З погляду єдності історичного і логічного в кожний історичний період такими рисами були релігія, державність, свобода, справедливість, гуманізм тощо. Відомо, що видатні вчені-економісти, лауреати Нобелівської премії керувалися відповідними принципами при дослідженні обраної проблеми. Так, наприклад, класики політичної економії виходили з індивідуального інтересу та його реалізації, К. Маркс — із суперечностей розвитку та соціального принципу справедливості, маржиналізм — із психологічних чинників поведінки, історична школа — з національних особливостей тощо.
Зазначимо, що тривалий час вітчизняна економічна наука базувалася на одних методологічних засадах — марксистсько-ленінських. Як науковий сприймався та розцінювався лише один підхід — діалектичний. В економічній теорії визнавався лише формаційний підхід до класифікації етапів еволюції суспільства, виробництво вважалося основною та визначальною стадією функціонування економіки, абсолютизувалися класова суперечність та неминучість загибелі капіталістичної економіки. Не заперечуючи цього підходу, необхідно відзначити його обмеженість в аспекті охоплення всіх форм прояву економічних явищ. Аналогічну обмеженість можна спостерігати і сьогодні, коли відкидається марксизм і визнається лише маржиналізм, або навпаки.
Як розвиток суспільної науки, у тому числі й економічної теорії, так і розвиток суспільства в цілому пройшли у своєму історичному вимірі різні етапи і стадії, що відрізнялись один від одного і якісно, і кількісно. Кожному з них були властиві свої особливі риси, які, відповідно, знаходили відображення в теоретичних економічних концепціях. Так, наприклад, в епоху К. Маркса, розвиток капіталізму характеризувався різким і значним соціальним розшаруванням та протистоянням капіталу і праці, що, звичайно, знайшло відбиток у всесвітньо відомому вченні К. Маркса. Виникає питання щодо доцільності і повноти можливого використання методології марксистського методу для пояснення сучасних тенденцій в економіці. З погляду взаємозв’язку і взаємозалежності між економічними і соціальними явищами Марксову методологію необхідно всебічно використовувати, але щодо пояснення сучасних тенденцій трансформації і глобалізації економіки зазначений підхід є обмеженим. Тобто необхідно активно використовувати всю сукупність метрологічних прийомів, накопичених суспільною наукою.
Об’єктивність та достовірність наукового дослідження сучасної економіки може бути досягнута лише за умови «інтеграції» методології суспільних наук, оскільки суспільство та економіка в цілому дедалі більше стають єдиною органічною цілісністю, де не тільки економічне, а й соціальне, психологічне та антропологічне взаємно корелюються, тісно переплітаючись між собою. Тому слід визнати, що більшість науковців ще не готова до сприйняття єдності міждисциплінарних підходів, які ми називаємо екуменічним підходом до дослідження сьогоденної, постійно змінюваної і непередбачуваної економіки.
Одним з нових методологічних напрямів суспільних наук є сприйняття їх складових (економіки, філософії, соціології, історії) як органічно цілого, де об’єкт дослідження один і той самий — суспільство. Тому наукове бачення дійсних сучасних тенденцій розвитку суспільства неможливе без урахування взаємодії цих складових. Розуміння економічних закономірностей розвитку суспільства як складної та багатофакторної системи неможливе без урахування філософії чи соціальної психології. Мотивація поведінки людей в організації системи виробництва розподілу та споживання виробленого продукту в суспільстві залежить не тільки від економічної вигоди, а й від економічної культури, системи цінностей у суспільстві, особистого характеру політичних лідерів. Якщо економічні чинники можна виміряти у вартісній формі, то культурні та психологічні, що впливають опосередковано, виміру не піддаються.
В. Леонтьєв, аналізуючи взаємозв’язок між економікою, антропологією, лінгвістикою чи географією, зазначав, що кожна з цих дисциплін розвинула «свій власний аналітичний апарат і досягла відповідних успіхів у поясненні явищ, що спостерігаються» [3]. Він робить висновок, що кожна з цих наук розвивається відокремлено одна від одної, і рекомендує застосовувати плюралістичний підхід, сутність якого полягає не «в одночасному застосуванні суттєво різних типів аналізу, а в готовності переходити від одного типу інтерпретації до іншого. Пояснення такого методологічного еклектизму лежить (і це принциповий момент наших суджень) в обмеженості будь-якого типу пояснень або причинно-наслідкових зв’язків… Ні економічний, ні антропологічний, ні географічний аналіз не можуть при сучасному стані розвитку відповідних наук привести до єдиного правильного твердження» [4]. Цей висновок тим більше підтверджується, якщо врахувати сучасні тенденції глобалізації економіки та трансформації економічної і політичної систем у постсоціалістичних країнах, де політичні та правові рішення, що інколи приймаються суб’єктивно, є визначальними при формуванні економічної системи, у тому числі й поведінки людини.
