Оптимізація структури національного продукту
Валовий внутрішній продукт е основою національного багатства, і чим більше його обсяг і структура відповідають потребам населення, тим вищим є рівень життя. Політика реформ повинна спрямовуватися на оптимізацію темпів випуску і галузей у створенні ВВП. Структуру ВВП розглядають за трьома рівнями.
1. Структура ВВП за сферами діяльності, тобто сферою виробництва - Дв і сферою послуг - Дп. Реальне співвідношення цих сфер у створенні ВВП - Д можна виразити рівнянням з коефіцієнтами співвідношень, прийнявши, щоД = 1.
Д = 0,49Дв + 0,51Дп.
Таке співвідношення загалом відповідає структурі національного продукту розвинутих країн, в якій вартість послуг переважає вартість створених товарів.
2.Структура ВВП за видами діяльності, тобто у сфері виробництва і сфері послуг за галузевими ознаками: промисловість, сільське господарство, будівництво, торгів ля, побут, комунальна сфера, освіта, охорона здоров'я та ін.; зокрема частка промисловості у створенні ВВП - 29% , сільського господарства - 13% , будівництва - 5% і т.д.; аналогічно можна розкрити структуру послуг у створенні ВВП.
3.Структура ВВП за галузями промисловості, яких в Україні до двадцяти, їх поділяють на галузі цих виробництв. Україні необхідно оптимізувати потужності цих виробництв. Підприємізація і створення малих та середніх підприємств. Оптимізація структури ВВП вимагає оптимізації структури основного капіталу зі зміною форм його виробничої організації. Цими формами повинні стати малі та середні підприємства. Підприємізація в Україні може відбуватися за такими напрямами:
—розукрупнення великих підприємств і створення малих та середніх підприємств;
переливання капіталу з галузей базових виробництв, перепрофілізація частини капіталу у галузі соціальних виробництв до співвідношення в середньому 4 одиниці капіталу базових виробництв і 6 одиниць капіталу соціальних виробництв;
-розподіл капіталовкладень на створення підприємств, соціальних виробництв і модернізації підприємств базових виробництв на користь соціального комплексу.
Практика розвинутих країн свідчить, що малі та середні підприємства:
—виробляють 50-70% національного продукту;
—забезпечують зайнятість понад 60% працездатного населення;
—здійснюють професійне навчання 80% учнів;
—швидше адаптуються до умов ринку: конкуренції, фінансових послуг, розвитку маркетингу, самоуправління, самофінансування;
—є основою розвитку і запровадження науково-технічного прогресу, нових технологій тощо.
Хоч малі підприємства не завжди є ефективнішими від великих, проте вони можуть працювати більш гнучко і творчо за таких передумов:
—інтереси малих і середніх підприємств не повинні бути затіненими інтересами великих підприємств;
—малі та середні підприємства не можна ізольовувати від великих;
—малими і середніми підприємствами мають керувати власники.
Політика сприяння підприємізації та створенню малих і середніх підприємств вимагає від центральних та регіональних органів державної влади усунення та недопущення дискримінації малих і середніх підприємств, юридичного, організаційного і фінансового сприяння їх створенню, підтримання діяльності малих і середніх підприємств, керованих власниками.
Створення малих і середніх підприємств у жодній країні є не самоціллю, а лише засобом створення валового продукту в кількості, адекватній потребам суспільства, і забезпечення максимально можливого рівня зайнятості працездатного населення. Однак в Україні є чимало перешкод для їх створення, найпомітніші серед яких:
1. Недостатній рівень усвідомлення чиновниками державних і господарських структур важливості розвитку малих і середніх підприємств. Реструктуризація національного капіталу є стратегічним пріоритетом і одним з найважливіших національних інтересів. Реалізація його можлива за подолання космополітичного і формування національно-економічного та національно-патріотичного мислення у чиновників усіх рівнів влади, фінансів, виробництва і розподілу ресурсів.
2.Нерозмежованість процесів підприємізації та приватизації, які не є тотожними. За реструктуризації капіталу приватизацію слід здійснювати після завершення підприємізації, тобто організаційного формування малих, середніх і великих підприємств. В Україні, приступивши до приватизації, не забезпечили повномасштабної підприємізації. У швидкій приватизації були найбільше заінтересовані держанні та господарські чиновники, оскільки в їх руках була приватизаційна ініціатива, законодавча, виконавча і господарська влада. Передчасна приватизація підприємств з передачею їх у власність колективам призвела до утворення закритих приватних акціонерних товариств, а окремим особам - до утворення олігархів, сімейних кланів, що зумовило монополізацію ними руху грошових ресурсів. Відсутність реальної масштабної підприємізації негативно позначається на конкурентоспроможності, продуктивності та ефективності підприємств,
3.Неузгодженість рішень влади із законами про під приємництво й економічну діяльність. Суттєвою проблемою для малих і середніх підприємств є правові гарантії, забезпечення захисту власних прав у суді. Традиційними є проблеми з органами місцевої влади під час реєстрації, отримання ліцензії та виробничих площ, сплати комунальних зборів та відрахувань. Органи місцевої влади більше підтримують великі підприємства. Для започаткування власної справи необхідно отримати багато дозволів, що породжує хабарництво та потребує значних затрат часу. У зв'язку з цим необхідно позбавити чиновників змоги гальмувати розвиток малих і середніх підприємств, обмежити вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами, сприяти лібералізації їх господарської діяльності, посиленню конкуренції, самофінансування.
