Техніко-економічне обгрунтування, проектування машино-приладобудівного цеху по виготовленню деревообробних верстатів (стр. 2 из 8)
2. Визначення витрат на паливо і енергію на технологічні потреби
Умовно суму витрат на паливо і енергію на технологічні потреби приймаємо в розмірі 30% від вартості матеріалів і комплектуючих.
(1),де Вмк - сумарні витрати на матеріали і комплектуючі.
СУТНІСТЬ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ
Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства, будівництво об'єктів усіх галузей соціальної сфери та виконання проектних і геолого-розвідувальних робіт. Таким чином, об'єктами капіталовкладень виступають виробничі основні фонди, оборотні фонди (матеріально-виробничі запаси), основні фонди невиробничого призначення, а також витрати на відтворення основних фондів.
3. Визначення необхідних сумарних капіталовкладень для будівництва цеху
3.1 Визначаємо величину капіталовкладень на 1 виріб.
(2),
де k – величина капіталовкладень на 1 виріб;
β – питома величина капіталовкладень на 1т. ваги виробу;
m – маса 1-го виробу.
Вихідні дані:
m= 8,23 т.
= 305 
3.2 Визначаємо загальну величину капіталовкладень для будівництва цеху з заданим обсягом річної програми.
;(3) ,
де
обсяг річної програми 
=2110 шт. 
3.3 Визначаємо балансову вартість основних фондів, застосовуючи структуру, передбачену завданням
Вихідні дані:
а) Будинки і споруди: 34%;
б) Транспортні машини: 6%;
в) Технологічне устаткування: 38%;
г) Господарський iнвентар: 22%;
а) Будинки і споруди
б) Транспортні машин
в) Технічне устаткування
г) Господарський інвентар
3.4Результати розрахунків зводимо в табл. 2
Табл. 2
| Групи основних фондів | Балансова вартість, грн. | Норма амортизаційних відрахувань, % | Сума амортизаційних відрахувань |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1. Будинки, споруди, інше 2. Транспортні машини, інше 3. Технологічне устаткування, інше 4. Господарський інвентар | 1800781,6 317784,99 2012638,2 1165211,6 | 5 25 15 25 | 90039,08 7944624,7 301895,73 291302,9 |
| Всього | 5296416,3 | 762683,96 |
Гр2 – з пункту 3.3
Гр3 – стандартні дані
Гр4 – Гр2 ∙ Гр3
ТРУДОМІСТКІСТЬ
Трудомісткість — один з показників продуктивності праці, він являє собою суму затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.
Трудомісткість одиниці продукції визначається відношенням затрат на виробництво до обсягу випущеної продукції за певний період.
Залежно від цілей аналізу розраховують трудомісткість окремих робіт, операцій, виробів.
Технологічна трудомісткість визначається затратами праці основних робітників — відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.
Трудомісткість обслуговування являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.
Виробнича трудомісткість складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт.
Трудомісткість управління складається із затрат праці керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.
Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.
Нормативна трудомісткість розраховується на підставі діючих норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.
Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження працезатрат, запланованих у поточному періоді, за рахунок реалізації організаційно-технічних заходів.
Фактична трудомісткість визначається як сума здійснених затрат праці на випущений обсяг робіт.
4. Визначення необхідної кількості технологічного устаткування.
Кількість технологічного устаткування визначаємо за формулою:
,(4),
де Т – трудомісткість 1 виробу, верстатогодин;
N – обсяг річної виробничої програми;
Фд – дійсний річний фонд роботи одиниці обладнання, год.;
Кв – коефіцієнт виконання норм виробітку.
(5),де Нф – номінальний фонд часу, дні;
Тзм – тривалість зміни, год.;
Кзм – кількість змін;
α – коефіцієнт втрат часу на ремонт обладнання. = 0,05
ЧИСЕЛЬНІСТЬ ПРАЦЮЮЧИХ
Персонал – це основний штатний склад працівників підприємства (організації), що володіють необхідною кваліфікацією і виконують різноманітні виробничо-господарські функції.
Чисельність персоналу визначається характером масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, ступенем їх механізації, автоматизації, комп’ютеризації, рівнем організації праці тощо. Ці фактории обумовлюють нормативну або планову чисельність персоналу.Чисельність співробітників, що працюють на підприємстві на даний момент часу, називається обліковою, або фактичною.
До облікового складу входять усі категорії постійних, сезонних і тимчасових працівників підприємства, прийнятих на роботу на п’ять днів і більше починаючи з дня їх зарахування. До списків включаються як фактично працюючі на дану дату працівники, так і ті, що відсутні на роботі з різних причин. Звільнені з роботи працівники не входять до списків починаючи з дня їх звільнення.
Облікова чисельність персоналу щоденно враховується в табельних записах, де відзначаються і присутні на роботі, і відсутні з різних причин працівники. Таким чином, облікова чисельність являє собою суму виходів та невиходів на роботу працівників підприємства в конкретний день.
Облікову чисельність персоналу враховують не лише на конкретну дату, а й як середній показник за певний період – місяць, квартал, рік.
Середньооблікова чисельність персоналу за місяць – це сума виходів та невиходів на роботу за всі дні місяця, поділена на календарну кількість днів періоду. Середньомісячна чисельність працівників за квартал визначається додаванням середньооблікової чисельності за три місяці кварталу і ділення суми на три.
Чисельність фактично працюючих показує кількість персоналу, що не лише з’явився, а й реально припустив до роботи. Різниця між явочною і фактичною кількістю працюючих показує чисельність працівників, що перебувала в цілоденному простої.
Персонал підприємства поділяється на такі групи:
Керівники здійснюють функції загального управління. Умовно їх поділяють на три рівні: вищий – генеральний директор, директор; середній – начальники цехів, відділів, центрів тощо; первинний – начальники лабораторій, бюро, змін тощо. До керівників належать також головні спеціалісти, а також заступники всіх названих працівників.
Професіонали вирішують питання, що стосуються створення і впровадження у виробництво нових знань у формі теоретичних та прикладних розробок, а також розробляють варіанти вирішення окремих виробничих і управлінських проблем, остаточне розв’язання яких входить до компетенції керівників. На підприємстві це передусім інженери, економісти, юристи. Професійні завдання фахівців полягають у виконанні спеціальних робіт, пов’язаних із застосуванням положень і використанням методів відповідних наук.
Технічні службовці здійснюють підготовку й оформлення документів, облік, контроль, господарське обслуговування, виконуючи при цьому чітко регламентовану суто технічну роботу.