Важливе методологічне значення має питання аргументованості використання методологічних та теоретичних принципів теорії ринкової економіки для дослідження тенденцій трансформаційної економіки України. Для визначення своєї позиції ми звернулися до дискусії між субстантивістами[1] і формалістами стосовно можливості застосування «сучасної економічної теорії» до аналізу примітивних економік. К. Полан’я вважає за необхідне розмежувати методологію, що використовується до аналізу ринкової економіки, і пропонує особливу методологію для неринкових економік, у тому числі й до змішаної економіки, де держава займає активну позицію стосовно ринку. Він пропонує аналізувати неринковий капіталізм під кутом зору соціальних відносин, інститутів державного регулювання, впливу культури та звичаїв на економіку. На відміну від традиційної економічної науки, К. Полан’я застерігає від абсолютизації постулатів про «економічну людину», заперечує «ринковий менталітет» як такий, що перешкоджає розумінню економічних систем неринкового типу. Він піддає сумніву універсальні принципи поведінки людини, які в конкретних історичних умовах (у просторі та часі) можуть змінюватися, від чого абстрагується традиційна економічна наука.
Субстантивісти розглядають економіку в ширшому трактуванні як окремий «влаштований» інститут, аналіз якого можна здійснювати лише в контексті «всієї сукупності культурних традицій і суспільних відносин даного суспільства» [5]. Згідно з субстантивізмом визначальний характер економіка має лише при капіталізмі вільної конкуренції. Вони правильно вважають помилковим пристосування законів вільної конкуренції до неконкурентних економік. До таких ми відносимо примітивні докапіталістичні економіки, змішані моделі економіки та країни з перехідною економікою.
Субстантивізм як методологічний напрям дослідження докапіталістичних суспільств передбачає аналіз економіки в тісному взаємозв’язку з соціальною сферою, оскільки в неринкових економіках економічні рішення базуються на неекономічних мотивах. У цьому напрямі заслуговує уваги теорія інституту, згідно з якою дослідження економічних явищ необхідно здійснювати через відповідний інститут, що є визначальним для економіки [6].Так, з історії економічних учень ми знаємо, що таким інститутом виступали товар, власність, держава тощо. Крім того, в економічних дослідженнях дедалі більшої ваги набирає школа інститу-
ціоналізму.
Т. Веблен у праці «Теорія бездіяльного класу» в центр функціонування суспільства ставив боротьбу за існування між людьми, ідею розвитку та діяльності людей. Він критикує економічну науку за концентрацію уваги лише на ринковій ціні, тобто на закономірностях ринкової економіки, тоді як причини та наслідки цього розвитку залишилися поза увагою. Критикуючи ототожнення економічного інтересу з грошовим, Т. Веблен аргументує тезу про недооцінку людської особистості в економічному розвитку. Послідовниками інституціональної школи були У. К. Мітчелл та Дж. А. Гоббсон. Гоббсон, висуваючи на перший план етичні норми життя, критикував принцип laisser faire класичної політичної економії, вважав аморальною існуючу систему розподілу матеріальних благ, відстоював ідею необхідності дотримання правильних пропорцій між виробництвом та споживанням [7].
Вітчизняна суспільна наука ще не зверталася до дослідження взаємозалежності між українською родиною з її гуртовими цінностями та ринковими принципами організації економіки. Домінування колективізму та принципів громади в Україні, на відміну від індивідуалізму в західних країнах, роблять беззахисним українського індивіда в умовах широкомасштабної економічної інтеграції країн. Крім того, українському індивіду не вистачає фейєрбахівського розумного егоїзму, тобто правильно зрозумілих інтересів людини, які збігалися б із суспільними інтересами. Перехід від абстрактної людини до конкретної, тобто до людини в історичних умовах трансформаційної економіки України, має стати предметом дослідження вітчизняних економістів.