Предмет і метод економічної теорії (стр. 18 из 22)
субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили (у середньому на 90% за рахунок держави);
допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги (на 75-80% за рахунок держави);
пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового мінімуму (на 90-100% за рахунок держави і приватного капіталу);
фінансування на відновлення і зміцнення здоров'я і культурний розвиток (на 70-80% за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій).
Отже, можна зробити висновок, що розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства - це зростання її чисельності в органічному зв'язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.
2. Ринок робочої сили, як форма регулювання відтворення трудових ресурсів
Ринок праці (робочої сили) - це специфічний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступає один з основних факторів виробництва -праця (робоча сила). Попит на працю пред’являють підприємства, фірми, а пропозицію формує населення. Ринок є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.
Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку, - вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття - надзвичайно складна економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.
На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну плату. Заробітна плата представляє собою ціну робочої сили й утворюється як результат взаємодії попиту і пропозиції на ринку праці. Величина заробітної плати відображає потребу в даному виді праці й забезпечує перелив робочої сили між галузями економіки, між регіонами, а також стимулює освоєння нових професій, перекваліфікацію.
На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не сприймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв'язку між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці.
Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці не може існувати поза конкурентною, основаною на приватній власності економікою і демократичних суспільних інститутів. Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення - через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної економіки.
На ринку реалізується можливість:
вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т.д.);
наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;
незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;
вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.
3. Безробіття, його суть, причини і форми
Безробіття - це стан, коли людина немає оплачуваної роботи та здійснює ї пошук. Безробіття є однією з основних проблем економіки, оскільки впливає як на рівень життя людей, так і на обсяги виробництва. Найчастіше рівень зайнятості в економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття.
Рівень безробіття - відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили.
де Б - безробітні, З - зайняті, Б′ - рівень безробіття.
Рівень зайнятості - відношення зайнятих до дорослого населення, виражене в процентах.
Види безробіття.
Фрикційне безробіття - пов’язане зі зміною населенням місця роботи або місця проживання. Відповідно, певний час люди знаходяться без роботи й здійснюють її пошук. Таке безробіття існує завжди.
Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Це є наслідком структурних змін в економіці, внаслідок яких попит на деякі професії зменшується. Це безробіття також неминуче.
Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка супроводжується падінням попиту на робочу силу. в фазі піднесення воно відсутнє.
Циклічне безробіття вважається вимушеним, а фрикційне й структурне - природним. Ситуація, коли відсутнє циклічне безробіття відповідає повній зайнятості. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття.
Природний рівень безробіття - рівень безробіття, при якому чисельність безробітних відповідає кількості вільних робочих місць і існує повна зайнятість.
За формами прояву безробіття може бути відкритим і прихованим.
Приховане безробіття полягає втому, що спеціалісти виконують роботу, яка потребує набагато меншої кваліфікації, чим та, яку вони мають, або коли до виконання роботи залучено більше працівників ніж необхідно.
Тема 11. Фінансово-кредитна система в ринковій економіці
1. Фінансова система країни та її структура
Фінанси - це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів й пов’язані з обігом грошових коштів. Часто фінанси ототожнюють з грошима. Проте фінанси - це не гроші, а насамперед економічні відносини. Фінанси відображають процес руху грошей в готівковій і безготівковій формах, рух всіх інвестиційних цінностей, що замінюють в певний момент часу грошові кошти (цінні папери, дорогоцінні метали, об’єкти вкладення капіталу). Вони виконують дві основні функції: економічну (сприяють перерозподілу національного доходу, стимулюють чи стримують виробника, забезпечують безперервність виробничого процесу) та функцію контролю.
Фінансова система - це сукупність взаємопов’язаних ланок, кожна з яких є носієм певних фінансових відносин та перебуває у певному зв’язку з іншими ланками системи. Фінансову систему можна представити як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, з іншого - різних інститутів, що забезпечують функціонування цих сфер і процес управління ними.
Структура фінансової системи. Відповідно до суб’єктів виділяють чотири основних елементи фінансової системи, кожен з яких вирізняється наявністю власної фінансової бази, функціональним призначенням та цілями діяльності:
державні фінанси - основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди, державний кредит. Державні фінанси є основою для виконання державою своїх функцій та здійснення державного регулювання соціально-економічного розвитку, проведення економічної політики.
фінанси підприємств, установ, організацій - це сукупність фінансових відносин на рівні конкретних суб’єктів господарювання (юридичних осіб). До них відносять фінанси прибуткових, неприбуткових. Вони є основою не лише для власного функціонування підприємств та організацій, а й в цілому для соціально-економічного розвитку країни, оскільки є джерелом податкових надходжень до бюджетів та джерелом особистих доходів населення.
фінанси домогосподарств (домогосподарств) - це економічні відносини пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових фондів, створених з особистих доходів населенням. Вони забезпечують споживання населення, є джерелом для заощаджень і, в кінцевому рахунку, для інвестицій.
фінанси страхування - це сукупність особливих перерозподільних відносин, що виникають з приводу формування цільових фондів страхування за рахунок грошових внесків. Ці фонди призначені для відшкодування можливих матеріальних втрат внаслідок непередбачених подій. Фінанси страхування включають сукупність цільових спеціалізованих фондів загальнообов’язкового страхування, страхових компаній, товариств взаємного страхування.
Фінансова політика - це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави й на цій основі - ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій.
Основна мета фінансової політики - збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.
Відповідно до часового простору, на який орієнтована фінансова політика, її поділяють на: поточну та перспективну.