"Приход к власти фашистов не был обычной сменой кабинета. Он ознаменовал начало планомерного разрушения всех институтов буржуазно-демократического парламентского государства, всех демократических завоеваний немецкого народа, создание "нового порядка" - террористического антинародного режима".[3] Щоб виправдати терор і не допустити успіху КПН на виборах до рейхстагу, призначених 5 березня, гітлерівські керівники пішли на провокацію. За їх наказом 27 лютого група фашистів проникла в будинок рейхстагу та підпалила його. У підпалі рейхстагу уряд звинуватив КПН, яка нібито готувала комуністичне повстання. Під цим хибним приводом пізніше були відмінені всі пункти Веймарської конституції, що гарантували свободу особистості, слова, друку, зборів та союзів. На початку березня 1933 року гітлерівці арештували Тельмана. КПН була об'явлена поза законом. У березні був прийнятий закон про надання уряду надзвичайних повноважень. Гітлерівці розігнали нефашистські профспілки та інші масові організації трудящих. В червні була заборонена СДПН. З часом всі буржуазні партії заявили про саморозпуск, а потім були видані закони, за якими в країні могла існувати одна Націонал-соціалістська партія, об'явлена урядовою організацією. Після смерті Гінденбурга у 1934 році Гітлер об’єднав пости президента і рейхсканцлера, зосередивши в своїх руках всю повноту влади. Масовий терор супроводжувався гоніннями проти прогресивної інтелігенції. Її кращі представники емігрували з країни, той хто не встиг це зробити, опинився в катівнях Гестапо. Країну захлеснули хвилі кривавих єврейських розгромів. Звірство та варварство злочинів фашистської диктатури жахали весь світ.
3. Механізм фашистської диктатури, державний устрій та політичний
режим
"С первых дней прихода к власти Гитлер начал осуществлять свою программу, в соответствии с которой Германия должна добиться нового величия. Ее осуществление предполагалось провести в два этапа. На первом - ставилась задача сплотить немцев в некую "народную общность", на втором - превратить ее в "общность боевую". Для сплочения немцев в единую общность необходимо было очистить арийскую расу от "чужой крови", преодолеть классовые, конфессиональные, идеологические противоречия, что достигалось путем устранения политических партий, кроме НСРПГ, чуждой идеологии, общественных организаций, кроме нацистских, верных "фюреру и рейху", а также путем "унификации государственного аппарата" и пр. Проделав эту "внутреннюю работу", Германия, по плану Гитлера, могла приступить к работе "внешней", важнейшей задачей которой являлось завоевание жизненного пространства, вытеснение живущих там народов, главным образом народов Восточной Европы, путем беспощадной, кровопролитной войны".[4] Уряд та НСРПН до 1935 року займалась вирішенням задач першого етапу. З того часу почалась тотальна підготовка до війни, а потім і сама війна. Почались зміни в законодавстві та в механізмі фашистської диктатури. 24 березня 1933 року вступив у дію закон "Про захист народу та рейху", що надавав Гітлеру надзвичайні повноваження і конституційні основи для режиму диктатури, по суті анулювавши Веймарську конституцію. Уряд отримав законодавчі права, у тому числі з питань бюджету. Допускалось, що норми законів, що прийняті урядом, можуть прямо відхилятись від норм Веймарскої конституції. У статті 4 закону підкреслено, що договори рейху з іноземними державами та їх виконання не потребують затвердження рейхстагом, уряд є уповноваженим видавати необхідні постанови для виконання цих договорів. Формально закон був прийнятий як тимчасовий до 1 квітня 1937 року, фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави.
