення механізму фінансово - кредитної підтримки суб’єктів господарювання;
• проведення роботи з банківськими установами, кредитними спілками, страховими організаціями, лізинговими компаніями із залучення їх до фінансування малого підприємництва;
• сприяння зростанню обсягів інвестицій в економіку району.
96. Державне регулювання розвитку основних сфер господарської діяльності: ПЕК, промисловість, транспорт, АПК, будівництво тощо
Промисловість – провідна галузь, що виготовляє знаряддя праці, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах, задовольняє потреби населення в різноманітних товарах.
За умов переходу України до ринкової економіки державне регулювання передбачає:
- структурна перебудова промисловості.
- підтримка галузей, що виробляють продукцію, яка є конкурентною на світовому ринку і дає реальні доходи;
- відновлення процесу функціонування промислового капіталу;
- підвищ. частки галузей, що виробляють продукцію, яка користується реальним попитом на внутр. ринку;
- зменшення матеріало- та енергомісткості галузей;
- стимулювати розвиток невиробничої сфери, наукомістких галузей тощо.
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це сукупність виробництв, які добувають і переробляють усі види палива, виробляють і передають електроенергію. Це — один із провідних комплексів, від рівня розвитку якого залежить стан усіх інших галузей господарства та добробут людей. Важливим завданням держави в подальшому розвитку паливної та енергетичної промисловості є:
-здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування;
-екологічна політика в даному комплексі повинна спрямовуватись на навколишню природу;
-формування паливно-енергетичного ринку, контроль над яким здійснює держава за допомогою цінової та податкової політики;
-створення конкурентного середовища та залучення інвестицій;
-регіональна стратегія держави в ПЕК повинна спрямовуватись на розвиток ринкових відносин і максимальне енергозбереження кожного регіону.
Агропромисловий комплекс(АПК) – це сукупність виробничо взаємопов’язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації с\г продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій.
Державне регулювання зосереджується на:
- реформуванні АПК,
- підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності,
- формування багатоукладної аграрної економіки,
- забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.
Транспортний комплекс – це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних п-в і організацій на певній території.
Проблеми розвитку транспортного комплексу пов'язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи.
Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування.
97. Завдання державного регулювання ринку праці. Державні служби зайнятості їх завдання та функції у регулюванні зайнятості населення. Державні програми зайнятості населення
Ринок праці – сукупність соц.- ек. відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві
Захисні заходи держави що до забезпечення зайнятості населення :
1.забезпечення гарантій зайнятості за умов зміни власника, приватизації , банкрутства
2.організація і проведення громадських робіт
3.договірне регулювання трудової діяльності
4.вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем
Види державних програм спрямованих на зниження безробіття :
- стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць
- підготовка та перепідготовка робочої сили
-сприяння найму робочої сили
- соціальне страхування безробіття
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було створено для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фонду.
Функції державної служби зайнятості:
-аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу
-надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки
-облік громадян, що звернулись до служби зайнятості, реєстрація безробітних
-сприяння пошуку робочого місця
-організація професійної підготовки, перепідготовки
-надання грошової допомоги
-участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості
98. Завдання державного регулювання рівня життя та соціального страхування. Система узагальнюючих показників рівня життя населення.
Соціальне страхування – це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків.
Функції соціального страхування :
-формування грошових фондів;
-забезпечення потрібної структури трудових ресурсів;
-зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і не працюючих;
-сприяння вирівнювання життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу;
-відшкодування збитку з втрати працездатності і збитку здоров’я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку тощо.
Рівень і якість життя визначаються інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують індекс людського розвитку (ІЛР)
ІЛР має такі складові :тривалість життя населення; рівень освіти; обсяг ВВП на душу населення
Рівень життя населення - ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.
Індекс якості життя характеризує: рівень освіти; медичного обслуговування; тривалість життя; ступінь зайнятості населення; його платоспроможність; доступ до політичного життя тощо.
Одним із найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи. Державними структурами розробляються спеціальні програми щодо збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.
Соціальний захист - це система державних заходів із забезпечення достойного матеріального та соціального становища громадян. Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими напрямками: по-перше, це заходи держави, які пов'язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності; по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та виробничої діяльності та сам процес такої діяльності; по-третє, заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу.
Соціальні гарантії - це система обов'язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їх соціальних потреб. Основними елементами системи соціальних гарантій є визнання обов'язковості загальнодоступної та безкоштовної освіти, сприяння реалізації особистих здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової праці та гарантія мінімізації втрат у зв'язку із закінченням трудової діяльності.
99. Завдання державного регулювання розвитку соціальної сфери. Державне регулювання розвитку ЖКГ, освіти, культури, охорони здоров’я, побутового обслуговування населення. Методи державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури
Соціальна політика спрямована на розвиток процесів і форм організації життя населення і суспільного виробництва з точки зору умов праці, побуту та відпочинку людини зокрема, а також розвитку особистості взагалі.