Першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство, яке існувало і було пануючим протягом тривалого періоду людської історії. Лише пізніше стали з’являтися елементи товарного господарства. Між тим, протягом тривалого проміжку часу ці форми суспільного виробництва тісно співіснували одна з одною, проте до кінця середньовіччя панівна роль належала натуральному виробництву. На початковому етапі первісне виробництво виступало в чисто натуральній формі господарювання і пройшло в своєму розвитку дві основні фази: привласнювальне та відтворювальне господарство.
Натуральне господарство – це таке господарство, при якому продукти виробляються для безпосереднього споживання. Природньою формою багатства тут є натуральний продукт – матеріальне благо, що має споживчу вартість. В натуральному господарстві найбільш чітко визначаються головні проблеми економіки: що створювати, як це робити і для кого призначаються продукти. Ці проблеми вирішуються власниками, працівниками натурального господарства з урахуванням лише внутрігосподарського споживання. Натуральному господарству властиві наступні риси. Всі види робіт, починаючи з добування предметів праці і закінчуючи завершальною стадією виробництва, ведуться в самому господарстві. В натуральному господарстві слабко розвинений суспільний і переважає природній поділ праці. Характерними рисами також є замкненість, відсутність зв’язку з іншими господарськими одиницями. Всі потреби виробника задовольняються за рахунок власного господарства. У виробництві використовуються примітивні засоби праці, внаслідок чого продуктивність праці має низький рівень. Натуральному господарству властивий консерватизм, для нього характерне повторення виробництва в попередніх розмірах, на попередніх основах. Як зазначалося, натуральне господарство – історично перший тип господарської діяльності людей. Воно виникло в глибоку давнину, в період становлення первіснообщинного ладу, коли почалась виробнича діяльність людини і з’явились перші галузі господарства – землеробство, скотарство. Натуральне господарство існувало у первісних народів, котрі не знали обміну та приватної власності. Воно являло собою систему замкнених, економічно самостійних общин. Натуральне господарство переважало також в античних рабовласницьких країнах, хоча тут мало місце досить розвинене товарне виробництво. Воно було однією із головних рис феодальної економіки. Натуральну форму тут мало поміщицьке господарство. Натуральний характер мало і господарство феодально залежного селянина.
Елементи натурального господарства мають місце і в сучасних розвинених країнах, де панують товарно-грошові відносини. В натуральному і напівнатуральному господарстві слаборозвинених країн зайнято більше половини населення. За прогнозами спеціалістів ще довгий час натуральне господарство буде займати вагоме місце в економіці цих країн. Головний недолік натурального господарства полягає в тому, що воно не може забезпечити ріст продуктивності праці, тому підтримує лише мінімальні умови життя. Тому, почавши з натурального господарства – найпершої форми організації економічного життя, людство не зупинилось на ній і перейшло до товарного виробництва.
Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, при якій продукти виробляються окремими, відособленими виробниками, і кожен спеціалізується на виробництві одного продукту. Тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля – продаж продуктів, корті стають товарами на ринку. Характерними рисами та ознаками товарного виробництва, як зазначалося раніше, є наявність суспільного поділу праці і економічного відособлення господарюючих суб’єктів. Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід’ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком. Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна форма зв’язків є не прямою і безпосередньою, а опосередкована ринком форма зв’язків. Це також одна з генетичних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і як результат – зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать: використання грошей як посередника обміну; наявність конкуренції; вільне ціноутворення; стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.
Товарне виробництво – це специфічна форма відносин між виробниками та споживачами, особливий спосіб виміру суспільної праці. У товарному виробництві по-іншому, ніж в натуральному господарстві, розглядаються головні проблеми економічної організації, пов’язані зі створенням корисних речей. Що створювати, як для цього використовувати природні ресурси і для кого призначаються продукти – всі ці питання вирішуються у відповідності з вимогами ринку. З’явившись в період розпаду первіснообщинного ладу, товарне виробництво обслуговувало рабовласницький лад , феодалізм та всезагальний характер отримало за капіталізму. У рабовласницькому суспільстві питома вага товарної продукції в загальному об'ємі суспільного виробництва складала від 5 до 10 %. За феодалізму , особливо з переходом до грошової форми ренти, товарне виробництво підвищило питому вагу до 30 %. У системі відносин класичного капіталізму виробництво товарів у загальному об’ємі виробленої продукції складає близько 100 %. Як відомо, товарне виробництво переважає в сучасних розвинених країнах і «пробиває» собі шлях в країни, що розвиваються.
Як зазначалося вище, товарному господарству властиві опосередковані зв’язки між виробництвом та споживанням. Вони розвиваються за формулою «виробництво – обмін – споживання». Виготовлена продукція спочатку потрапляє на ринок для обміну на інші вироби (або гроші) і тільки потім потрапляє в сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію на продаж. Таким чином, можна зробити висновок, що товарне виробництво – це система організаційно-економічних відносин, завдяки якій забезпечується різносторонній прогрес економіки. При поглибленні поділу праці розширяється використання все більш сучасної техніки. Це викликає різкий ріст виробництва продукції. А завдяки підвищенню продуктивності праці збільшується випуск продукції в розрахунку на душу населення. До того ж збільшується багатоманітність продуктів, призначених для обміну на ринку на інші вироби.
Товарне господарство включає такі загальні організаційні зв’язки, котрі можуть обслуговувати найрізноманітніші соціально-економічні системи. Однак при цьому об’єм і значення виробництва товарів та їх обміну зовсім не однакові. В силу цього товарне господарство має історичний характер: воно істотно змінювалось протягом всієї історії. Таким чином, товарне господарство зароджується як протилежність натурального господарства, бо являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. У результаті таких відносин продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає товарним виробництвом.