З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37 %. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.
Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято “нульовий варіант” щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.
По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 – 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.
Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності – патентами, ліцензіями, “ноу-хау” та ін.[9]
Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на конкурентоспроможність.
1. Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).
2. Посилення цінової конкуренції.
3. Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;
4. Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР).
5. Структурні зрушення у світовому господарстві.
6. Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).
Успіх у нарощуванні ресурсу конкурентоздатності нації полягає у забезпеченні ефективності роботи господарської одиниці в економіці, що поширює позитивний ефект на споріднені галузі. Ефективна робота суб’єктів економіки за умов забезпечення розширеного відтворення означатиме більш високу заробітну плату для її робітників, а отже, підвищення платоспроможного попиту, що спрямовуватиметься на реінвестування коштів у виробництво через закупівлю товарів. Отже, здійснюватиметься відтворення усіх суб’єктів економічних відносин на розширеній основі. У цьому контексті зростання ефективності одного суб’єкта сприятиме ефективності економіки у цілому і позитивному впливу на суспільство.
Проте сучасні процеси в Україні, що безпосередньо впливають на рівень конкурентоспроможності та місце країни у світовому господарстві, відбуваються всупереч ідеології створення ефективної конкурентоспроможної економіки. Виходячи з даних наведених у курсовому дослідженні, можна дійти висновку, що надзвичайна слабкість суб’єктів економічної діяльності України дає можливість використовувати національні конкурентні переваги іноземним суб’єктам, дедалі витісняючи національних товаровиробників.
Відповідно, всі дії, що тією чи іншою мірою знижуватимуть ефективність окремого суб’єкта та не забезпечуватимуть його відтворення, будуть спрямовані на економіку в цілому та призводитимуть до погіршення конкурентоспроможності як у поточному періоді, так і в перспективі.
Серед основних перешкод формування конкурентоспроможності національної економіки є такі:
1. Входження до світової системи неефективною та слабкою економікою (витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішнього ринків, зниження можливостей виробництва нових товарів тощо).
2. Відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів).
3. Скорочення виробництва та робочих місць.
4. Розвиток та поширення «тіньової» економіки.
5. Низька якість та висока ціна національних товарів.
6. Розрив зв’язків у національних кластерах (наприклад, між виробником і видобувачем сировини).
7. Знищення національної сировинної бази.
8. Нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва.
9. Залежність від імпорту.
10. Перенесення за кордон найпродуктивніших робочих місць.
11. Стримування внутрішнього попиту.
12. Відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками.
13. Відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів.
14. Розташування на території України промислової периферії розвинутих країн, тобто енерго- та екологоємних виробництв.
Саме ці умови характеризують низький рівень конкурентноздатності економіки України, що визначає регресивний розвиток продуктивних сил. Визначення та оцінка конкурентних можливостей України ускладнені сучасним станом економічного розвитку. Сьогодні визначальним чинником формування високого рівня конкурентоспроможності є відновлення ефективної роботи усіх секторів національної економіки на розширеній основі, оскільки саме така політика стане корисною у змаганні з іноземними конкурентами, які практично усунули національного виробника від конкурентної боротьби.
Процеси відродження конкурентоспроможності мають бути комплексно узгоджені, мати системний характер і спрямовуватися у такому руслі.
1. Усунення диспаритетності розвитку.
Вжиття заходів, що не тільки відновлюватимуть паритетний режим роботи усіх секторів економіки, а й вирівнюватимуть умови роботи національних та іноземних суб’єктів. Проте на перших етапах можливий відхід від принципів лібералізму в зовнішньоекономічній діяльності, що матиме негативний вплив на національну економіку. В такому контексті слід передбачити заходи щодо посилення капіталотворення в усіх секторах економіки і вирівнювання умов його формування.
2. Створення мотиваційного поля підвищення ефективності галузей народного господарства на розширеній основі:
· введення економічних важелів зростання економіки (ресурсозбереження, інновацій тощо);
· введення контролю за цінами на енергоносії та конструкційні матеріали;
· стимулювання економії енерго- та ресурсовитрат;
· розширення амортизаційної бази;
· введення контролю за монопольною поведінкою;
· організаційно-технічне сприяння малому та середньому бізнесу.
3. Розширення попиту (виробничого та споживчого):
· підвищення на основі ефективної роботи підприємства заробітної плати;
· стимулювання виробничого попиту через держзамовлення та інші регулятори.
Нині проблеми конкурентоспроможності національної економіки України виступають на перший план і потребують ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів.
За такої ситуації запровадження або копіювання елементів зарубіжного досвіду щодо питань зовнішньоекономічної діяльності лише посилить деформацію господарського комплексу України. У зв’язку з цим необхідна розробка поміркованої політики внутрішнього курсу, що була б здатна подолати кризові явища у країні та завоювати для неї гідне місце серед країн-партнерів на основі високої конкурентоспроможності національної економіки.
1. Василенко Ю. Експортна діяльність України// Економіка України. – 2003.- №7, с.17-20
2. Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ. Заповіт.- 1997.-275с.
3. Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа., 2002р.-328с.
4. Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка – 2003 - №5.- с.9-11
5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Економікс /Москва. Республіка.- 1992. - 621с.
6. Мочерний С. Основи економічних знань / Київ. FEMINA.- 1996. – 346с.
7. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. – 465с.
8. Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання// Економіка України.- 2000.- №6, с.21-23
9. Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій //Економіка України.- 2001.- №1, с.8-10
10. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України// Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14