Вступ
Як відомо, товарне виробництво є серцевиною ринкової економіки. Саме тому дослідження та наукове обґрунтування складних і суперечливих процесів, що відбуваються у товарній формі виробництва, набувають сьогодні важливого значення. Це пояснюється тим, що її основні елементи – гроші, ціна, кредит, заробітна плата, фінансові, ринкові відносини, а також такі її супутники, як інфляція, безробіття, є ключовими категоріями сучасних економічних систем. Вони визначальні для розуміння сутності ринкової економіки. Динамізм соціально-економічних відносин, розвиток та взаємопроникнення форм економічного життя змушують перебудовувати спосіб мислення, теоретичне сприймання економічного життя.
Очевидно, що завдання, які стоять перед наукою, можуть бути вирішені лише за найтіснішого зв’язку з життям. Схоластичне теоретизування може лише гальмувати прогресивний розвиток вітчизняної економічної науки, а отже, і розвиток економіки, як практичного втілення економічної теорії. Таким чином, тільки зв’язок із практикою підніме теоретичний рівень вітчизняної економічної науки, а це на початку ХХІ ст., коли ми переходимо до завершення трансформаційного періоду, – одна з центральних проблем.
Одним із завдань роботи є з’ясування сутності виробництва, як створення матеріальних і духовних благ, засобів, необхідних для задоволення різноманітних людських потреб, реалізації і розвитку здібностей, доведення його яскраво вираженого суспільного характеру, тобто первинності у суспільному житті.
З метою більш глибокого розкриття теми з’ясовуються основи виникнення товарного виробництва як такого, що функціонує за наявності відокремлених товаровиробників і задля задоволення суспільних потреб. Суспільний поділ праці детермінується однією із головних умов виникнення товарних відносин.
В силу того, що суспільне виробництво весь час перебуває у процесі руху та розвитку, зумовлюючи відповідно і розвиток економічної формації суспільства, варто розглянути етапи еволюції виробництва, а саме, до індустріальний, індустріальний та постіндустріальний, з’ясувати їх особливості, характерні риси та вплив на еволюцію суспільства. Дві основні форми суспільного виробництва, які відомі людству – натуральне і товарне виробництво. Історично першим було натуральне господарство, що панувало за первіснообщинного, рабовласницького, феодального ладу. Проте з розвитком продуктивних сил товарне виробництво витісняє натуральне і визначається як специфічна форма відносин між виробниками та споживачами.
Варто зауважити, що в залежності від форм власності та організаційних відносин формується два види товарного виробництва. Історично першим було просте товарне господарство селян та ремісників, в якому застосовували ручну працю. При капіталізмі головні позиції в економіці займає розвинене товарне господарство, за якого всі створювані блага перетворюються в товари. Предметом купівлі-продажу стає наймана праця.
Важливим є дослідження проблем та перспектив розвитку товарного господарства в Україні. Особливої уваги потребує процес обміну як чинник формування і функціонування внутрішнього ринку, а отже, і взаємодія між товаровиробниками та споживачами. Товарне виробництво варто розглянути як складову ринкової економіки, тобто, з’ясувати як впливає рівень його розвитку на стан економіки України, а отже, і на місце країни на міжнародній арені.
Додаткову актуальність дослідженню товарної форми виробництва надає те, що саме ця форма виробництва є передумовою формування ринкової економіки. Проте Україна, перебуваючи на перехідному етапі розвитку, не має дієвої цілеспрямованої політики, ефективних програм, втілених у життя, які б стимулювали розвиток товарного виробництва.
У ході написання курсової роботи серед інших був використаний статистичний метод як інструменталій дослідження. Він оснований на порівнянні та зіставленні важливих статистичних даних та економічних показників. Крім того, чільне місце посідає аналітичний метод, що базується на ґрунтовному аналізі інформації з метою з’ясування генезису того чи іншого процесу, встановлення його передумов, причин, наслідків та значення.
