Сучасний період характеризується економічним усуспільненням, але особливістю сьогоднішнього функціонування є переорієнтація економічного усуспільнення в соціальне. Тому соціальне усуспільнення стає висхідним, основним і завершальним в суспільному розвитку.
Традиційні підходи розглядають соціальну сферу як похідну від економічної, що надає соціальному розвиткові рис додатка економічного прогресу. Такий підхід був характерний переважно для індустріального суспільства і не враховував того, що НТР уже відкрила нову постіндустріальну епоху побудови суспільства, в якій економічна могутність примножується шляхом упровадження високих технологій, управління інформаційними потоками і значною мірою забезпечується за рахунок задоволення цілеспрямовано зростаючого рівня людських цінностей і потреб.
Перехід до сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки, що базується на новітніх технологіях та інформатизації, потребує розвитку трудової активності працівника, на якого це виробництво спрямоване [12]. Високий професіоналізм, ефективність сприйняття новацій, здатність до організаційної і технічної творчості, відповідальність за результати своєї діяльності, можливість безперервного самовдосконалення — такі вимоги висуваються до якості трудової поведінки людини за нових умов. Вони зумовлені розвитком НТР, який спричиняє перетворення у технологічному способі виробництва, характері речових факторів виробництва, мінливості суспільних потреб. А найголовніше — НТР потребує розвитку самої людини, набуття нею дедалі глибших і масштабніших універсальних знань про суспільство і виробничий процес. Вона вимагає і гуманізації праці. Саме тому трудова активність людини обумовлена її соціальним становищем, а економічний прогрес пов’язаний з прогресом соціальним.
Таблиця 8.1
¾ ОБСЯГ НАУКОВИХ ТА НАУКОВО-ТЕХНIЧНИХ РОБIТ, ВИКОНАНИХ ВЛАСНИМИ СИЛАМИ НАУКОВИХ ОРГАНIЗАЦIЙ, ЗА ВИДАМИ РОБIТ
| Рік | Усього | У тому числi | |||||||
| фундаментальнi дослiдження | прикладнi дослiдження | розробки | науково-технiчнi послуги | ||||||
| у цiнах вiдповiдних рокiв | у % до загального обсягу | у цiнах вiдповiдних рокiв | у % до загального обсягу | у цiнах відповідних рокiв | у % до загального обсягу | у цiнах вiдповiдних рокiв | у % до загального обсягу | ||
| Млн крб | |||||||||
| 1990 | 3831,1 | 232,8 | 6,1 | 1051,8 | 27,5 | 2365,1 | 61,7 | 181,4 | 4,7 |
| Млн грн | |||||||||
| 1998 | 1269,0 | 205,5 | 16,2 | 297,5 | 23,4 | 682,8 | 53,8 | 83,2 | 6,6 |
| 1999 | 1578,2 | 220,5 | 14,0 | 330,3 | 20,9 | 918,6 | 58,2 | 108,7 | 6,9 |
| 2000 | 1978,4 | 266,6 | 13,5 | 436,7 | 22,1 | 1106,3 | 55,9 | 168,8 | 8,5 |
| 2001 | 2275,0 | 353,3 | 15,5 | 304,9 | 13,4 | 1317,2 | 57,9 | 299,6 | 13,2 |
| 2002 | 2496,7 | 424,8 | 17,0 | 343,6 | 13,8 | 1386,6 | 55,5 | 341,7 | 13,7 |
| 2003 | 2865,3 | 438,4 | 15,3 | 378,2 | 13,2 | 1618,9 | 56,5 | 429,8 | 15,0 |
* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 рік.
Новим етапом у розвитку поглядів на процес зростання соціальної орієнтації стала поява теорії «людського капіталу». Зміни у структурі робочої сили, підвищення рівня її освіти, ускладнення мотивів діяльності дали поштовх до пошуку наукового пояснення причин диференціації доходів залежно від професії і набутої кваліфікації. Основна ідея теорії «людського капіталу» формулюється так: заробітки звичайно підвищуються з віком, але в уповільненому темпі. При цьому швидкість їх зростання й ступінь уповільнення позитивно пов’язані з рівнем освіти [13, с. 109].