Функції партійних і державних органів були тісно пов'язані. Управлінський апарат фашистської Німеччини був багаточисельним, громіздким, він перебудовувався за волею Гітлера, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд з існуванням імперського уряду в фашистській Німеччині були створені Рада міністрів з питань оборони імперії (урядовий орган, який займався питаннями переозброєння та підготовки до війни), Таємний кабінет (заснований Гітлером 4 лютого 1938 року особливий кабінет міністрів, на котрий покладались питання зовнішньої політики, в його склад входили командуючі трьома родами військ та начальник штабу верховного головнокомандування Вермахт), колегія трьох уповноважених (входили начальник партійної канцелярії, начальник імперської канцелярії та начальник штаба верховного командування збройних сил, в завдання входило проведення тотальної мобілізації та вирішення великого кола економічних та військових питань). Всі ці установи, що підпорядковувались безпосередньо Гітлеру, мали законодавчі повноваження. "Германия была разделена на 32 партийные области во главе с партийными гауляйтерами, но сохранилось и старое административное деление на земли и провинции, администрация которых продолжала существовать и играть большую роль в проведении в жизнь нацистских планов".[5]
Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабну обробку німецького народу. Впроваджуючи політику держави та партії, нацисти уніфікували не тільки партії, але і пресу. Органи друку, крім нацистських, чи ліквідовувались, чи включались в систему фашистської пропаганди, якою керував міністр народної освіти та пропаганди Геббельс. Міністр пропаганди підкорив своїй владі всі сфери ідеологічного впливу на свідомість мас - пресу, радіомовлення, літературу, музику, кінематографію, театр, образотворче мистецтво, комерційну діяльність, туризм. Особливу увагу приділяли обробці в дусі мілітаризму, шовінізму та расизму молоді, контроль над умонастроєм котрої здійснювався фашистськими молодіжними організаціями - Юнгфольк (молодша вікова група організації "Гітлерюгенд", складалась з хлопчиків від 10 до 14 років), "Гітлерюгенд" (молодіжна нацистська організація воєнізованого типу, створена декретом від 1 грудня 1936 року, складалась з хлопчиків з 14 до 18 років) та іншими. Після 1937 року участь в гітлерівських молодіжних організаціях стала обов'язковою. Ці організації включались в розгалужену систему різноманітних нацистських організацій, що охоплювали всі сторони життєдіяльності держави.
Юридична система "Третього рейху" повністю відповідала особистим уявам фюрера про юстицію. Ставши канцлером Німеччини, він прагнув не допустити контролю чи обмежень своєї влади з боку закону. Прийшовши до влади, Гітлер приступив до перегляду німецької юридичної системи. Його мало цікавили розділи цивільного права, він дозволив залишити їх фактично без змін. "Основополагающим принципом проекта нового гражданского кодекса, работа над которым была начата в 1938 г., стала формула: "право - это то, что полезно народу и рейху". В соответствии с этим пересматривались понятия "собственность", "юридическое лицо", отвергалась такая его форма, как "общество с ограниченной ответственностью", непременным условием деятельности акционерного общества становилось его партийное руководство и партийный контроль. В ст. 70 Закона "Об акционерных обществах", принятого в 1937 г. прямо указывалось, что правление акционерного общества "должно руководствоваться сознанием ответственности перед общим благом народа и рейха"".[6] Однак велику увагу він приділив карному праву, як базовому моменту для збереження власної диктатури. За ініціативою Гітлера була видана ціла серія драконівських законів, направлених проти всіх, хто опирався, чинив опір чи намагався організовувати змови проти його держави, і в першу чергу Закон "Про надзвичайні повноваження", який зробив владу фюрера безмежною. Судові процеси проходили постійно протягом всіх років існування "Третього рейху". Одною з головних турбот Гітлера було звільнити німецьку юридичну систему від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці, судді єврейського походження були звільнені. Конституційна система Німеччини була змінена в умовах "Третього рейху" структурою, заснованою на особистих уявах Гітлера про юридичну систему. Була відмінена виборність та незалежність суддів, усунутий інститут присяжних. Всі судді призначались нацистським міністром юстиції. Їх патріотичним обов'язком було прийняття судових рішень, виходячи з принципів нацистського світогляду. Роль прокурорів у судових процесах була підсилена, в той же час коли роль суддів та адвокатів послаблена. Адвокатські групи на карних процесах затверджувались прокурором. Судові процедури та вердикти на місцях знаходились під повним контролем місцевого керівництва або керівництва СС. Ввійшло в практику призначати на ключові юридичні посади молодих недосвідчених нацистів, котрі вважалися надійними. Студенти університетів, що вивчали право, знаходились під постійним контролем і проходили обробку нацистською ідеологією. Суди "Третього рейху" набули сумної слави внаслідок насильству та свавільству. Політичних звинувачених часто засуджували до примусового ув'язнення в психіатричну лікарню. У 1937 році був виданий наказ міністерства юстиції про те, що побиття арештованих у процесі слідства вважається припустимим в інтересах справи. У 1939 році було засновано особливий підрозділ Верховного суду, котрий здійснював подання позову в обхід судів нижчих інстанцій. Після початку 2-ої світової війни нацистська юридична система набула ще більшої жорсткості. Число страт збільшилось, причому не було ніякої різниці між дорослими і підлітками; починаючи з 1941 року смертні вироки могли бути винесені хлопчикам у віці 14-16 років. До 1942 року зникла остання ознака незалежності суддів, коли стало стандартною прцедурою визначати вихід справи до початку суду. Для захисту власного режиму від якого-небудь посягання Гітлер у 1942 році заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечними державними злочинами і став пародією на законність. Уникнути смертного вироку в цьому суді не було ніякої можливості. В зв'язку з заснування Народного трибуналу юридична система нацизму повністю відкинула останні ознаки якої-небудь законності.