Разом з тим у країнах ЄС з другої половини 1990-х років спостерігається тенденція до переключення пріоритетів розвитку з обмеження використання природних ресурсів у виробництві та стримування зростання товарного споживання на підвищення ефективності економіки. Відбувається ув’язування добробуту, насамперед, з підвищенням темпів економічного зростання (зростання споживання товарів та послуг), яке дає змогу також вирішити ряд соціальних та екологічних проблем. Цей процес ставить на перший план значущість індикаторів економічного зростання й ефективності економіки. Така переорієнтація пріоритетів розвитку передбачає підвищення ефективності інвестицій і зростання інновацій у реальному секторі національних економік, а також підкреслює роль науки і наукомістких технологій, які знижують питому ресурсомісткість ВВП. Для України ініціювання високих темпів економічного зростання є особливо важливою проблемою. Тому підвищення ефективності та наукомісткості економіки можна також пов’язати зі зниженням ресурсомісткості виробництва, збереженням національного науково-технологічного потенціалу і ресурсів життєзабезпечення [30].
Література до розділу 4
1. Кваснюк Б. Є., Киреєв С. І. Моделі соціально-економічного розвитку в перехідному суспільстві // Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. В. М. Гейця. — К.: Логос, 1999.
2. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 316 c.
3. Норт Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 2000. — 198 с.
4. Овсянко Д. М. Административное право: Учеб. пособие / Отв. ред. Г. А. Туманов. — С. 65.
5. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К., — С. 187.
6. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 1998. — С. 25.
7. Административное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие. — X.: Одиссей, 1999. — С. 68.
8. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — 3 вид., стереотип. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 690.
9. Административное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие. — X.: Одиссей, 1999. — С. 212.
10. Норт Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 2000. — 198 с.
11. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. / Общ. ред. П. И. Цедилина и К. Херманн-Пилата; вступ. сл. О. Р. Лациса. — М., 1995. — 354 c.
12. Колодко Г. Уроки десяти лет постсоциалистической трансформации // Вопросы экономики. — 1999. — № 9. — С. 31.
13. Клей Л. Что мы, экономисты, знаем о переходе к рыночной системе // Реформы глазами американских и российских ученых. — Российский экономический журнал. — 1996. — С. 32.
14. Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К десятилетию начала переходных процессов) // Вопросы экономики. — 1999. — № 7. — С. 4.
15. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 2000. — 198 с.
16. Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія, 2000. — Т. 1 — 864 c.
17. Бандурка О. М., Петрова К. Я., Удодова В. І. Державне регулювання економіки. — Харків: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. — 160 с.
18. Осадчая И. М. Современное кейнсиаство. — М.: Мысль, 1971. — 176 с.
19. Харрод Р. Ф. К теории экономической динамики. — М.: Изд-во иностр. л-ры, 1959. — 212 с.
20. Андрианов В. Государственное регулирование и механизмы саморегуляции в рыночной экономике (мировой опыт и Россия) // Вопросы экономики. — 1996. — № 9. — С. 28—36.
21. Харфизов Р. Х. Критика теорий государственного регулирования капиталистической экономики. — М.: Изд-во Ин-та междунар. отношений, 1961. — 168 с.
22. Чечетов М., Жадан І. Особливості макроекономічного трансформування в умовах перехідної економіки // Економіка України. —2002. — № 6. — С. 4—12.
23. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин // Економіка України. — 2002. — № 6 — С. 57.
24. Жаліло Я., Черніков Д. Дієвість економічної політики держави в контексті ринкового реформування // Економіка України. —2000. —№ 12. — С. 13.
25. Панасюк Броніслав. Економічна політика в Україні наприкінці ХХ століття. — К.: Новий друк, 2002.
26. Ватаманюк З., Реверчук С. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. — К.: Альтернатива, 2001.
27. Варналій З. С. Державна фінансова підтримка у сфері малого підприємництва та шляхи її вдосконалення // Фінанси України. — 1996. — № 2. — С. 32—42.
28. http://www.niss.gov.ua/Table/Jalilo10/diev.htm.
