| Показник | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002-2005 | 2006-2009 |
| Темпи зростання | |||||||
| ВВП | -3,0 | -1,7 | -1,0 | 1,0 | 2,0 | 3,9 | 4,5 |
| Експорт товарів та нефакторних послуг | 0,0 | -13,4 | -10,5 | 4,8 | 3,1 | 4,3 | 5,5 |
| Імпорт товарів та нефакторних послуг | 2,0 | -14,0 | -14,5 | 3,1 | 3,4 | 5,3 | 5,7 |
| Ціни | 17,3 | 13,2 | 27,0 | 20,0 | 17,0 | 10,5 | 10,0 |
| Відсоток від ВВП | |||||||
| Експорт товарів та нефакторних послуг | 40,6 | 41,6 | 49,5 | 52,2 | 54,2 | 51,7 | 48,2 |
| Імпорт товарів та нефакторних послуг | 43,7 | 44,4 | 50,5 | 52,4 | 54,5 | 53,3 | 50,7 |
| Сальдо рахунку поточних операцій | -2,7 | -3,1 | -1,5 | -0,9 | -1,1 | -2,0 | -2,9 |
| Валове нагромадження капіталу | 21,4 | 20,7 | 20,1 | 20,3 | 20,8 | 22,1 | 24,3 |
| Видатки консолідованого бюджету | 43,6 | 38,9 | 37,6 | 36,6 | 35,4 | 34,8 | 34,8 |
| Дефіцит консолідованого бюджету | -5,6 | -2,6 | -1,9 | -1,6 | -1,3 | -1,0 | -1,1 |
Конкретні функції державного управління досить чітко визначились у процесі практичної їх реалізації розвиненими країнами світу. Як свідчить аналіз відповідного досвіду, держава має забезпечити:
• узгодження інтересів на всіх рівнях: суспільство — регіон — фірма — працівник;
• збалансованість розвитку, структурну переорієнтацію суспільного відтворення;
• включення вітчизняної економіки в міжнародний поділ праці;
• розвиток виробничого потенціалу країни — його якісний стан, темпи нарощування, рівень використання;
• активну цілеспрямовану кредитну, грошову, податкову політику;
• надання фірмам, комерційним структурам інформації про схеми розвитку і розміщення продуктивних сил, довгострокові й середньострокові плани соціально-економічного розвитку країни і її регіонів.
1.2 Шляхи вдосконалення промислового комплексу
Стратегічний розвиток України значною мірою залежить від місця її промислового комплексу в системі міжнародного поділу праці. При цьому промислова та зовнішньоекономічна політика держави мають бути тісно пов'язаними та спрямованими передусім на підвищення ефективності та конкурентоспроможності промислового виробництва. Це може бути досягнуто шляхом:
· стимулювання підприємців до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення інвестування в промисловість, проведення податкової реформи та скасування правових обмежень розвитку промислового виробництва;
· надання державної підтримки пріоритетним напрямам промислового розвитку – потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва;
· запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій:
· стимулювання зменшення ресурсомісткості, насамперед енергомісткості виробництва, закриття або реструктуризація неефективних підприємств, зміна галузевої структури;
· підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту українських підприємств шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для внутрішнього ринку та ринків третіх країн, на яких Україні традиційно належали лідируючі позиції.
Виконання цих завдань має супроводжуватись комплексом заходів щодо забезпечення виходу продукції промисловості на інші міжнародні ринки, поглиблення її інтеграції у світову економіку, що сприятиме поповненню валютних резервів країни, стабілізації та подальшому оздоровленню її економіки. Безумовно, здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексного реформування економіки як на макро-, так і на мікрорівні.
Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати в таких основних напрямах:
· підвищення соціально-економічної спрямованості промисловості та забезпечення більш високих темпів виробництва предметів споживання;
· удосконалення галузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку промислового комплексу;
· модернізація і перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості;
· прискорений розвиток галузей, від яких найбільшою мірою залежить науково-технічний прогрес;
· розвиток наукомістких галузей і виробництв;
· комбінування і кооперування виробництва з метою комплексною використання мінеральної сировини, утилізація відходів.
Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими, взаємопов'язаними. Структурна переорієнтація економіки потребує цілісного підходу, програмного забезпечення і безпосереднього державного регулювання, про що свідчить практика багатьох зарубіжних країн.
