Розвиток основних форм суспільного поділу праці, особливо у частковій та одиничній формах, свідчить про дію закону суспільного поділу праці. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між рівнем розвитку продуктивних сил, економічною могутністю країни, з одного боку, та об’єктивно неминучим процесом поглиблення поділу праці у межах окремих країн та в інтернаціональному масштабі, з другого, та зростанням на цій основі продуктивності праці. Так, А. Сміт назвав спеціалізацію «ключем до багатства нації». Така висока оцінка зумовлена процесом створення спеціалізацією важливих передумов саме для зростання продуктивності праці, зокрема шляхом підвищення ефективності використання одних і тих самих засобів праці при їх постійному використанні, підвищення професійного рівня працівників та нагромадження їх виробничого досвіду, створення умов для впровадження механізації виробничих процесів та ін.
За наявності суспільного поділу праці виробництво стає товарним тоді, коли воно здійснюється економічно відособленими один від одного відносинами власності виробниками. Економічна відособленість проявляється, передусім, у тому, що виробники володіють, користуються, розпоряджаються результатами своєї діяльності. Постає питання: чому ж відбувається відособлення виробників. Дане запитання в українській економічній літературі в радянський період тривалий час взагалі не ставилося. Сама його постановка була недоречною. Коли все ж таки дана тема почала дискутуватись, більшість економістів уважала, що цією причиною є неоднорідність праці. Річ у тім, що різні види праці відрізняються один від одного складністю і трудністю виконуваної роботи, функціональним змістом праці – співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумового і фізичного, типового й неповторного. Неоднаковими є як фізичні й духовні здібності людей до праці, так і їхні навички до щоденної наполегливої праці. Виробництво різних продуктів вимагає багатьох видів ресурсів. Тому ефективність, результативність праці різних людей не однакова. Якби в суспільстві встановився зрівняльний розподіл життєвих благ, це призвело б до часткового утримання одних працездатних членів суспільства за рахунок інших. Стимули до систематичної напруженої праці, до вдосконалення виробництва були б підірвані. За зрівняльного розподілу виготовленого продукту економічний прогрес суспільства неможливий. Отже, виробники прагнуть відокремитися у веденні свого господарства, щоб поставити споживання у пряму залежність від затрат своєї праці та інших ресурсів. Головною рисою економічної відокремленості виробників є забезпечення прямого зв’язку, залежності рівня споживання від рівня виробництва. Внаслідок відокремлення виробників формується приватна власність, яка є необхідною умовою нормального функціонування товарної економіки. Економічна відокремленість означає, що економічні ресурси й вироблені життєві блага перебувають у приватній власності окремих людей або їх груп. Одночасно економісти тривалий час не брали до уваги таке важливе джерело відокремленості як обмеженість ресурсів, а відтак і споживчих благ. Як відомо, у процесі розвитку цивілізації рівень задоволення потреб людей постійно зростає. Проте із плином часу під впливом розвитку виробництва , реклами, телебачення потреби постійно примножуються. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени. Отже, люди не можуть повністю задовольняти свої потреби, тому намагаються відокремитися у споживанні, щоб це здійснити. Таким чином, економічна відокремленість у вигляді приватної власності випливає не лише з неоднорідності праці, а й з обмеженості ресурсів. У результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. Отже, ця форма зв’язку не випадкова, а об’єктивно зумовлена виникненням суспільного поділу праці та розвитком форм власності. Суспільний поділ праці породжує матеріальний зв’язок між людьми. Кожен член суспільства, що спеціалізується на виробництві певного продукту, виробляє його для інших членів суспільства, але в свою чергу, він потребує продукти їхньої праці. Приватна власність на засоби виробництва роз’єднує людей, робить їх окремими товаровиробниками. За цих умов єдиною формою економічного зв’язку між розрізненими приватними товаровиробниками може стати лише обмін товарами, ринок.
1.3 Еволюція суспільного виробництва, етапи його розвитку. Натуральне й товарне виробництво як форми суспільного
Суспільне виробництво перебуває у постійному русі, і, не дивлячись на окремі періоди занепаду, все-таки знаходиться у постійному розвитку та вдосконаленні. Великі етапи еволюції суспільного виробництва (а їх було три) називаються технологічними способами виробництва – це доіндустріальний, індустріальний та постіндустріальний. На сучасному етапі розвитку людства йде процес розгортання технологічної революції. Значення її виходить далеко за суто технологічні рамки. Підготовка й освоєння нової технічної бази – це не тільки технічна й навіть не суто економічна проблема. Це проблема, насамперед, соціальна, оскільки вона визначає долю людства на перспективу.
Технологічний спосіб виробництва – це історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамперед людини та технічних засобів праці. Технологічний спосіб виробництва характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій. У процесі свого розвитку людство змінило декілька технологічних способів виробництва. В основі цих змін лежали серйозні зрушення в розвитку різних елементів, що входять до складу технологічного способу виробництва, і насамперед у самій людині та знаряддях її праці.
