Стратегія структурних перетворень (стр. 2 из 3)
—виховання у всіх суб'єктів ринку, а особливо в керівної ланки, усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних і національних інтересів;
—мобілізацію грошових ресурсів і капіталовкладень, контроль за рухом грошей, капіталів і товарів;
—створення малих і середніх підприємств як основи виробництва переважної частини ВВП.
Перелічені напрями е особливо важливими чинниками забезпечення структурних змін і економічного зростання.
Поєднання інтересів. Економічні інтереси як усвідомлені економічні потреби людей, колективів, соціальних спільнот, держав групують у приватні та суспільні. До приватних належать інтереси приватних осіб, акціонерних компаній, приватизованих підприємств. До суспільних - інтереси держави, суспільних організацій та ін. Гіперболізація і тих, і тих інтересів є недопустимою, бо обидві сфери є взаємозумовленими, взаємоспричиненими економічними підсистемами єдиної національної економічної системи. Без реалізації приватних інтересів неможливо реалізувати інтереси суспільні й навпаки, їх не можна розмежовувати, оскільки кожний суб'єкт приватних інтересів користується предметами суспільних інтересів, а суспільні інтереси є завжди результатом діяльності приватних і суспільних виробників. В економічній системі України помітна гіперболізація власних, приватних інтересів і серед приватних виробників, і серед державних чиновників, а також працівників комерційних банків, фінансових органів тощо.
У приватному секторі часто приховують доходи і прибутки, не в повному обсязі сплачують податки, не облаштовують спільні території, дороги, вулиці, не утримують в задовільному стані коридорні приміщення багатоповерхових будинків з приватизованими квартирами, засмічують вулиці, ринки, транспорт, парки, сквери, газони та інші громадські місця. Нераціональними є капіталовкладення в будинки надто великої площі, що спричиняє власникам труднощі щодо їх утримання.
Ще згубнішою є гіперболізація власних інтересів чиновниками державних, господарських, фінансових та банківських структур, які мають змогу вилучати з грошового, товарного потоків ресурси і привласнювати їх, вступати у змову з правоохоронними органами, ділячись із ними незаконними прибутками.
Це значно ускладнює структурні зміни вітчизняної економіки, робить проблематичним процес економічного зростання. Для подолання цього державна економічна, гуманітарна політика повинна бути спрямована на виховання усвідомлення всіма громадянами того, що кожен має жити відповідно до своїх доходів, а доходи одержувати за продуктивну й ефективну працю. Саме такі принципи господарювання забезпечили високорозвинутим країнам економічне процвітання.
Капіталовкладення в основний капітал підприємств. Одним з етапів реструктуризації є мобілізація капіталовкладень, потрібних для забезпечення зростання обсягів ВВП, зміни структури основного капіталу і його організаційних форм, тобто для створення малих і середніх підприємств на новітніх технологіях.
Капіталовкладення є важливим чинником зростання обсягів виробництва і реструктуризації економічної системи. Реструктуризація основного капіталу передбачає створення малих і середніх підприємств на базі існуючих гігантів, які є малоефективними, збитковими у зв'язку з надмірним зосередженням основного капіталу.
За збільшення обсягу використовуваного капіталу ка-піталовіддача має тенденцію до зниження, тобто чим більшим капіталом володітиме підприємство, тим мізернішим буде збільшення випуску за збільшення одиниці капіталу. Підприємство для максимізації прибутку може збільшувати величину капіталу до такого рівня, коли реальні витрати задіяного капіталу (капіталомісткість к?) не зрівняються з фондовіддачею qxn. Цю залежність можна зобразити графічно (рис 1):
Рис. 1 - Особливості попиту ркц і пропозиції Kq основного капіталу на фондовому ринку
Капіталомісткість характеризує пропозицію, ефективність використання капіталу, а капіталовіддача qкu - попит, тобто реальну продуктивну силу одиниці капіталу. Крива попиту qкu = = Qu/K нахилена вправо вниз, оскільки чим більшим є у знаменнику значення К, тим менша його віддача. У кожний конкретний момент кількість капіталу на підприємстві чи в економіці загалом є фіксованою величиною, тому крива пропозиції кд = K/Qu, є вертикальною лінією.
Наведені залежності дають підстави для двох висновків.
1. Вигода нагромадження капіталу полягає в отриманні доходу дкц, в якому міститься реальна ціна одиниці капіталу кд та прибуток. Протягом кожного відрізка часу підприємство несе витрати на утримання власного капіталу:
—на відсотки р за кредит, отриманий на придбання капіталу
—на відносну зміну вартості капіталу якщо ціна капіталу в одиниці продукції qкu зменшується, то фірми, які продають капітал, втрачають, а підприємство, яке придбало цей капітал, збільшує прибуток;
—на норму амортизації (у відсотках), величина якої залежатиме від вартості капіталу КА.
