Усе це потребує подолання кризи у сфері НТП шляхом зміни системи економічних відносин у науковій галузі, системі освіти, культури через розвиток як ринкових, так і постринкових форм організації: вільне асоціювання діячів науки та культури, розвиток пошукових досліджень у формах вільної творчої самоорганізації, співтворчості з державною підтримкою та через демократичне соціальне регулювання розвитку науки.
Скорочення державного фінансування науки, примітивні комерційні форми організації науки призводять до ще більшого гальмування НТП, ніж це було у недалекий застійний період. Важливо не руйнувати потенціал великих науково-виробничих комплексів, у яких сконцентровані залишки науково-технологічного потенціалу української економіки, а застосовувати цілеспрямовану суспільну і державну підтримку найважливіших наукових центрів та центрів наукових технологій, центрів освіти, культури. І тільки тенденція соціалізації здатна запобігти цьому нищенню науково-технологічного, інноваційного та культурного потенціалів.
Висхідний стан трансформаційних перетворень обумовлює величезне коло проблем щодо запровадження ринкових реформ, несе загрозу конкуренції, НТП та регресивний тип розвитку. Подолання суперечності відтворення перехідної економіки, яка полягає в тому, що найважливішими складниками такого відтворення стає певна система суспільного регулювання відтворювальних процесів (у тому числі відтворення відносин власності) та динаміка їх перетворень, дозволить оптимізувати структуру суспільства. Основним питанням тут є регулювання відносин поєднання працівника із засобами виробництва та процесів зайнятості. Проте найважливішою складовою має бути людина, яка є головною метою економічного розвитку, головним ресурсом і має стати суб’єктом соціально-економічної творчості, творцем суспільного багатства. Людина може бути підпорядкована законам ринку і вести себе як homo оeconomicus і може бути творцем нових суспільних відносин, отже, рухатися до асоційованих форм поєднання працівника із засобами виробництва, за яких буде переборюватися їх відчуження, а звільнення робочої сили матиме наслідком лише необхідність перенавчання, а не збільшення безробіття. І тут на допомогу прийде така знайома форма стимулювання, як соціальне замовлення науково-технологічного прогресу, оскільки перехідна економіка зберігає можливості щодо соціальної переорієнтації НТП за загальнолюдським напрямом розвитку економіки, орієнтованої на розвиток людини: економія праці та прогрес її творчого змісту; зміна макроекономічної структури для забезпечення розвитку людини; зростання тривалості та якості вільного часу; забезпечення прогресу науки, освіти, культури; підвищення якості продукції; вирішення екологічних проблем довкілля.
Саме згадані цілі постають визначальними щодо НТП, який є засобом їх вирішення, проте необхідна нова якість НТП з огляду на системну кризу економіки України, яка характеризується відсутністю стимулів і недостатньою матеріально-технічною базою НТП, існуванням диспропорцій, труднощами соціально-культурної кризи та зниженням інноваційного потенціалу населення. Така нова якість може бути досягнута як соціально-економічне замовлення НТП у перехідній економіці — розвиток науки і технологій як засобу для зростання соціально-економічної ефективності. Не менш важливо забезпечити гуманітарний (соціально-культурний) прогрес за такими сферами: педагогіка, медицина, культура, охорона природи; соціальні інновації — створення нових сфер соціально-економічної організації суспільства; науково-технологічні інновації та їх упровадження.