4.Незахищеність малих та середніх підприємств від мафії, рекету, поборів, жорстких методів боротьби у сферах підприємницької діяльності, де обертаються великі кошти.
5.Низькі можливості використання кредитних ресурсів. Частіше й охочіше "їх надають великим підприємствам. В Україні можна мобілізувати значні кошти для кредитування реструктуризації капіталу, але для цього потрібне відповідні мислення, політична воля й уміння.
6.Надмірний податковий тягар. Багато великих, спільних підприємств користуються значними податковими пільгами, чого не мають малі та середні, за винятком тих, чий річний фінансовий оборот дає змогу перебувати на єдиному податку.
7.Відсутність наукової, інноваційної, технологічної, освітньої підтримки малих і середніх підприємств. Підприємцям часто бракує детальних знань щодо ведення бухгалтерського обліку та застосування чинного законодавства, вміння розробляти та реалізовувати конкретні проекти на основі нових ідей. Традиційними є проблеми, пов'язані з дизайном нових продуктів, їх упаковкою, стандартизацією та пошуком партнерів.
8.Проблеми в пошуках постачальників сировини і комплектуючих та збуту продукції. Малим і середнім підприємствам, особливо виробничої сфери, важко знайти на дійних постачальників сировини та комплектуючих виробів. Непросто їм отримати і кредити під поставки.
У зв'язку з цим державна економічна політика повинна передбачати такі заходи сприяння малим і середнім підприємствам:
—розміщення державних замовлень серед малих і середніх підприємств, як це практикується у розвинутих країнах;
—надання цілеспрямованої інформації про потенцій них торговельних партнерів за кордоном;
—надання фінансової підтримки для участі у ярмарках;
—державне страхування кредитів під поставки малих підприємств.
Будь-які системні проблеми вітчизняної економіки є наслідком неефективного способу мислення, успадкованого від попередньої політичної та економічної системи. Політична й економічна незалежність як новий спосіб функціонування держави і економіки потребують нового політичного й економічного мислення, метою якого повинна стати система цивілізованих, чесних відносин фінансів, виробництва, розподілу ресурсів, гармонії приватних колективних і державних інтересів.
Аналіз продуктивних сил України на основі методів і прийомів теорії макроекономіки свідчить, що здійснення радикальних ринкових перетворень вимагає принципово нових методологічних основ вивчення процесів формування, розміщення продуктивних сил, оцінки ефективності їх функціонування та оптимізації пропорцій економічної системи загалом. Вирішення соціальних проблем можливе на основі високопродуктивного функціонування праці та капіталу, високоефективного виробництва національного продукту. Усе це вимагає кардинальних змін у структурних і відтворювальних параметрах продуктивних сил, які потребують масштабних капіталовкладень, орієнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо економії витрат у матеріальному виробництві та сфері послуг. Ефективно використовуючи працю, основний і оборотний капітал, можна досягти значних успіхів в економічному зростанні. На цьому шляху принципово важливою є підготовка і залучення фахівців з високим рівнем національно-економічного мислення, опора не лише на їх професійність, а й на патріотизм.
Висновок
Усвідомлення проблем національної економіки дає змогу зрозуміти необхідність переосмислення теоретичних, ідеологічних та політичних положень, що стосуються закономірностей, принципів і чинників, стратегії і тактики ринкових перетворень у нинішній Україні. Нові завдання постають і перед наукою про розміщення продуктивних сил і національну економічну систему загалом. Головне з них - концептуальне обґрунтування оптимального формування праці та капіталу на основі збалансованого розвитку всіх складових національної економічної системи з метою досягнення її високої продуктивності та ефективності, підвищення добробуту людей, зміцнення незалежності Української держави.
Література
1. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. К.: Академвидав, 2006. – 368с.
2. Клиновий Д. В., Пепа Т. В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України К.: Центр навчальної літератури 2006 . – 728с
3. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. – К.: Європ. ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. – 216 с