Історично першим технічним засобом, яким почала користуватись людина, були кам’яні знаряддя праці неандертальця. Навчившись добувати вогонь, люди винайшли металургійне виробництво, що відкрило можливість виготовляти спочатку бронзові, а пізніше залізні знаряддя праці. Перехід від первісної общини до рабства, а потім до феодалізму супроводжується певним прискоренням у розвитку техніки. Проте на всіх цих етапах людської історії праця у виробництві залишилася ручною, малозмістовною й важкою. Фізична сила людини була головним фактором виробничого процесу. Тобто, між людиною й технічними засобами існував такий тип зв’язку, при якому переважна кількість технологічних функцій припадає на людину. А конкретно: людина приводить у дію знаряддя праці, управляє ними, координує свої дії, виконує розумові функції. Технічні засоби лише посередньо впливають на предмет праці. Такий тип зв’язку в системі «людина – техніка», в якому людина виступає як центр, основа, називається суб’єктним, а характер праці – ручним.
Проте на певному етапі можливості зростання продуктивності праці на основі ручної техніки вичерпали себе, а потреби суспільства (в силу дії закону зростаючих потреб) продовжували зростати. Виникла певна суперечність між можливостями виробництва, основаного на ручній праці, та зростаючими потребами суспільства. Подолати її можна було лише за допомогою принципово нових знарядь праці. Таким принципово новим знаряддям праці стала машина. Поява машинного виробництва знаменує собою початок другого історичного етапу в розвитку техніки, появу нового технологічного способу виробництва, при якому матеріальною основою сукупного робочого механізму (людина - техніка) стає сама машина, а людина перетворюється лише в іі знаряддя, доповнює машину. Ручна праця змінюється механізованою, а тип зв’язку речових і особистих елементів виробництва з суб’єктного стає об’єктним. Перехід до великої машинної індустрії знаменує собою промисловий переворот, у результаті якого капіталізм створив відповідну собі матеріально-технічну базу, що дало йому можливість довести свої переваги перед феодалізмом. З виникненням машинного виробництва були досягнуті кращі результати в економічному розвитку суспільства, ніж за всю його попередню історію, тому що воно дало могутній поштовх до науково-технічного прогресу.
Протягом останнього сторіччя технічні перевороти вносили радикальні зміни то в одну, то в іншу форму господарювання. А починаючи з середини ХХст., вони охопили практично всі елементи технологічного способу виробництва. Саме ці зміни ознаменували почато науково-технічної революції. Суть НТР у тому, що вона означає стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, перехід їх в якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань. Проявляється це в тому, що НТР перетворює весь технологічний спосіб виробництва, всі його сторони й компоненти: засоби праці, предмети праці, енергетичні основи, технології й організацію. Вона суттєво впливає й на головну продуктивну силу суспільства – людину. Але, в першу чергу, революційні перетворення відбуваються в засобах праці, що виражається в автоматизації виробництва. В автоматизованій системі машин поруч із трьома її класичними елементами: робочою машиною, двигуном і передаточним механізмом, з’являється четвертий – керуючий пристрій. Що це означає? Керуючий пристрій звільняє людину від безпосереднього контакту не тільки з робочими знаряддями (як було при інструментальному технологічному способі виробництва), але й з самою робочою машиною ( як при індустріальному технологічному способі виробництві). Робітник вперше перестає бути частиною технічної системи, перестає виконувати машинні функції. В результаті первісний симбіоз людини й техніки, зумовлений нерозвиненістю продуктивних сил, припиняє своє існування, поступаючись місцем такому типу зв’язку , який не обмежує розвиток ні людини, ні техніки. Звільнившись від жорсткого зв’язку з даним технічним агрегатом, виробник розширює свій кругозір, включається в управління технічною системою в комплексі. Суспільство ж у цілому, звільнившись від необхідності витрачати майже весь час і енергію на здобуття засобів існування, отримує можливість направляти їх у сферу науки та культури, зробити метою суспільного розвитку вдосконалення людини. Так у результаті науково-технічної революції суспільство вступає в свій третій – постіндустріальний технологічний спосіб виробництва. Отже, можна констатувати, що трьом історичним етапам розвитку техніки – інструменталізації, механізації та автоматизації відповідають і три основні технологічні способи виробництва. ТСВ, оснований на ручній праці, охоплює величезні історичні рамки, які включають первісну, рабовласницьку та феодальну формації, кожній з яких відповідає певний рівень розвитку продуктивних сил, техніки. Але докорінної, принципової зміни в ТСВ це не викликало – праця залишалася ручною, а фізична сила людини – головним фактором виробничого процесу. ТСВ, оснований на машинній техніці, виступив як адекватний капіталістичним суспільним відносинам. ТСВ, оснований на автоматизації, у якому робітник перестає бути частиною технічної системи, зароджується також при капіталізмі, що значною мірою приводить до трансформації класичної капіталістичної системи, зародження в ній елементів нової майбутньої гуманістичної формації. Україна поки що в цілому знаходиться на другому етапі технічного розвитку, перехід до постіндустріального ТСВ – це справа майбутнього.