У роботі охарактеризовано такі найважливіші управлінські складові інвестиційної діяльності, як: інвестиційні програма, стратегія і політика підприємства; функції управління та принципи побудови механізму управління інвестиційною діяльністю. Зокрема встановлено, що для забезпечення відповідності інвестиційної стратегії сучасним вимогам, вона обов’язково має бути узгодженою із сукупністю потенційних інвестиційних ресурсів підприємства, визначеною за термінами досягнення мети; оптимально поєднувати очікувану прибутковість та можливі ризики і невизначеність умов реалізації інвестиційних програм. Постійне відстеження результатів втілення інвестиційної стратегії та порівняння зі встановленими цілями є невід’ємною умовою успішної результативності програм розвитку підприємства при змінах зовнішнього і внутрішнього середовища. У роботі розкрито існуючі підходи до визначення поняття “інвестиційна політика підприємства”, за підсумковим висновком вона забезпечує розробку найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності за конкретними періодами, напрямками її реалізації та оцінювання результативності.
Проведений аналіз особливостей управління формуванням інвестиційних ресурсів на підприємстві засвідчив, що наявні методики обґрунтування оптимальної структури капіталу підприємства не враховують терміни реалізації проектів та використаних джерел їх фінансування, а також вартість грошей у часі, що при істотних розходженнях у схемах фінансування не дає змоги вибрати найбільш оптимальний варіант. Залежно від пріоритетів цільової структури капіталу вибір оптимального співвідношення джерел фінансування потребує одночасного врахування багатьох чинників, що в межах однієї методики виконати у повному обсязі є неможливим. Проте у працях вітчизняних та закордонних економістів не пропонується жодного методу комплексного формалізованого врахування сукупності можливих факторів при визначенні оптимальної структури капіталу підприємства.
Застосування у вітчизняній практиці методів оптимізації структури капіталу, що набули розповсюдження в зарубіжній практиці, є практично неможливим унаслідок нерозвиненості вітчизняного фондового ринку, оскільки вони базуються переважно на врахуванні реакції ринку на зміну фінансового левериджу підприємства. Більшість методів оптимізації структури інвестиційних ресурсів не враховує можливість зміни джерела фінансування у процесі реалізації проекту.
У другому розділі „Обґрунтування управлінських рішень в інвестиційній діяльності підприємств” систематизовано основні принципи оцінювання ефективності реальних інвестицій, проаналізовано можливості та обґрунтовано доцільність застосування у вітчизняній практиці існуючих моделей оцінювання вартості капіталу підприємств, проведено аналіз сучасних методик і розрахункових схем оцінювання показників ефективності реальних інвестиційних проектів.
Результати систематизації принципів оцінювання ефективності реальних інвестицій засвідчили, що експертизу проектів необхідно здійснювати за єдиними методологічними, методичними та операційними принципами, що дозволяють забезпечити раціональність поведінки господарюючих суб’єктів незалежно від змісту і цілей проекту; економічну обґрунтованість проектів та, за умови забезпечення необхідної точності оцінок, максимальне спрощення процедури їх оцінювання. Розробка управлінського рішення стосовно доцільності інвестицій має також забезпечуватися рівнем кваліфікації відповідальної особи та якістю технічних засобів для прийняття рішень. Витрати на розробку проектних рішень і тривалість цього процесу мають бути мінімальними за дотримання відповідності рівня якості рішення. Необхідно брати до уваги і такі принципи, що ґрунтуються на практичному досвіді, конкретизують загальні принципи для певної ситуації. За сучасних умов розвитку суспільства слід враховувати й соціально-етичні, екологічні принципи, що слугують інтересам як самого підприємства, так і регіону, де провадиться економічна діяльність підприємства. Дотримання таких принципів знаходить своє відображення у високих темпах розвитку підприємства та зростанні його прибутковості, збереженні стійкості і платоспроможності, мінімізації ризиків та забезпеченні прискорення реалізації проектів.
