Трудові ресурси суспільства, як вже відмічалося, виступають в якості виробника. Але по своїй природі вони принципово відрізняються від усіх інших ресурсів, якими володіє суспільство. Серед таких відмінностей слід виділити наступні.
По-перше, трудові ресурси представляють собою сукупність людей, здатних до трудової діяльності.
По-друге, розвиток трудових ресурсів базується на природньому русі населення.
По-третє, задоволення потреб нових видів і сфер діяльності в знаряддях і предметах праці відбувається головним чином внаслідок утворення нових засобів виробництва. А нові галузі діяльності забезпечуються трудовими ресурсами головним чином завдяки їх перерозподілу між галузями народного господарства і тільки в деякій мірі в результаті впровадження в народне господарство нових кадрів.
По-четвертих, будь-який вид ресурсів, крім трудових, в процесі використання втрачає свою споживчу вартість (корисність). Трудові ресурси, навпаки, в процесі використання (споживання) зберігають корисність і до певного періоду примножують її. Ця обставина утворює об’єктивні можливості для їх перерозподілу [1,20].
Незважаючи на те, що трудові ресурси є носіями (суб’єктами) відносин, які складаються в процесі їхнього формування, розподілу та використання, в сучасних умовах останні є також і суб’єктом управління, що виражається, зокрема, в державному регулюванні розподілу та перерозподілу трудових ресурсів, підготовки кадрів, забезпечення зайнятості і т.п. Це змушує розглядати трудові ресурси і як планово-обліковий показник, і як економічну категорію, залежно від того, з якою метою це поняття використовується.
Вітчизняна статистика до трудових ресурсів відносить:
· працездатне населення у працездатному віці, тобто чоловіків у віці 16-59 років та жінок – 16-54 роки, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни 1 та 2 груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років та жінки 45-54 років);
· осіб вище працездатного віку (чоловіків 60 років і старших, жінок 55 років та старших) і підлітків до 16 років, які працюють у суспільному виробництві.
Аналізуючи далі поняття „трудові ресурси”, слід зауважити, що в економічній літературі воно стоїть в одному ряду з такими поняттями, як „працездатне населення”, „трудовий потенціал”, „сукупність носіїв індивідуальної робочої сили”. Працездатне населення - це населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, або – необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для виконання роботи (індивідуальну робочу силу). Працездатне населення охоплює населення працездатного віку (зайняте і незайняте) і населення за межами працездатного віку, потенційно здатне працювати. Звідси випливає, що працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.
У свою чергу, і трудовий потенціал країни, на думку В.Костакова та А.Попова, - це також трудові ресурси, які розглядаються в аспекті єдності їхньої кількісної та якісної характеристики. Вони вважають, що з кількісного боку основу трудового потенціалу становить населення в працездатному віці [6,24]. А з якісного боку важливими виступають такі характеристики трудових ресурсів, як їхня статево вікова структура, рівень освіти, професійна підготовка, мобільність[6,25].
2. Суб’єкти і об’єкти формування трудових ресурсів
Без людей немає організації. Без потрібних людей не одна організація не може втілити свої цілі в життя і вижити. Без сумніву, трудові ресурси, що відносяться до соціально-економічної категорії, є одним із важливих аспектів теорії і практики управління.
Можна стверджувати, що збільшення кількості населення – важливий аспект розвитку економіки. Оскільки населення є джерелом трудових ресурсів, то саме населення в працездатному віці і визначає процес формування трудових ресурсів. Кількість людей працездатного віку, як і всього населення, змінюється внаслідок природнього руху, а для окремих регіонів – і механічного. Відповідно, народжуваність, смертність, міграції, змінюючи численність населення працездатного віку, визначають динаміку трудових ресурсів [1,22].
Мабуть, не варто лишній раз нагадувати, що вибір професії – це задача з багатьма невідомими, причому задача нестандартна, тому що кожен вирішує її для себе сам. Але до будь-якої нестандартної задачі в першу чергу потрібно знайти підхід. Задача вибору професії – не виняток, тут також варто попередньо приділити, з яких позицій за неї братися [8,4].
Люди перестають вірити в те, що робота може приносити радість, тому що пішли працювати не по власному бажанню, а тому що „так прийнято”. Але без роботи людина почуває себе погано, навіть якщо вона не задумується над тим, за що купити хліб. Встановлено, що і здоров’я - здоров’я тіла , наше самопочуття – залежить від того, працює людина чи байдикує. Робота сама по потрібна людині, а не тільки як джерело засобів для існування. Без неї вона почуває себе непотрібною суспільству, відірваною від нього, а крім того – голова чи руки потребують великої справи.
