Кредитна система в Україні пройшла відповідний етап реформування. В умовах адміністративно-командної системи сфера кредитних стосунків була обмеженою: кредитні відносини між підприємствами та організаціями заборонялися, право надання кредитів було закріплене лише за банками, за отриманий кредит підприємства не сплачували процентів. У теперішніх умовах переходу до ринкового механізму, на наш погляд, кредитні стосунки в економіці мають домінуюче значення. Запровадження після Бреттон-Вудської конференції кредитних грошей для регулювання економічних пропорцій перетворило кредит в основний засіб збагачення, а кредитна система стала домінуючою в господарському механізмі національної економіки.
У перехідній економіці України мають місце процеси становлення фінансових та кредитно-грошових взаємин, що повинні відповідати умовам ринкової економіки. У розвинутих індустріальних країнах кредитний ринок формувався протягом кількох століть, тому кредитна система є відбалансованою та відрегульованою, економіко-правовий механізм банкрутства спрацьовує повністю, тому повернення кредитів є гарантованим і безсумнівним явищем. Кредит виконує всі властиві йому функції.
Щоб дати реальну оцінку ефективності кредитної системи і зрозуміти причини низького рівня довгострокового кредитування, необхідно передусім охарактеризувати функції кредиту та їх прояв в економіці України. Наперед зазначимо, що функції мають об’єктивний характер і тому є постійними властивостями кредиту. Крім того, у міру розвитку суспільства та зміни макро- та мікроситуації, змінюються і функції кредиту.
Розглядаючи кредит як перерозподільні відносини, можна зробити висновок, що кредит виконує першу, головну функцію — функцію перерозподілу коштів та цінностей на засадах повернення. Ця функція притаманна всім формам та видам кредиту. При виконанні функції перерозподілу проявляється сутнісна основа кредиту.
Друга функція — антипаційна (емісійна) функція кредиту[47]. Ця функція є специфічною з погляду своєї реалізації та соціально-економічних наслідків. Кредит (насамперед це стосується банківського) виконує емісійну функцію лише за умови безготівкового чи готівкового обігу грошей. Як уже зазначалося, поява після Другої світової війни замість золотих грошей світових грошей у вигляді долара США чи єврогрошей сьогодні спричинила активне використання кредитних грошей. Тобто надання кредиту як міждержавного, так і внутрішнього збільшує суму грошей в обігу, а неповернення кредиту, що дуже часто буває у відносинах національних економік з міжнародними фінансовими організаціями, або велика кредитна заборгованість в економіці України ведуть лише до збільшення грошової маси.
Класифікація функцій кредиту є умовною, взаємозв’язок між функціями дуже тісний, оскільки в результаті емісійної функції збільшується грошова маса, а товарна може залишатися незмінною. Отже, в економіці відбувається процес інфляції, наслідком якої є перерозподіл доходів і багатства.
Зазначимо, що вітчизняна економічна наука надавала великого значення при розгляді кредиту чи інших економічних явищ питанням сутності, функцій, форм прояву та напрямам удосконалення. Не можна заперечувати значимості такої постановки питання, але лише статичний підхід є далеко неповним, потрібно, на наш погляд, аналізувати явище в динаміці, у тісному взаємозв’язку з іншими економічними процесами, крізь призму кількісного та якісного виміру.
Структуризація кредитування створює можливість оперативного маневрування при дослідженні економічної природи довгострокового кредитування. Це зумовлено специфікою довгострокового кредитування, яка полягає насамперед у розподілі повернення кредиту в довгостроковому періоді, що пов’язано з економічним ризиком. В умовах інфляції, як це має місце в економіці України, довгостроковий кредит економічно недоцільний унаслідок постійного обезцінення грошей та нестабільності норми процента.
З допомогою довгострокового кредитування можна вирішити проблеми науково-технічного прогресу (будівництво нових заводів із сучасною технологією виробництва, автомагістралей і т.п.), подолання екологічних криз, розвиток інших капіталомістких виробництв.