Загальні напрями вдосконалення розвитку окремих галузей промисловості такі:
1. У паливно-енергетичному комплексі – вироблення нової концепції забезпечення власних потреб, спрямованих на всебічну економію енергії в усіх галузях господарства, на значне зменшення енергоємності виробництва валового національного продукту, пошук нових, нетрадиційних джерел енергії, зменшення залежності України від постачання нафти і природного газу з Росії, пошук нових партнерів, створення танкерного флоту і будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси; збільшення видобутку нафти і газу з великих (понад 4-5 км) глибин; впровадження технологій, які підвищують обсяг видобутку ресурсів з надр, а також глибину переробки нафти на НПЗ (до 80% і більше), дослідження нових родовищ у перспективних районах, шельфу Азовського і Чорного морів, використання метану вугільних шахт та ін., створення більш надійних АЕС.
2. У чорній металургії – значна реконструкція, перехід до нових, екологічно безпечних і менш ресурсоємних технологій; поліпшення якості й розширення асортименту металевих виробів з тим, щоб зменшити постачання необхідного спеціалізованого прокату з інших регіонів близького зарубіжжя, оскільки в Україні немає виробництва тонкого холоднокатаного листа для виробництва кузовів автомобілів, нержавіючої і трансформаторної листової сталі; нафтопровідних труб малого діаметра та ін.
У перспективі необхідно створити принципово нові науково-виробничі комплекси, які поєднуватимуть чорну і кольорову металургію. хімічну промисловість для випуску композитних матеріалів, сплавів із заданими якісними параметрами та ін.
3. У машинобудівному комплексі – розвиток нових галузей, впровадження „високих технологій”, досягнення світових стандартів якості з метою виходу на світовий ринок; впровадження досягнень ВПК конверсією.
4. У виробництві товарів народного споживання – підвищення якості, збільшення кількості, розширення асортименту продукції за рахунок розвитку відповідних галузей на новій основі, а саме приватизації промисловості з метою заповнення споживчого ринку, створення галузі виробництва нового прогресивного обладнання (в тому числі для мініпідприємств), а також для сфери послуг населенню (торгівлі, побутових послуг та ін.). За рахунок скорочення обороту капіталу в цій галузі можливе створення умов для прискорення розвитку всієї економіки країни.
Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема - Японії. Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х - початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і конкурентоспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було підірвано. У результаті проведених заходів через 10 років після "нафтового шоку" матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питома нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 рази, а витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень США (2.7%). Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та української економіки, принципово важливим є використання японського досвіду вирішення стратегічних завдань структурної перебудови виробництва, високої ефективності державного регулювання структурних зрушень, особливо в умовах кризового стану економіки країни. Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиткові транспорту - перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнародних автострад, ліній електропередачі, нітон газопроводів і харчової та переробної промисловості, оскільки багато регіонів аграрноорієнтовані; промисловості будматеріалів - враховуючи наявність різноманітної будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на прогресивніші види плавки металу; курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних зон (Крим, Каргати) і розвиваючи нові. Успішне здійснення структурної перебудови можливе за умови стабільної роботи підприємства, наявності вільно переміщуваних капіталовкладень. Тому у першу чергу необхідна стабілізація економіки, відтворення нормального функціонування виробництва. Необхідно підкреслити, що структурна перебудова національної економіки повинна здійснюватися у відповідності з довгостроковою державною програмою, розробка якої є важливим завданням українських економістів, у співдружності з вченими інших галузей науки і працівниками урядових органів. Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виокремити пріоритетні науковомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що до їх динамічного розвитку, провести інтеграцію старих галузей (з погляду доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін. У березні 1996р. Кабінет Міністрів України визначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів промислової політики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвиток фундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і технологій їх обробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні дослідження, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обійдені увагою галузі паливно-енергетичного комплексу, найбільш енергомісткі галузі, відродження електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999р. прийнято нову програму, розраховану до 2010р., хоч не виконано попередньої. Насамкінець слід відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено необхідних умов для структурної перебудови економіки. Недостатньо розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщення капіталу, робочої сили з доходних галузей в інші. Оскільки процес структурних перетворень проходитиме поетапно і займе досить тривалий час, доцільно використовувати перехідні форми господарювання, ефективні засоби державного регулювання структурних зрушень. Досвід інших країн підтверджує, що структурні трансформації, поряд з ринковими механізмами, обов’язково регулюються державою. У іншій кризовій ситуації першочерговим завданням державного регулювання структурної перебудови є недопущення повної деіндустріалізації виробництва і розпорошення наявного науково-технічного потенціалу по дрібних приватних структурах, які не в змозі забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізацію економіки країни.