Визнання концепції людського капіталу на всіх рівнях управління в Україні могло б стати могутньою передумовою кардинального покращення головної продуктивної сили суспільства і швидкого соціально-економічного відродження країни.
Підсумовуючи різні підходи до дослідження і визначення категорії людський капітал, даємо таке його визначення: людський капітал – це економічна категорія, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.
Таке розуміння людського капіталу в єдності якісних характеристик робочої сили й економічного результату вкладень в них та використання їх має принципове значення, оскільки дозволяє розглядати людський капітал як стійке економічне явище, як постійно відтворюваний капітал, втілений у людях. Причому людський капітал є джерелом доходів, що виявляється не лише в грошовій формі, а і як моральної вигоди, психологічного задоволення, економія часу, підвищення соціального статусу тощо. Як субстанція капіталу, формування робочої сили являє собою нематеріальні блага тривалого користування, які накопичуються і реалізуються внаслідок утворюючої діяльності людей у часі.
Проблемні питання:
1. Чому серед вчених досі не склалося єдиної думки про внутрішній склад людського капіталу?
Це протиріччя склалося через різне розуміння того, що об’єднує в собі поняття людський капітал. Згідно з першою позицією, що бере свій початок з класичної політекономії, капіталом є не лише знання і здібності людини, а й вона сама як фізична істота. Інша позиція, згідно з якою людина, як жива істота, не є капіталом, оскільки на ринку продається не вона сама, а лише послуги її праці.
2. Чому за радянських часів не звертали увагу на поняття робочої сили в теперішньому розумінні?
Це пов’язано з такими основними чинниками, як науково-технічний прогрес, що за тих умов затримався, також з економічною системою, що була задіяна тоді. Важливу роль в СРСР відігравала ідеологія, де окрема людина не відігравала ніякої цінності, а важливим був натовп його думки і дії.
ТЕСТИ
1. Який вчений не досліджував питання людський капітал:
a) К. Маркс;
b) Д. М. Кейнс;
c) Д. Рікардо;
d) Т. Шульц.
2. Хто ввів поняття трудові ресурси:
a) С. Г. Струмилін;
b) Є. В. Косимовський;
c) М. І. Долішній;
d) В. Куценко та Г. Євтушенко.
3. Що є відмінного між поняттями «трудовий потенціал» і «людський капітал»:
a) не використання капіталу здоров’я одним з них;
b) відсутність концепції морального потенціалу особи;
c) не включення капіталу інформованості
ВИСНОВОК
Новий етап науково-технічної революції, повсюдне впровадження автоматизації, комп'ютерний техніки і нових систем зв'язку на фоні поширення ринкових відносин в нашій країні здійснює різнобічний вплив на сферу праці, на роль і значення людини в суспільному виробництві. З одного боку, суттєво змінюються вимоги до працівника, професійно-кваліфікаційна і галузева структура зайнятих. З іншого, зростає роль і значення працівників у забезпеченні ефективності виробництва, саме робоча сила все більшою мірою визначає хід і результати економічних процесів. Це викликає нові підходи до управління персоналом і мотивації праці, до пошуку оптимальних моделей функціонування ринку праці. Для України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну роль людських ресурсів у економічному розвитку, а також той факт, що людина при цьому і є кінцевою метою будь-якого виробництва.
Якість робочої сили – це кваліфікація, накопичена з досвідом.
Якість робочої сили - узагальнена характеристика рівня розвитку робочої сили, який дозволяє забезпечити адекватну якість індивідуальної і колективної праці на основі ефективного використання нових і новітніх технологій, раціональних форм організації виробництва і робочих процесів.
Якість робочої сили характеризується:
- обсягом загальноосвітньої підготовки працівників;
- рівнем загальної культури;
- рівнем професіоналізму і кваліфікації;
- наявним досвідом і навиками роботи;
- етичною надійністю.
Рішення задач підвищення якості робочої сили, як складової частини розвитку людських ресурсів, припускає:
* розвиток системи загальної і професійної освіти, направленої на професійну підготовку нової робочої сили;
* відновлення і розвиток внутрішньовиробничого навчання персоналу, зокрема на робочих місцях, надання умов для самонавчання;
* розвиток послуг служби зайнятості по навчанню безробітних громадян і незайнятого населення, підтримці і організації випереджаючого навчання працівників, що знаходяться під загрозою звільнення в умовах масового вивільнення;
* розвиток системи безперервної освіти, направленої на відтворення, збереження і вдосконалення робочої сили;
* розвиток і вдосконалення системи професійної орієнтації і психологічної підтримки безробітних і незайнятих громадян, а також зайнятих, але охочих змінити профіль роботи.
Якість робочої сили – це сукупність людських характеристик, що проявляються в процесі праці й включають в себе кваліфікацію та особисті якості працівника: стан здоров'я, розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, мотивованість, інноваційність, професійну придатність, моральність тощо.
Якість робочої сили – це основа конкурентоспроможності працівника на ринку праці. Більшість складових якості робочої сили і навички конкурентності формуються і/або розвиваються в процесі освіти і професійної підготовки. Отже, системі освіти (у першу чергу вищої) належить провідна роль у формуванні конкурентоспроможного працівника в сучасних умовах, і вдосконаленню управління цією найважливішою сферою організації суспільства треба приділяти особливу увагу
Список використаних джерел:
1. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 254 с.
2. Добрынин А., Дятлов С., Конов В., Курганский С. Производительные силы человека: структура и формы проявления. – СПБ.: Изд-во СПБУЭФ, 1993. – 163 с.
3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004, - 615 с. – (Вища освіта XXI століття).
4. Близнюк В., Власенко Т. Людський капітал України як фактор економічного зростання // Україна: аспекти праці. – 2003. - № 6 – с. 20.
5. Грішнова О., Тертична Л. Економічна природа і значення категорії людський капітал // Україна: аспекти праці. – 2003. - № 7 – с. 33.
6. Карл Маркс, Капітал, I т, гл. 4, 5, 17—24
7. Экономикс : Принципы, проблемы и политика : Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю, М. Республика 1992, т.1
[1] Добрынин А., Дятлов С., Конов В., Курганский С. Производительные силы человека: структура и формы проявления. – СПБ.: Изд-во СПБ УЭФ, 1993. – 163 с.