Отже, витрати на одиницю капіталу можна розглядати як номінальні кн і реальні кр, з врахуванням середньої ціни одиниці інвестиційних товарів цк:
кр = (кд/цк) (р + А).
Реальні витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни інвестиційних товарів кд/цк, реальної відсоткової ставки р і норми амортизації А.
2. Із задіяної одиниці капіталу підприємство отримує дохід Qn/K = qкu і за кожну одиницю капіталу має витрати (кд/цк) (р+А). Реальний прибуток Лдкц визначиться з формули:
Лднц = дкц - (кд/цк) (р+А).
За перевищення капіталовіддачі реальних витрат на одиницю капіталу підприємству вигідно збільшувати кількість капіталу. Якщо капіталовіддача менша від витрат на одиницю капіталу, то підприємство повинно зменшити його кількість щонайменше до величини, яка дорівнюватиме витратам на одиницю капіталу.
Коливання в обсягах капіталовкладень тісно пов'язані з коливаннями на ринку цінних паперів, зокрема на фондовому. Ця залежність описує відношення ік двох показників: ринкової вартості наявного капіталу - К та відновлювальної вартості капіталу К':
ік = К/К'.
При цьому К - вартість капітальних активів, або ціна акцій на наявний капітал, яка формується на фондовому ринку. Величина К' є ціною, за яку можна було б придбати ці капітали. Стимул до капіталовкладень залежатиме від величини прибутку, тобто від різниці між капіталовіддачею і реальними затратами на одиницю капіталу кр. Якщо ік більше від одиниці (К > К'), то фондовий ринок оцінює установлений капітал в суму більшу, ніж вартість його відновлення. У такому разі підприємці можуть збільшувати ринкову вартість акцій своїх підприємств, нагромаджуючи додатковий основний капітал. Якщо ік менше від одиниці (К < К'), то фондовий ринок оцінює установлений капітал в суму меншу, ніж сума його відновлення, тому підприємці не будуть його відновлювати в міру його зносу і вибуття.
Капіталовкладення в житлове будівництво. Продуктивні сили житлової будівельної індустрії визначаються рівнем капітальних вкладень у житлове будівництво. Стан капіталовкладень визначають затратами на наявне житло ц, а також ціною самого житла на ринку цж.
Чим вищі прибутки ДК від капіталовкладень у житло, тим більше стимулів для його будівництва:
Дц = цж - ц.
Капіталовкладення в обігові ресурси. Підприємства завжди прагнуть мати надлишкові обігові ресурси. Для (спрощення аналізу всі нагромаджені обігові ресурси Ф назвемо запасами, які необхідні для:
—вирівнювання коливань обсягів виробництва;
—ефективного використання робочого часу, задіяного основного і трудового потенціалу;
—створення запасу товарів за їх прискореної реалізації;
—незавершеного виробництва.
При цьому Ф - оборотний капітал. Його запаси визначають матеріальними запасами на одиницю продукції Ф та обсягом валового випуску В. Формулу величини запасів (оборотних ресурсів Ф) можна виразити прямою залежністю матеріаломісткості ф та валового випуску В:
Ф = фВ
Матеріальні запаси є товаром сировинних ринків. Його покупці - безпосередні виробники, які намагаються мати його з надлишком, оскільки значна частина матеріальних запасів перебуває у стадії незавершеного виробництва. Додаткові вкладення у матеріальні запаси ЛФ впливають на додатковий випуск продукції ЛВ:
ЛФ = фЛВ.
Приріст валового випуску пропорційний приросту вкладень у матеріальні запаси. За потреби зростання валового випуску підприємства збільшують вкладення в оборотні ресурси, за спаду валового випуску -зменшують вкладення в матеріальні запаси.
Існує тісна залежність між вкладеннями у матеріальні ресурси і реальною відсотковою ставкою:
Рис. 2
Ф = Ф(р).
Функція вкладень (рис2) ілюструє залежність матеріальних запасів від вели чини відсоткової ставки: напрям стрілки від точки 1 до точки 2 характеризує збільшення матеріальних запасів Рис. 2. Функція вкладень за зменшення відсоткової ставки. Ця залежність свідчить, що зростання капіталовкладень в запаси і, відповідно, обсягів виробництва можливе лише за зменшення відсоткової ставки.