Розділ 1. Процес розвитку форм суспільного виробництва
1.1 Поняття суспільного виробництва та його суть
Людське життя проявляється в різноманітних і багатогранних формах. Існують сотні, тисячі видів людської діяльності. Але вся багатогранність форм життєдіяльності людей зводиться до двох основних моментів: виробництва предметів, послуг та відтворення людського життя. Перший створює блага, котрі забезпечують існування людини як живої істоти, розвиток її здібностей. Без щоденного виробництва благ людське суспільство не могло б існувати. Другий момент забезпечує постійне відтворення людського роду. До нього входить не лише процес народження дитини, але й різні соціальні аспекти життєдіяльності, як, наприклад, підготовка людини до трудової та суспільної діяльності. Названі моменти тісно пов’язані між собою і лише в єдності визначають існування людського суспільства та його історичний розвиток.
Люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов’язані в своїй виробничій діяльності. Як зазначив німецький вчений минулого століття Карл Берне, багато без чого людина може обійтися, але не без собі подібних. Тому створення матеріальних благ завжди є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. Це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою.
Виробничі відносини не слід розуміти лише як відносини, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ та послуг. Під виробництвом, а точніше, суспільним виробництвом економісти розуміють весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки: безпосередньо виробництво як створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей); обмін, в процесі якого отримана при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання – тут вироблений продукт завершує свій рух, і тим самим дається поштовх до початку нового виробничого циклу.
У даному випадку виробництво розглянуто в його найголовнішій іпостасі – як основа життєдіяльності людей. Але ж виробництво, доставляючи засоби існування людям, обслуговує й само себе. Тому на кожній стадії виконуються й чисто виробничі функції. Так, на стадії виробництва ми бачимо виробництво не лише предметів споживання, а й засобів виробництва. В процесі розподілу розподіляється, окрім продукту, і робоча сила та засоби виробництва між різними сферами, галузями підприємствами соціально-економічної системи. Виробнича функція стадії обігу проявляється в обміні діяльністю, а на стадії споживання паралельно з особистим діє виробниче споживання. Інколи тлумачення слова «виробництво» зводиться до позначення ним масового випуску продукції, виготовлення матеріальних цінностей на численних підприємствах, що значно звужує зміст цього поняття. У широкому розумінні «виробництво» - це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо). Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат – продукцію (послуги). Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи та рівень життя людей.
Суспільне виробництво слід розглядати з двох позицій: макро- та мікрорівнів. Макрорівень – це суспільне виробництво в цілому, а мікрорівень – це рівень окремих підприємств. Звідси і оцінка результатів суспільного виробництва. Відносна оцінка або ефективність виробництва, яка показує, чого коштує суспільству виробництво даного блага і абсолютна оцінка або ефект виробництва – це продукт, створений у процесі виробництва.
В історії існували різні види суспільної організації виробництва. Проте у створенні благ можна виділити спільні моменти незалежно від типу суспільного виробництва. Таким спільним моментом є взаємодія речового та особистого факторів виробництва.
Речовий фактор виробництва виступає у вигляді засобів виробництва. Предмети праці виступають об’єктом впливу людської праці. Вони безпосередньо входять у виготовлений продукт і складають його матеріальну основу. Засоби праці являють собою речі, за допомогою яких людина перетворює предмети праці для задоволення власних потреб. Здійснюється це завдяки використанню закладених в засобах праці механічних, фізичних, хімічних та інших процесів. Засоби виробництва можна розділити на ті, котрі є продуктом праці та продуктом природи. В якості природного засобу виробництва виступає земля. Вона є вагомим фактором виробництва в сільському господарстві , видобувних галузях і здійснює прямий вплив на величину витрат. За умов товарного виробництва це вносить деяку специфіку в процес ціноутворення на продукцію названих галузей. Особистим фактором виробництва виступає людина, її трудова діяльність. Для здійснення процесу праці людині необхідна наявність певних здібностей, котрі в єдності виступають в якості її робочої сили. Використання робочої сили здійснюється в процесі трудової діяльності. Праця, що створює блага та послуги, має двоїстий характер, виступаючи в якості конкретної та абстрактної.
Формами організації кожної зі сторін суспільного виробництва є продуктивні сили і відносини економічної власності. Поняття «організація», з одного боку, означає основу чого-небудь, а з другого – планомірно продуманий і створений пристрій. Об'єктивними формами організації продуктивних сил є кооперація праці, поділ праці та обмін діяльністю. Кожна із цих форм передбачає певну продуману координацію, узгодження дій між учасниками виробничого процесу, а отже, включає суб’єктивну сторону.