· забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності відповідно закону;
· розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
· здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
· організовує і забезпечує здійснення зовніньо-економічної діяльності України, митної справи;
· спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
· виконує інші функції, визначені Конституцією України та законами України, актами Президента України.
У статті окреслюється функціональний зміст компетенції Кабінету Міністрів. Її загальний обсяг визначається організаційно-правовим статусом Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади.
Перелік функціональних напрямів діяльності Кабінету Міністрів починається з таких ключових цілей та завдань виконавчої влади, як забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції, законів України та актів Президента України. Діяльність Кабінету Міністрів має також цілком відповідати справі демократичної сутності нашої держави, головними обов’язками якої, згідно ст.3 Конституції, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Головне функціональне призначення Кабінету Міністрів конкретизується п.п.3 – 8 цієї статті шляхом визначення його завдань у сферах економічній, науково-технічній, екологічній, соціальній, духовно-культурній, правоохоронній, обороноздатності і національної безпеки. Особливої уваги набуває такий важливий напрям діяльності Кабінету Міністрів, як спрямування і координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.
Останній пункт статті свідчить, що наведений перелік напрямів діяльності Кабінету Міністрів не є вичерпним, оскільки він виконує і деякі інші функції, визначені Конституцією, законами України та актами Президента. Наприклад, в Конституції окремо визначена функція Кабінету Міністрів здійснювати законодавчу ініціативу в парламенті (ст.93 Конституції України).
На думку Фрицького О.Ф. (Науковий вісник…, №2, 1996р.) до повноважень Прем’єр-міністра має бути включена найважливіша прерогатива глави уряду будь-якої країни, яке полягає, як правило, у визначені основних напрямів політичного курсу уряду, координації діяльності окремих міністерств. Наприклад, у відповідності з конституцією ФРН державний канцлер встановлює основні напрями політики і несе за це відповідальність. На погляд автора не можна визначити однакові для всіх міністрів повноваження. Досить показовим у цьому відношенні є досвід Німеччини. Так, регламент федерального уряду надає особливі права ряду міністерств. Зокрема, міністр фінансів повноважений схвалювати понад бюджетні і позабюджетні витрати, що дає можливість здійснювати фіскальність контролю за іншими галузями та урядом в цілому.
Ст.117 Конституції надає правове підґрунтя такому напрямку діяльності Кабінету Міністрів, як видання нормативно-правових актів. В ній зазначено:
Кабінет Міністрів в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Кабінет Міністрів України дає на підставі та виконання вимог Конституції, законів України та актів Президента, у зв’язку з чим йому надане право вирішувати такі питання виконавчої влади, які відносяться згідно з Конституцією або законами до компетенції Президента і Верховної Ради. З цією метою Конституція встановлює види правових актів уряду України – постанови і розпорядження та зазначає, що вони є обов’язковими для виконання на всій території України. Постановами Кабінету Міністрів повинні оформлюватися найбільш важливі рішення, які мають нормативний характер. Рішення з оперативних, інших поточних питань видаються у вигляді розпоряджень.
Існує спеціальна процедура підготовки правових актів Кабінету Міністрів, передбачена положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів від 8 липня 1993 року, і передбачає підготовку як тексту акту, так і пояснювальної записки до нього, в якій подаються необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних та інших наслідків його реалізації.
Акти Кабінету Міністрів підписує Прем’єр-міністр і вони набирають чинності з дня їх підписання, якщо інші строки не передбачені в цих актах.
Кабінет Міністрів України повинен здійснювати контроль за виконанням прийнятих ним правових актів через підлеглі йому органи або безпосередньо.
Указом Президента “Про єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27 червня 1996 року в Україні запроваджується Державний реєстр нормативних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку.
Слід зазначити деякі приклади вирішення неузгодженості взаємовідносин між законодавчою і виконавчою владами. Найбільш типовий приклад - конституція Франції 1958 року, де міститься перелік питань, з яких парламент приймає закони, а також визначені питання, з яких нормативні акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не розглядаються як закони та не мають назви закону, але насправді вони регулюють питання, які відносяться до предмета закону (акти регламентної влади). В інших випадках за уповноваженням парламенту виконавча влада наділена правом приймати акти, які мають силу законів (делеговане законодавство). Доречі, у 1994-1995 роках таке право було надано Верховною Радою України Кабінету Міністрів, який мав повноваження приймати декрети-акти, що за своєю силою дорівнюються законам.
1. Загльна теорія держави і права/ За ред. В.В. Копєйчикова.-К.:Юрінком Інтер, 1998.-с.86
2. Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998
3. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999
4. Правознавство / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998