Проведений аналіз існуючих моделей оцінювання вартості капіталу підприємств показав, що їх застосування в оригінальному вигляді ускладнено загальною нерозвиненістю інвестиційних ринків України, альтернативні підходи є складними в застосуванні, оскільки потребують значного масиву обґрунтованих і достовірних статистичних даних про динаміку змін вихідних показників. Так, жодна з модифікацій моделей оцінювання вартості власного капіталу не може точно передбачити його вартість, тож усі моделі можуть призвести до різних результатів. Математичні удосконалення моделей, як свідчить практика, складні у сприйнятті фахівцями на підприємствах. Тому найбільш доцільно, визначивши вартість власного капіталу за декількома моделями, для подальших розрахунків та аналізу брати або максимальне з отриманих значень, або ж усереднене з достовірних оцінок (відповідно до встановлених цілей експертизи). В особливо складних випадках доцільно використовувати модифікації моделі прибутку на власний капітал підприємства. Таким чином, було зроблено висновок щодо необхідності подальшого пошуку простих і наочних методів, що можуть бути використані за сучасних умов господарювання в Україні.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних методик та підходів до оцінювання ефективності реальних інвестицій засвідчив, що найбільш доцільно оцінювати ефективність інвестиційних проектів на основі показника модифікованої внутрішньої норми дохідності власного капіталу з класифікацією усіх від’ємних грошових потоків віддачі за проектом як додаткових вкладень, у разі потреби доповнюючи аналіз визначенням індексу дохідності власного капіталу. Розрахункова схема власного капіталу повністю відображає прогнозовані моменти неплатоспроможності за конкретним проектом – як із виплати відсотків за отримані позики, так і щодо погашення основної частини боргу. Ця гнучка й ілюстративна схема дає змогу відстежити такі моменти і проаналізувати, яким чином позначиться на можливості погашення боргу та загальній ефективності проекту відстрочення виплат.
Традиційний підхід до оцінювання показників ефективності проекту приховує такі моменти, не дає змоги показати величину отриманого чистого прибутку за роками аналізу, як це суперечливо робиться у сучасній практиці. Зазначено, що не можна прирівнювати величину чистого грошового потоку у вітчизняних умовах, визначеного відповідно до існуючої практики його розрахунку у США, Великій Британії або Німеччині. Ці величини, що зазвичай позначаються однаково, не є співставними, оскільки розраховуються за різними правилами. Також не може вважатися правомірним коригування від’ємних величин прибутку до оподаткування, визначеного за розрахунковою схемою власного капіталу, якщо підприємство у цей час не реалізує інших прибуткових проектів або не має грошових доходів за результатами певних видів господарської діяльності.
Обґрунтовано, що при визначенні доцільності реалізації проекту за традиційним підходом не можна розраховувати єдину ставку приведення до теперішньої вартості для всіх грошових потоків, якщо інвестиції в проекті, здійснюються не одноразово на весь його термін, а послідовно, протягом декількох періодів і на різні терміни. У таких випадках запропоновано враховувати зміни структури та вартості капіталу, що відбулися внаслідок повернення або отримання додаткових засобів фінансування, кратність платежів за отриманими позиками в часових інтервалах проекту.
За результатами порівняльного аналізу вітчизняних та зарубіжних методик визначення доцільності здійснення реальних інвестицій зроблено висновок, що у вітчизняних методиках основна увага приділялася оцінці народногосподарського економічного ефекту, а в зарубіжних, навпаки, увага акцентується на розрахунку фінансового ефекту. Такий підхід означає вибір ефективного проекту з точки зору фінансових інтересів, але він може суперечити інтересам суспільства. Тому за сучасних умов, коли зростає негативний вплив економічної діяльності суб’єктів господарювання на навколишнє середовище, оцінювання ефективності інвестицій має враховувати й народногосподарські інтереси. При визначенні екологічної, соціальної та організаційної ефективності норму дисконту необхідно розглядати як національний параметр і встановлювати централізовано органами влади з урахуванням прогнозів соціально-економічного розвитку країни. Її доцільно приймати на рівні ставок відсотків за довготерміновими позиками, що надаються країні світовими фінансовими інституціями. Бюджетну норму дисконту, виходячи зі співвідношення попиту та пропозиції на бюджетні засоби, доцільно приймати на рівні реальної ставки рефінансування НБУ.
У третьому розділі „Удосконалення управління інвестиційною діяльністю підприємств України” визначено напрями вдосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств України, розроблено комплексну аналітичну модель оцінювання вартості капіталу підприємств, запропоновано інтегральний показник доцільності реалізації інвестиційних проектів.
Уповільнення економічного зростання в Україні свідчить, що система державних регуляторів не забезпечує належної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. При загальному падінні ВВП наявні обсяги інвестицій є недостатніми. Оптимальною для забезпечення високих темпів розвитку країни є частка інвестицій в основний капітал у ВВП, порахованому за витратами до 25 % і більше, а понад 70 % приросту ВВП розвинених країн забезпечується інвестуванням інноваційних процесів, на що спрямовується до 15 % сукупних інвестицій у країні.