Зміна економічних відносин у процесі трансформації економіки обумовлює відповідні реформи інституційної структури, коли певні інститути припиняють своє існування з обов’язковим формуванням інших, більш придатних до існування у системі нових економічних відносин, що особливо властиво сучасній українській економіці в цілому, для якої характерний пошук ефективних економічних механізмів і відповідних їм форм інституційної організації соціальної системи з метою подальшого розвитку виробництва соціальних благ, підтримання рівня здоров’я нації, забезпечення соціального захисту населення на основі соціально прийнятного балансу розподілу національного доходу.
Докорінних змін вимагають недосконалі та суперечливі закони, підзаконні акти, що регулюють відносини у сфері охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення. Нових підходів потребують проблеми визначення заробітної плати в усіх сферах матеріального і нематеріального виробництва, оскільки нинішня середня заробітна плата в Україні ледь перевищує мінімально необхідний її рівень і не забезпечує відтворення робочої сили. Це призвело до того, що у державі немає навіть простого відтворення населення і виникла загрозлива тенденція перевищення смертності над народжуваністю, а отже, загроза депопуляції українського народу.
Змін потребують фінансові інститути, зокрема з метою адаптації сфери охорони здоров’я та системи пенсійного забезпечення до умов ринкової економіки, і ці зміни повинні передбачати диференціацію підходів щодо організації їх фінансування та самофінансування. Так, важливою інституційною складовою сфери охорони здоров’я є забезпечення конституційного права громадян України на безоплатну медичну допомогу. Не менш важлива складова — науково-дослідні інститути, діяльність яких є невід’ємним елементом загальноекономічного інноваційного процесу. Найбільш ефективні інституційні зміни в цій галузі пов’язані з розвитком кооперації між державою, академічними центрами, фармацевтичними компаніями та компаніями, що виробляють медичну техніку за формою спільних дослідних центрів, консорціумів та спільних дослідницьких програм.
Однією з гострих проблем продовжує залишатися бюджетне забезпечення функціонування і розвитку сфери виробництва соціальних благ, тому відповідно має бути збільшена координаційна діяльність держави за цим напрямом, тобто держава повинна взяти на себе: 1) забезпечення трудовими, матеріальними, фінансовими та інформаційними ресурсами наукової і дослідної роботи для здійснення інноваційного розвитку економіки за аспектами досягнень НТП; 2) розвиток сфери охорони здоров’я, насамперед тих її ланок, що мають високий ступінь неконкурентності та існування яких як соціального блага є необхідною умовою існування суспільства (швидка допомога, санітарно-епідеміологічна служба, науково-дослідна робота тощо); 3) організацію колективних дій потенційних споживачів щодо ресурсного забезпечення сфери соціального виробництва; 4) заохочення колективних дій щодо забезпечення виробництва соціальних благ і послуг.
Не можна вважати досконалим перерозподіл обмежених коштів державного та місцевих бюджетів на користь соціального сектору економіки зі збільшенням загальної суми видатків на соціальний сектор у цілому. На практиці такий перерозподіл ресурсів на користь соціалізації призведе до погіршення умов виробництва інших секторів економіки. Найбільш прийнятним вирішенням проблеми зростання обсягу фінансування соціального сектору економіки є діяльність держави щодо оптимізації структури всієї сукупності суспільних благ, ресурсного забезпечення їх виробництва та розподіл фінансування за принципом економічної доцільності.
Без забезпечення високих темпів економічного зростання та активної ролі держави щодо вдосконалення податкової політики, збільшення обсягу дохідної частини державного та місцевих бюджетів істотне збільшення видатків на соціальні потреби в найближчі роки малоймовірне, тому важливим напрямом діяльності держави можна вважати залучення до соціальної сфери економіки позабюджетних джерел фінансування.
Сьогодні одним із таких джерел могли б стати медичні страхові компанії як альтернативний державній системі охорони здоров’я інститут. Інвестуючи страхові внески у медичну галузь, вони сприяли б створенню недержавних закладів охорони здоров’я. Нині страхові компанії не дають змоги широко користуватися послугами медичного страхування, оскільки вони перетворились у кращому випадку на посередників, а в гіршому — на структури для ухилення від сплати податків унаслідок недосконалого законодавства та надто низького рівня доходів більшої частини населення.
Отже, держава як захід зростання соціальної сфери й економіки в цілому має рахуватися з таким важливим його джерелом, як зростання рівня соціального забезпечення населення за рівнем заробітної плати.