Це означає, що можливість мати роботу, право на працю – надзвичайно велике діло [8,5].
Світ готовий розкрити нам найсокровенніші свої таємниці, якщо ми знаємо: чого хочемо, що вміємо і що повинні зробити для здійснення цього [8,31].
Але на вибір професії впливає безліч чинників. Не слід впадати в паніку, якщо закінчивши школу, ще не обрано майбутню професію. Це трапляється досить часто. Коли ми бачимо, як суспільство нагороджує людину славою, зазвичай ми думаємо, що ця нагорода за працю. Звичайно, вірно. Але слід подивитися глибше: ця нагорода в першу чергу за те, що колись людина не полінувалася шукати свою справу. І знайшла [8,7].
Науково-технічний прогрес значно ускладнив процес вибору професії. Він визвав безкінечне дробіння праці, а з ним і безкінечне збільшення кількості професій. Саме тому все менше і менше впливають на вибір молоді ті, хто її наставляв,- батьки, вчителя і все більше ті, які можуть пояснити, розкрити особливості, переваги і складності тієї чи іншої професії. Авторитетами тут виступають спеціалісти в зацікавленій області. А ще – книги, фільми, телепередачі. За твердженнями школярів, саме засоби масової інформації стають головними профагітаторами [8,9].
Головним об’єктом теорії вивчення управління суспільством є людина як особистість і головна виробнича сила суспільства. Тому що біологічні задатки людини розвиваються тільки в соціальному оточенні, а анатомо-фізіологічні і психічні закономірності її життя носять соціально обумовлений характер, формуючись і проявляючи себе в певних соціумах. До них відносяться складні соціальні об’єкти, навчившись керувати якими можна створити умови для формування, розвитку і реалізації особистості і її робочої сили. Різним фазам життя людини відповідають різні соціальні об’єкти управління.
Фаза формування особистості і накопичення робочої сили реалізовується в основному у сфері освіти, в таких соціальних об’єктах, як дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, ПТУ, технікуми, інститути, університети. Ці об’єкти складають базовий рівень освіти, різносторонньо розвиваючи особистість і формуючи певний потенціал робочої сили певного ступеня кваліфікації. Значно впливає на вибір майбутньої професії школа, коледж, ліцей чи гімназія. Сьогодні навчальний процес настільки заформалізований, що школяр перестає відчувати себе складовою частиною колектива. Школа поступово втратила присутню їй демократичність [1,60].Таким самовираженням в школі довгий час було хороше навчання, суспільна праця. Не забезпечується в школі і свідома дисципліна, самодіяльність.
Організація процесу навчання страждає байдужістю до дітей. В результаті, як показують соціологічні дослідження, до 8-го класу пізнавальний інтерес зберігається тільки у третини дітей. Велика роль успішної роботи школи належить майстерності педагога, вмінню спілкуватися з учнями. Це не може не відобразитися на якості шкільної освіти в цілому, рівні теоретичної підготовки учнів, володіння ними науковими навиками виробництва[1,61]Але не слід забувати, що головне, що дозволить стати студентом вузу, а в майбутньому – спеціалістом, повинні бути знання, рівень підготовки до подальшого навчання[183]. Вчителі, проводячи факультативні заняття по власному предмету, кажуть, що виконують роботу по професіональній орієнтації школярів[8,9].
Друга фаза як природнє продовження першої – фаза розвитку особистості і реалізації потенціалу робочої сили. Вона реалізовується в сфері трудової діяльності людини, на об’єктах, які забезпечують її економічне існування: підприємствах, організаціях, фірмах, закладах, тобто там, де людина працює.
Третя фаза в житті людини – це фаза розвитку особистості за рахунок вільного часу і відновлення (збереження) робочої сили. Реалізується ця фаза у рекреаційній (відтворювальній) сфері життєдіяльності людини, яка залежить від умов життя і відпочинку по місцю проживання, можливості нормального просування, в першу чергу в транспорті, наявності обслуговуючої інфраструктури, яка економить час і нерви при купівлі товарів, отриманні різного роду послуг.
Освіта не обов’язково повинна трактуватись як незалежна змінна. Рівень освіти залежить певною мірою від природних здібностей людини (тобто його генетичного фонду) та умов його виховання у сім’ї. Освіта, відповідно, може виступати лише як посередник між цими об’єктивними чинниками та заробітною платою[221].
Престиж...Деякі вважають, що престиж професії є вічний і незмінний. Але людські прив’язаності не завжди бувають постійними. Професія обирається для себе. І якщо розраховувати не на себе, а на суспільну думку, то вона може сильно підвести.