Пріоритети і напрямки вдосконалення чинної макроекономічної політики (стр. 2 из 8)
Валовий випуск (ВВ) – це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).
Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає [8, c. 39]:
1) усі товари, незалежно від місця їх використання;
2) послуги, що надають іншим інституційним одиницям, та ін.
Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.
Ринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;
2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;
3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;
4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.
Неринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання, нагромадження;
2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;
3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.
СНР з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:
, форм. (1) до п. 1.2.де РП – вартість реалізованої продукції;
З1 – вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;
З2 – вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання.
Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, якій обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:
, форм. (2) до п. 1.2.де МВ – витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;
ОП – оплата праці працівників;
А – споживання основного капіталу (амортизація);
(П – С) – чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.
Центральне місце в системі національних рахунків (СНР) займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання.
Суть ВВП розкривають його загальні риси [2, c. 55]:
– є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в цілому в національній економіці;
– характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;
– охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних господарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;
– є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;
– має кількісний, часовий вимір.
Макроекономічні показники – це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспільства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.
Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.
Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін [5, c. 69].
З реальним ВНП тісно пов'язані й такі поняття, як інфлювання й дефлювання, тобто приведення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.
Інфлювання – це збільшення показників ВНП для років, що передують року, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бік підвищення ґрунтується на визнанні того, що ціни в добазовий період були нижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукції цих років.
Дефлювання – це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.
Потенційний ВНП – це довгострокова динаміка реального ВНП. Він характеризує виробничі можливості економіки за тривалий час, тобто максимальну кількість товарів та послуг, що їх може виробляти економіка за стабільних цін. Потенційний обсяг виробництва часом називають ще обсягом виробництва за повної зайнятості.
Процентна ставка – ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік).
На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.
2. Сутність та основні функції макроекономічної політики
2.1 Поняття та особливості здійснення макроекономічної політики
У сучасних Умовах сформувалося декілька напрямів макроекономічної політики, основні з яких – фіскальна і монетарна. Провідником кожної з них в розвинених країнах виступають різні управлінські структури. Так, в США монетарну політику здійснює Федеральна резервна система – по суті, центральний банк країни, а фіскальну політику – Конгрес. В Україні відповідно, монетарну політику розробляє і реалізує Національний банк України, а фіскальну – Верховна Рада як вищий законодавчий орган. Об'єктами регулювання при проведенні монетарної політики виступають головним чином величина грошової маси і ставка відсотка, а для фіскальної політики – величина податків і обсяг урядових витрат.
Теоретичні спори між різними школами макроекономіки ведуться з урахуванням цих обставин не тільки з питання про допустимість державного втручання в перебіг економічних процесів, але і з приводу порівняльної оцінки результативності фіскальної і монетарної політики в розв'язанні тих або інших конкретних проблем, а також відносно проблеми поєднання фіскальної і монетарної політики. У такій площині питання, по суті, зводиться до того, який набір монетарних і фіскальних заходів є оптимальним для розв'язання проблеми відновлення рівновага в даній конкретній ситуації? Саме набір відповідних заходів у часі утворює стабілізаційну політику, мета якої – зменшення коливань ділового циклу. Все мистецтво такої політики зводиться саме до визначення тривалості здійснення тих або інших заходів і по можливості точного дозування їх впливу на сукупний попит і сукупну пропозицію. Такі задачі легше поставити, ніж вирішити, тому що відповідність цілей і результатів політики ніколи не гарантована.
У зв'язку з цим самостійною теоретичною проблемою стає оцінка міри повноти врахування всіх обставин, які можуть вплинути на реалізацію тієї або іншої міри саме в тому напрямі, в якому ця реалізація намічена. З даною проблемою тісно пов'язана і проблема ціни помилок в проведенні стабілізаційної політики, оскільки в реальному житті, наприклад, заходи, що мають на меті пом'якшення коливань циклу, насправді можуть привести до їх посилення.
Взяти, наприклад, проблему співвідношення пріоритетів боротьби з інфляцією і боротьби з безробіттям. Залежно від того, який вибраний пріоритет – зменшення інфляції або зниження безробіття, формується відповідний набір економічних заходів уряду. Важливо підкреслити, що на вибір варіанту дій впливає не тільки об'єктивне положення справ, але також (в умовах реальної многопартійності та інших політичних чинників) і кон'юнктурні міркування, пов'язані з тим, скільки часу до чергових виборів залишається у правлячої політичної партії і чи існує нагальна необхідність в проведенні такої політики, яка створить видимість успіху саме в період, що залишився до виборів, хоч би і ціною неминучого погіршення економічної ситуації відразу після них. З урахуванням таких обставин в макроекономічній теорії сформувався дуже цікавий розділ під назвою «Теорія політичного ділового циклу».