Не можна визнати нормальною ситуацію, що склалася нині, коли найбільш дієвий вплив на проведення доцільної внутрішньої економічної політики та прийняття рішень на користь соціального розвитку української економіки справляють міжнародні чинники.
6.4 Соціальна орієнтація НТП
Науково-технологічний прогрес як результат загального соціально-економічного, промислового й культурного розвитку суспільства обумовлюється рівнем цього розвитку і спрямований на розв’язання комплексу економічних, соціальних та культурних проблем, що стоять перед багатогалузевим господарством країн з урахуванням зростання чисельності населення та суспільних потреб. Узагальнюючим показником НТП є стан розвитку технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, і заміна ним технологічних способів виробництва, заснованих на машинній і ручній праці. На жаль, в Україні на початку ХХІ ст. питома вага ручної праці залишається високою (до 40 %), як і рівень продуктивності праці. Останній у промисловості наприкінці 90-х років ХХ ст. був майже у 7—8 разів нижчим, ніж у США, у сільському господарстві — майже в 10 разів, що свідчить про низьку ефективність суспільного виробництва, заснованого на застарілих технологічних процесах, предметах праці та недосконалих формах організації виробництва.
Між тим нині інформатизація праці, кожної складової виробництва і всього технологічного процесу стала законом розвитку НТП і прикметною ознакою часу. Це якісно змінило рівень технологічної оснащеності (за сучасним визначенням — рівень розвитку інформаційних технологій) і саму людину-працівника, рівень розвитку науки, наукомістких галузей, сприяло упровадженню найсучасніших форм і методів організації виробництва, підвищило ступінь застосування нових конструкційних матеріалів (композитних, надчистих, надтвердих), принципово нових технологій (мембранних, плазмових тощо), які разом з досягненнями фундаментальних та прикладних наук якісно змінюють оволодіння людиною силами природи (зокрема ядерною і термоядерною енергією) та її ставлення до природи у напрямі духовного удосконалення людства.
На сучасному етапі НТП закономірним є випереджувальний розвиток науки за ланцюгом «наука — технологія — виробництво» та розмежування і поділ праці за процесами наукової діяльності: фундаментальні дослідження, прикладні наукові дослідження і на їх основі наукові розробки, що залучають поетапне створення нової продукції (експериментальних, дослідних зразків, дослідних партій, промислових зразків і партій, освоєння промислового виробництва). НТП нині становить основу триполюсної будови сучасної світової економіки, що призвело до збільшення розриву між розвинутими країнами і такими, що розвиваються. Цей розрив дедалі більше набуває ефекту «снігової кулі»: для освоєння, розвитку та перетворення у реальну продукцію досягнень НТП країнам, які перебувають на периферії світового розвитку, необхідне нагромадження певної критичної маси як нематеріальних факторів (освітніх, наукових, культурних), так і матеріальних. Серед них найвагомішими є створення дослідницької інфраструктури для здійснення наукового пошуку, одержання розробок і створення на їх основі нових видів продукції.
Отже, наука набуває вирішального значення на сучасному етапі розвитку, оскільки вона перетворилася на безпосередню ефективну продуктивну силу суспільства, яка зумовлює еволюційні та революційні зміни у сфері технологічного способу виробництва і на їх основі зміни інших елементів економічної системи (відносин економічної власності, техніко-економічних, організаційно-економічних і господарського механізму) та всієї сукупності суспільних відносин — соціальних, політичних, правових тощо. Водночас НТП сам є результатом загального соціально-економічного, промислового і культурного розвитку суспільства, обумовлюється рівнем цього розвитку і спрямований на розв’язання комплексу економічних, соціальних та культурних проблем, що стоять перед багатогалузевим господарством країн, з урахуванням зростання населення та суспільних потреб.
Для України, що має вагомий науково-технічний потенціал, одним із пріоритетних напрямів державної науково-технологічної політики повинно стати якісне трансформування наукової сфери для забезпечення інноваційних зрушень за напрямом загальносвітового НТП.
Брак коштів і відверте ігнорування економічними відомствами визначених законодавством України пріоритетів наукового розвитку спричинили зниження бюджетного фінансування науки, а кризовий стан економіки ускладнив залучення коштів з інших джерел. Недостатність і хаотичність фінансування наукових досліджень не сприяли оптимальному використанню коштів. Непослідовність і неузгодженість дій апарату управління при здійсненні науково-технологічної політики посилили негативний системний ефект стосовно науки в цілому.