¾ політичну;
¾ соціальну;
¾ фінансового контролю;
¾ охорони правопорядку;
¾ екологічну.
Економічна функціявиражається у виробленні і координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в оптимальному режимі. У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерні свобода і самостійність власника, що забезпечують реальну рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ.
Політична — регулювання відносин між громадянами, соціальними групами, класами, націями у зв’язку з реалізацією їхніх політичних інтересів, гармонізацією інтересів різноманітних груп суспільства.
Соціальна — вироблення соціальної політики держави, забезпечення нормальних умов життя для всіх членів суспільства.
У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється не тільки шляхом еквівалентного обміну між виробниками і споживачами. Її соціальна політика припускає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто з різних об’єктивних причин не може повноцінно працювати. Держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров’я, культурний відпочинок, освіту, будівництво житла, організацію чіткої роботи транспорту і зв’язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров’я, відпочинок, житло, освіту, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.
Становлення соціальної правової держави проходить складний шлях. На початкових етапах розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошена рівність відтворює нерівність матеріальну, що породжує гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціальної, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність усім, хто перебуває в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні заходи.
Тільки в умовах свободи й економічної самостійності виробників матеріальних і духовних благ держава здатна проводити справедливу соціальну політику стосовно населення країни.
Функція фінансового контролювиражається у виявленні й обліку державою доходів виробників. За законом частина цих доходів у вигляді податків направляється в державний бюджет для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків.
Вищий фінансовий контроль за доходами і витратами, як зазначалося, здійснює парламент. На місцях ці функції виконують місцеві органи державної влади. В усіх державах правами такого контролю володіють міністерства фінансів. В Англії, наприклад, розподіл між відомствами коштів державного бюджету та їх використання контролює Відомство контролера і головного аудитора разом з міністерством фінансів. Як спеціальний орган фінансового контролю у США функціонує Генеральне управління звітності, очолюване головним контролером, який призначається президентом і може бути зміщений тільки за рішенням обох палат Конгресу. У Франції дотримання всіма державними органами фінансової дисципліни в центрі і на місцях контролює Рахункова палата. Звіти Рахункової палати направляються президенту Франції, рішення її можна оскаржити тільки в Державну раду. Міністерство фінансів через фінансових інспекторів безпосередньо контролює державні органи й установи з питань бюджету і кошторису. У Франції існують також інспекції соціального забезпечення, освіти, мостів і доріг, лісів і вод, рудників і шахт, що контролюють доходи і витрати коштів державним і приватним секторами.
Специфічні функції фінансового контролю здійснюють державні митниці, що контролюють перевезення матеріальних цінностей через державний кордон і стягують митні збори і мита. Грошовий збір з товарів і майна, що пропускаються через кордон під контролем митних відомств, надходить у дохід держави.
Ефективний фінансовий контроль дає змогу державі накопичувати певні кошти з метою їх подальшого використання в інтересах суспільства.
Функція охорони правопорядку — це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення її законодавчих розпоряджень усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де суспільне і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань.
У центрі правоохоронних дій держави насамперед перебуває особистість, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава і її різні структури. Тому, охороняючи законні права й інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства.
Боротьба з правопорушеннями — важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльності держави. Держава покликана реально забезпечити, у тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури і т. д.), такий порядок у суспільному житті, який би цілком відповідав вимогам правових норм. Підтримання стабільного правопорядку в країні — завдання всієї держави, всієї системи її органів. Примус у державній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонічних, об’єктивно обумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних стосунках громадян і держави. Вона перетворюється в правовий порядок цивілізованого суспільства.
Екологічна функція — життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об’єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального і морально чуйного ставлення. У сучасних державах розроблене велике природоохоронне законодавство, що чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів).
У багатьох країнах розроблені і діють національні програми з охорони навколишнього середовища, що передбачають застосування активних заходів впливу до порушників його цілісності.
У США, наприклад, діє Закон про національну політику у сфері охорони навколишнього середовища, розроблені довгострокові програми з попередження забруднення атмосфери, водойм і ґрунту виробничими і побутовими відходами. Передбачено конкретні запобіжні заходи щодо захисту навколишнього середовища від негативного впливу діяльності людей. При президентові США функціонує консультативний орган — Рада з якості навколишнього середовища, діє також Федеральне агентство з охорони природного світу, наділене широкими повноваженнями з контролю за виконанням природоохоронного законодавства.
Функція держави з оборони країни від зовнішнього нападу є важливим напрямом її діяльності. Історія підтверджує, що на всіх етапах розвитку держави існувала об’єктивна необхідність захисту від зовнішніх агресорів волі й незалежності країни, її суверенітету і територіальної цілісності.
Війни в захист Батьківщини, за звільнення території держави від окупантів з погляду міжнародного права вважаються законними і справедливими. Функція оборони країни здійснюється економічними, політичними, дипломатичними і військовими засобами. У мирний час ця функція передбачає забезпечення всебічної підготовки країни до відсічі можливого нападу ззовні. У воєнний час вона набуває форми прямої збройної боротьби із супротивником, під час якої відбувається об’єднання всіх сил країни для досягнення перемоги.
Переважна більшість сучасних держав сприйняла оборонну доктрину, сутність якої полягає у створенні оптимальної достатності сил і засобів для запобігання можливій агресії з боку іншої держави чи групи держав. Такий підхід до питань військового протиборства значною мірою знижує можливість виникнення війн у житті народів, припускаючи в майбутньому перспективу їх поступового зникнення. Водночас виконання функції оборони країни передбачає розроблення і здійснення цілої системи державних заходів щодо зміцнення обороноздатності країни, підтримання бойової могутності збройних сил як у мирний, так і у воєнний час. У цій системі заходів необхідно виділити такі:
1. Зміцнення оборонної могутності країни. Високу обороноздатність держави забезпечує розвинута й ефективна економіка, яка спирається на новітні досягнення науково-технічного прогресу, що дозволяє задовольняти не тільки матеріальні потреби суспільства, а й робити все необхідне для зміцнення оборонного потенціалу країни. Сучасна економіка забезпечує необхідний рівень розвитку воєнної промисловості, виробництва новітніх зразків техніки і зброї, створення запасів стратегічної сировини і продовольства та інших компонентів оборонного потенціалу держави.
2. Повсякденне вдосконалювання збройних сил, постійне підвищення їх боєздатності. Кожна держава повинна піклуватися про те, щоб її збройні сили були могутніми, мобільними, мали у своєму розпорядженні сучасні засоби захисту, професійно використовували всі види військової техніки і зброї, мали високу боєздатність і боєготовність, діяли в режимі законності.
3. Охорона державних кордонів. Ця діяльність здійснюється прикордонними військами чи іншими спеціальними підрозділами і спрямована на забезпечення прикордонного режиму, обумовленого законодавством конкретної держави.
4. Організація цивільної оборони. Держави проводять ряд оборонних заходів у мирний час. Ця діяльність передбачає евакуацію жителів з населених пунктів, по яких найімовірніші удари зброєю масового ураження. Вона пов’язана зі створенням спеціальних захисних споруд, проведенням рятувальних і відбудовних робіт.