Соціальна орієнтація НТП у перехідній економіці України полягає у забезпеченні інтенсивного типу відтворення з відповідним використанням найсучасніших технологій, притаманного традиційному індустріальному суспільству, а також у розширенні можливостей розвитку постіндустріального інтенсивного відтворення. До оптимальних шляхів реалізації програми соціалізації економічної системи у сферах виробництва, культури, освіти, науки слід віднести:
1) відповідні інституційні перетворення і соціальне підтримання розвитку та використання творчого потенціалу кожного працівника;
2) стимулювання науково-технічного та гуманітарного прогресу державними засобами, забезпечення суспільної та приватної підтримки різних форм інноваційної діяльності;
3) забезпечення свободи створення різного роду колективів, творчих союзів, партнерства в науці, педагогічній та соціальній сферах, надання пільг для піонерних форм такої діяльності, для найповнішого використання творчого потенціалу людини та НТП;
4) створення системи освіти для формування творчої особистості, здатної насамперед до швидкого перенавчання, перекваліфікації, наділеної широкими різнобічними знаннями та високим потенціалом інноваційної діяльності;
5) створення системи відносин у суспільстві, колективі, які забезпечують вивільнення інноваційного потенціалу всіх працівників: ідеться про партисипативне управління, створення сімейних фірм, запровадження «людських відносин», це, власне, той досвід, який частково запроваджувався у формі соціалістичного змагання, яке переважно було бюрократичним механізмом централізованого спонукання працівників. Такі форми сприяють запровадженню і вдосконаленню методів організації праці, виробничого процесу, всього економічного механізму;
6) запровадження методів самоуправління колективами для вирішення завдань стимулювання інновацій кожного працівника;
7) підтримання підприємницької діяльності як засобу демократичної організації управління технологічним процесом;
8) вироблення і запровадження системи пільг науково-технологічним, економічним і соціальним новаторам (особам і колективам, фірмам, суспільним об’єднанням, державним структурам, приватному колективному і державному бізнесу) для впровадження досягнень науково-технологічного та гуманітарного прогресу;
9) формування цільових програм структурної перебудови економіки та засобів здійснення науково-технологічного і гуманітарного прогресу.
Суспільні фонди, конкурси, спеціальні програми, спрямовані на підтримання окремих осіб, зайнятих науковою діяльністю, різних суспільних організацій, невеликих наукових колективів, великих науково-технологічних комплексів та науково-дослідних інститутів належать до арсеналу засобів, що можуть застосовуватися для підтримання різних форм інноваційної діяльності.
Не менш важливим є створення інформаційних систем, що забезпечують загальний доступ до інформації (банків даних) для інноваційної творчої діяльності, і це забезпечення має бути безоплатним на відміну від комерційного використання інформації, коли інформація використовується на умовах платності для одержання грошового, матеріального доходу.
І нарешті, слід зазначити, що якихось особливих стимулів НТП стосовно соціальної орієнтації, які діють окремо, в економіці не існує, крім стимулів економічного розвитку.
Література до розділу 6
1. Соскін І. Формування середнього класу – основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.
2. Симоненко В. Біль // Економіст. — 2003. — № 1. — С. 12—15.
3. Соскін І. Формування середнього класу — основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.
4. Хрисанова С. Неактуальність класового підходу в умовах трансформаційного суспільства // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 28.
5. Соскін І. Формування середнього класу — основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.
6. Соскін І. Формування середнього класу — основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.
7. Проблеми і перспективи української реформації / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін. — К.: МАУП, 2001. — С. 44—71.
8. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики / За ред. Б. А. Малицького. — К.: УкрІНТЕІ, 2001. — 204 с.
РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ КОРЕКЦІЇ РИНКОВИХ ПРОЦЕСІВ
7.1 Антимонопольна політика держави
У процесі трансформування економіки України, як і економік інших пострадянських країн, відбувається радикальна зміна не тільки економічної системи, а й суспільної свідомості щодо питань взаємодії держави та ринку. На цю проблему існують неоднозначні погляди. Одні автори виходять з досконалості суто ринкового механізму, тобто саморегуляції, здатності ринку самостійно та найбільш ефективно розв’язувати економічні проблеми, інші вважають, що ринкова стихія веде до появи економічних диспропорцій та соціальних конфліктів, тому надають перевагу державному регулюванню і передусім плануванню. Між тим обидва підходи не позбавлені заідеологізованості та догматизму [1]. Згідно з екуменічним підходом до аналізу економічних явищ, який було розглянуто в першому розділі, зазначені вище думки не повинні повністю відкидатися при виробленні відповідної економічної політики. Кожна з них має сенс у частині відображення якоїсь однієї сторони економічного процесу. Представники ринкового лібералізму правильно доводять тезу щодо можливості ринкового саморегулювання, але це не означає, що ринок спроможний повністю регулювати всі пропорції та забезпечувати соціальну справедливість у суспільстві. Керуючись принципом раціоналізму та ефективності, ринок, навпаки, поглиблює соціальну неоднорідність. Тому державне регулювання економічних, соціальних, екологічних та інших проблем якраз надає економічному механізму динамічності, стабільності та соціальної напрямленості.