Рис. 2.2.Джерела фінансування лізингових угод у 2006 році.
Ринок лізингу набуває стабільності, що підтверджується і фактом значного зростання, в середньому по ринку, частки довгострокових лізингових угод (3-5 років), і, відповідно зменшенням частки лізингових угод з коротким терміном дії.
Процент лізингових угод, що завершились дефолтом лізингоотримувача незначний (майже кожна компанія мала один два дефолти). Більшість активів були повернуті (вилучені) шляхом використання законодавчо встановлених механізмів. [14]
Незважаючи на те, що Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, але існують деякі аспекти, що стримують цей розвиток. А саме:
Доступ до фінансування:
Вартість лізингу залишається відносно високою для лізингоотримувача, тому малі і середні підприємства все ще мало використовують переваги лізингу. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого 20% від вартості предмету лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит, крім того вимагається додаткове забезпечення окрім самого предмету лізингу. Але багато компаній, які сьогодні входять на ринок добре обізнані з існуючими умовами.
Такі компанії вимагають менший авансовий платіж та забезпечення (іноді не вимагають взагалі), і приймають рішення по кредитуванню швидше орієнтуючись на грошовий потік ніж на кредитну історію. Вони також запроваджують простішу процедуру заявки та оформлення лізингових угод. Завдяки приходу на ринок таких нових компаній конкуренція буде зростати, що зробить лізинг більш доступним для середнього і малого бізнесу.
Податкове законодавство та Адміністративна реформа:
Існуюче податкове законодавство містить деякі перепони щодо лізингу. Якщо проект Податкового Кодексу буде схвалено (очікується до кінця 2008 року), лізинг стане не таким дорогим для лізингоотримувача. Проте навіть якщо Податковий кодекс буде прийнято, все рівно необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової системі, щоб спростити процедуру повернення об’єкту лізингу, що зменшить вартість трансакції для лізингодавця.
Уряд України висловив ідею, що лізинг буде важливим компонентом його компанії по розвитку інвестиційного клімату в Україні, шляхом внесення змін в існуюче законодавство.
Недостатність знань.
Відчувається гостра необхідність в тому, щоб малий і середній бізнес був більш обізнаним щодо лізингу. Не зважаючи на те, що IFC та інші донори проводять публічну освітню компанію стосовно лізингу як альтернативного фінансового інструменту та журналісти почали писати про це, здається, що тільки великі компанії отримують переваги від використання цього інструменту. Крім того деякі банки резиденти навіть рекламує «лізингові послуги» як такі, що не відрізняються від банківського кредиту. Інформаційна компанія має бути продовжена.
Відсутність вторинного ринку для довгострокових активів. Не зважаючи на величезний попит на оновлення основних фондів в багатьох галузях економіки, включаючи сільське господарство та медицину, лізингові компанії не мають бажання давати в лізинг неліквідні активи. Наприклад, існує дуже добре розвинений вторинний ринок для автомобілів, і автомобілі займають найбільшу частину в лізинговому портфелі. Як очікується, автомобілі і в подальшому будуть надаватися в лізинг у великій кількості, так само як і в державах з більш розвинутим ринком, на жаль сільськогосподарська індустрія та медицина залишаються без належної уваги.
Нерозвинуті Кредитні Бюро
Лізингові компанії відчувають труднощі аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів внаслідок відсутності достатньої інформації про кредитну історію клієнта. В країнах де лізинг складає суттєвий процент капітальних інвестицій, процедури аналізу суттєво спрощуються, оскільки простий телефонний дзвінок може надати інформацію про кредитну історію потенційного лізингоотримувача. В Україні процес отримання кредитної історії суттєво ускладнюється. Тільки три кредитних бюро існують в Україні, і вони почали працювати в грудні 2005 року.
З розвитком кредитних бюро, лізингові компанії зможуть спростити процес оцінки клієнта, що сприятиме росту кількості лізингових операцій.
3. Напрями вдосконалення системи лізингових відносин в Україні
Головним стимулом для розвитку лізингового кредиту є існування в країні стабільного правового поля та сприятливого податкового середовища, які дозволяють мінімізувати ризики інвесторів. Лише за цих умов будь-яка країна може очікувати на стрімкий розвиток національного ринку лізингових послуг побудованого на засадах здорової конкуренції [6].
Так, успішному формуванню лізингових відносин в Україні перешкоджає низка проблем, зокрема:
несформованість на загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку лізингового кредиту;
запровадження з 01.01.2004 року Закону України «Про фінансовий лізинг» визначило лише правові рамки для операцій з фінансового лізингу. Угоди з оперативного лізингу нині трактується як оренда, що не відповідає природі лізингу та призводить до певних ускладнень у податковому обліку.
надто жорстка система оподаткування лізингових операцій, наприклад, передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування тепер прирівнюється до його продажу в момент передачі;
низький попит на товари вітчизняного товаровиробництва;
низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів;
нотаріальна реєстрація договорів лізингу, з одного боку, захищає права лізингодавців, а з іншого – зазнає фінансового навантаження – вартість нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні становить 5 % від суми операцій за договором [9, c. 112-113].
слабка державна підтримка, відсутність податкових пільг, у тому числі для структур, готових надати довгострокове кредитування.
Розвиток ринку лізингових послуг в Україні може стати доступним фінансовим механізмом та каталізатором розвитку капіталомістких галузей економіки, особливо машинобудування, а також малого та середнього бізнесу.
Проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про фінансовий лізинг” та деяких інших законодавчих актів” розроблено з метою усунення існуючих у чинному законодавстві розбіжностей у визначенні поняття “лізинг”, удосконалення механізмів здійснення операцій лізингу, створення необхідних умов для залучення через механізм лізингу інвестицій в оновлення техніки та технології..
Розвиток ринку лізингу через прийняття запропонованого законопроекту дозволить:
здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави;
прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, в тому числі підприємств аграрно-промислового комплексу;
збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;
підвищити обсяги реалізації нового обладнання;
поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку [3].
Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, бачимо, що першочерговою є проблема недостатності мобілізації грошового капіталу, який міг би стати джерелом закупівлі обладнання з метою подальшої передачі його лізингоотримувачу. Нині найреальнішими суб'єктами господарювання, які можуть надавати лізингові послуги, зважаючи на необхідний накопичений капітал, можуть виступати лише банківські установи. У свою чергу, розвиток лізингу дає можливість банкам збільшити перелік банківських послуг, поліпшити якість обслуговування своїх клієнтів.
Для активного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме:
зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій;
зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди;
надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування;
створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств;
організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування;
розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг;
реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій — запровадження пришвидшеної норми амортизації для об'єктів лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, застосування спрощеної процедури повернення майна.
Політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу в Україні має бути спрямована на: дотримання учасниками ринку лізингу вимог законодавства, забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу і створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг, сприяння інтеграції лізингу в європейський та світовий ринки.
Таким чином, запропоновані проекти позитивно вплинуть на розвиток ринку лізингу та сферу виробництва, усуваючи існуючі у чинному законодавстві суперечності. Прийняття їх посилить роль виробників на ринку фінансового лізингу, сприятиме створенню для них умов оподаткування стимулюючого характеру, зниженню вартості лізингових послуг, наданню можливості підприємствам оновити свої основні фонди, а також реконструювати старі та створити нові виробничі потужності.
Висновки
Сьогодні лізинг — це проста та ефективна фінансова схема, яка поєднує інтереси власників фінансового капіталу і виробників. На сучасному етапі розвитку економічної системи лізинг — це успішна форма взаємодії банківських структур з реальним сектором економіки.