29. Панасюк Броніслав. Економічна політика в Україні наприкінці ХХ століття. — К.: Новий друк, 2002.
30. Бадрак О., Шостак Л. Цілі та пріоритети сталого розвитку України // Економіка України. —2002. — № 10.
РОЗДІЛ 5. Трансформація місця і ролі держави в економічних системах пострадянських країн
5.1 Методологічні підходи до проблем трансформації
Проблема перехідного стану економічної системи є предметом досліджень економічної теорії на досить великому проміжку часу. Трактування сутності і детермінант «перехідності» не була однаковою на різних історичних етапах. Так, для Аристотеля вона була пов’язана з принципом зміни взагалі, який міг відбуватися в будь-яких варіантах і в «будь-який бік». Надалі «перехідність» органічно пов’язується з ідеєю суспільного прогресу, з переходом суспільства до процесу ефективнішого зростання матеріальних і духовних благ. Саме такий підхід можна бачити, зокрема, у Д. Юма, А. Сен-Сімона, К. Маркса. За сучасних умов, із подоланням однобокого трактування соціально-економічного прогресу, «перехідність» набуває нових рис — більш широкого, неоднозначного розуміння якісних та кількісних змін, а також розуміння важливої ролі єдності загального й окремого в перехідних процесах. Остання обставина виражає й таку особливість «перехідності» в сучасних умовах, як багаторівневість. Її прояв пов’язаний із загальними тенденціями, які характерні для всього світового співтовариства, а не лише з одиничними процесами, що відбуваються в окремих країнах (регіонах). Одночасно в механізмах функціонування економік окремих країн закладені й особливі форми взаємозв’язку загальних і одиничних ознак.
Перехідність характеризує стан певної системи (суспільної, економічної, політичної та ін.), обумовлений в той або інший період поступальним характером розвитку. У функціонуванні всякої системи настає період, коли вона вичерпує свої можливості і починає переростати (переходити) в іншу систему. Важливе місце в аналізі перехідності займає визначення характеру системи, що має бути сформована. Сам об’єкт аналізу у системному плані може бути поданий неоднозначно. Аналіз можна провести крізь призму економічної або політичної системи, соціокультурних факторів, національних відносин і т. п. Тому з погляду економічної науки природним та необхідним є виділення саме економічної системи, що передбачає в аналізі змісту перехідності чітке дотримання єдності обраного критерію, тобто соціально-економічного змісту тієї чи іншої системи. Без дотримання цієї умови неможливо розкрити і зміст самої перехідності, етапи та кінцеві межі перехідного процесу. Так, некоректно було б говорити про перехід планової економіки до демократичного суспільства, тому що в даному разі неправомірно змішуються економічні й політичні аспекти дослідження, тобто розглядаються різнопланові суспільні явища.
Насамперед стає очевидним, що перехідний процес у постсоціалістичних країнах — це не просто проміжок часу, протягом якого мають відбутися ті чи інші зміни. Як було зазначено в літературі, з одного боку, перехідний період — це не короткочасний, а досить тривалий період, а з іншого — це період не «яких-небудь» змін, а глибокої трансформації старої системи [1, с. 149—151].
Внутрішні фактори, що об’єктивно обумовили початок перехідних процесів у колишніх соціалістичних країнах, і сьогодні потребують глибокого аналізу, оскільки вони не розкриті належним чином і трактуються неоднозначно. Це пов’язано і з тим, що з часом значно більшу роль, ніж на початку 1990-х років, стали надавати глобальним чинникам. Зокрема, дедалі очевиднішою стала неможливість ефективної реалізації адміністративно-командної моделі розвитку, яку в західній літературі називають «наздоганяючою», що справді було характерно для економіки СРСР увесь період її функціонування. Складність розв’язання цього завдання — «догнати і перегнати», — на думку західних авторів, пов’язана й з традиційним його інструментом — обмеженістю виробничих ресурсів. Тому на перший план висувається інша модель — модель стійкого розвитку, а кризу планової системи значною мірою пов’язують із цими обставинами.