Причини, що стримують розвиток довгострокового кредитування економіки України:
¾ нестача коштів для довгострокового кредитування, оскільки банк повинен мати в розпорядженні достатньо великий капітал, щоб не збанкрутувати, якщо будуть втрати від довгострокового кредитування;
¾ навіть, якщо і має банк достатньо грошових коштів, то новостворені комерційні банки не мають досвіду з оцінювання ефективності та ризику проектів, які підлягають довгостроковому кредитуванню;
¾ високий ризик неповернення кредиту та існуюча в економіці тенденція неокупності проектів будівництва в строк;
¾ відсутність економічно цікавих інвестиційних проектів;
¾ ненадійний та несприятливий податковий клімат;
¾ відсутність надійних гарантій контролю над підприємством навіть за наявності контрольного або блокуючого пакета акцій;
¾ банківський менеджмент ще непідготовлений до проведення довгострокового кредитування, оскільки його економічна свідомість сформувалась в умовах гіперінфляції, великої швидкості обороту грошей, що базувалася в основному на торговельних та грошово-обмінних операціях;
¾ чітко не визначено правового поля функціонування фінансового сектору з орієнтирами ринкової моделі господарювання. Прийняті Верховною Радою України правові акти ще не стали нормою поведінки в господарській практиці. В економіці ще діють елементи законодавства системи централізованого планування;
¾ незавершеність економічних реформ та недосконалість розвитку ринкових важелів створили ситуацію «перехідності» економіки, де старі елементи ще не втратили свого впливу, а нові ще не набули потрібної ваги;
¾ теоретично не відпрацьована економічною наукою модель фінансової системи, що має бути створена в економіці України, немає єдності думок стосовно фінансової інфраструктури. Кредитну систему, на наш погляд, слід розглядати як інструмент економічних змін у суспільстві. Структурну перебудову економіки можна забезпечити лише за рахунок довгострокового кредитування;
¾ гостра банківська криза, в якій перебуває економіка України, як і інших країн, що супроводжується появою нових нестійких банків — «карликів».
Це далеко неповний перелік усіх причин мікро- та макроекономічного рівнів, що стримують розвиток довгострокового кредитування в економіки України. Визначаючи значимість тієї чи іншої причини, слід звернути увагу на ту обставину, що пасивність довгострокового кредитування зумовлена в економіці України більшою мірою опосередкованими факторами (політична нестабільність, інфляція, тінізація економіки і т.п.), тоді як прямі чинники на тлі означених набувають другорядної ролі й активізуються лише при подоланні опосередкованих чинників.
Розвиток довгострокового кредитування повинен враховувати не тільки елементи ринкового механізму, а й прямі інструменти державного регулювання. Такі країни з перехідною економікою, як Білорусь, Таджикистан і Туркменістан, у своїй кредитній політиці опираються на прямі інструменти регулювання економіки, у тому числі й на державне кредитування. Що стосується формування в більшості пострадянських країн міжбанківських грошових ринків, то їх роль у регулюванні фінансово-кредитних відносин ще незначна. Тому можна з впевненістю стверджувати, що ринкові підойми регулювання кредитних ресурсів ще не спрацьовують через недосконале інституційне середовище (масового поширення набуло спекулятивне кредитування, відсутність чіткої гарантованої системи повернення кредитів тощо), незавершеність приватизації, розпорошеність банківських фінансових ресурсів тощо.
Унаслідок деформації діяльності банківської системи, яка сформувалася в умовах інфляційного переведення безготівки в готівку та різного роду комбінацій грошово-обмінних операцій, створення умов довгострокового кредитування просто не можливе. Сьогодні потрібне радикальне реформування банківської системи, яка повинна стати відправним кроком у системі заходів щодо стабілізації економіки. Банківські менеджери ще не встигли за короткий період реформ опанувати ринкову філософію, здебільшого представляють технократію, тому працюють завдяки залишкам адміністративної сиcтеми регулювання економіки. Більшість старих банків виконують роль інструменту, за допомогою якого держава чи окремі номенклатурні елементи “перекачують” фінансові ресурси, що належать всьому суспільству, в приватну кишеню чи на підтримку некредитоспроможних підприємств через підтримання високої ставки процента.
Відсутність добре налагодженої, адекватної економічній системі банківської системи ускладнює проведення державної грошової політики. Крім того, інколи національний банк вдається до коригування своєї політики з урахуванням поточних проблем (зміна умов кредитування чи формування резервів ставки рефінансування і т.д.), що ще більше ускладнює роботу банків. Нагромадження у банків безнадійних боргів протидіє ефективному розподілу кредитів, у тому числі й довгострокових, що зменшує фінансові джерела структурної перебудови економіки. Банки намагаються вкладати свої активи в розширення кредитування держави, що є найменш ризикованим вкладенням ресурсів. Банки економічно невиправдано зловживають банківською маржею.
Нестійкість банківської системи, тобто наявність великої кількості неплатоспроможних банків, використання кредитних аукціонів та інших ринкових інструментів може ще більше ускладнити економічну ситуацію, якщо банки візьмуть позички за високою ціною з метою компенсації відсутності ліквідності.