Зміни соціально-економічних умов, а також нові теоретичні дослідження соціального забезпечення призвели до необхідності поглибленого аналізу відносин між працівниками у трудовому колективі та уважнішого ставлення до суспільних потреб людини. Цим питанням була присвячена низка праць ряду економістів, соціологів та психологів, насамперед американських, у яких висвітлення згаданих проблем дістало назву теорії «збагачення змісту праці», «гуманізації праці», «співучасті трудящих», «якості трудового життя» [14, с. 11].
З метою максимального пристосування до потреб економічного розвитку і підтримання соціальної стабільності необхідний такий механізм регулювання соціальних процесів, який би забезпечив для широких мас населення гарантоване задоволення первинних життєвих потреб і звільнив би людину від необхідності вести боротьбу за суто фізичне виживання, не породжуючи, проте, утриманства і паразитизму. Це розкріпачує свідомість працівника, сприяє усвідомленню ним своєї цінності, формуванню дієздатної особистості, для якої характерні економічна і соціальна активність, раціональність мислення і поведінки, здатність самостійно приймати рішення.
Трудову активність слід розглядати як результат реалізації особистості у процесі праці, який тим вищий, чим змістовнішою є праця і досвідченішим та кваліфікованішим сам працівник. Звідси — необхідність у реконструкції процесу праці, збагаченні її сутності, перетворенні технологічної бази виробництва, вкладенні інвестицій у саму людину, тобто в освіту, культуру, охорону здоров’я і т. п. Добробут людини, пов’язаний з рівнем розвитку соціальної сфери, стає визначальним у соціально-економічному розвитку в усьому світі. За ступенем розвинутості соціальної сфери і добробуту народу оцінюються успіхи трансформаційних процесів. Така оцінка відображається також у рівні освіченості, тривалості життя та ін.
Важливим завданням соціальної орієнтації є, на нашу думку, поєднання інтересів суб’єктів господарювання на різних рівнях економічної системи. Річ у тім, що сучасна економіка являє собою систему, що складається з різнорідних інституційних елементів (підприємницьких структур різноманітних форм власності; інститутів ринкової інфраструктури; держави, інтереси якої виражають регіональні і центральні органи влади; недержавних інституцій і т. д.), що діють на різних рівнях (мікрорівні, регіональному, галузевому і міжгалузевому, макрорівні, міждержавному). Кожний із цих елементів, крім загальнодержавних інтересів, має свою іманентну систему інтересів, породжувану його природою і конкретним станом у загальній економічній системі. У цілому або частково системи інтересів різних елементів можуть збігатися. Проте досить часто спостерігаються ситуації, коли ці системи інтересів або окремі інтереси суперечать одне одному. А це — об’єктивна основа для виникнення конфліктів в економіці та в суспільстві в цілому.
Соціальна орієнтація має бути спрямована на прогнозування та виявлення конфліктів, усунення їх причин, а в перспективі й ліквідацію їх з мінімальними наслідками. Також важливим завданням економічної політики має стати несуперечливе узгодження інтересів різних суб’єктів економічної системи з загальнодержавними інтересами або, іншими словами, приведення різноманітних інтересів економічних суб’єктів до загального знаменника. Крім того, необхідно враховувати, що й сама система інтересів окремих суб’єктів ринкового механізму — не суто статична, і для неї характерна відповідна динаміка.
Важливою складовою соціальної орієнтації економіки є розподіл доходів, рівень номінальної і реальної заробітної плати і проблеми соціальної справедливості.
У ринковій економіці розподіл доходів відбувається залежно від ефективності внесків власників капіталу, засобів виробництва і робочої сили. Рівності у розподілі не існує. У будь-якому суспільстві є люди, які не мають факторів виробництва, не можуть застосувати свою працю (безробітні) або не бажають працюватися через власні міркування. Розподіл доходів, таким чином, не гарантує кожній людині прийнятний рівень доходів. У цьому і полягає соціальна несправедливість ринку. При цьому мається на увазі, що нерівність доходів — обов’язкова умова ефективного функціонування ринкової системи, тільки вона створює дійові стимули до праці та інвестування.
При переході до ринку диференціація також неминуча, проте якщо вона переходить за певну межу, то стає фактором соціальної дестабілізації. У нашій країні розрив у доходах 10 % найменш і 10 % найбільш забезпеченого населення у 1997 р. становив, за офіційними даними, 13,2 раза. У розвинутих країнах Західної Європи він становив 5—6, у США — майже 11 раз [15].
Розрив у рівні життя цих груп збільшився з 7 разів у 1997 р. до 8 разів у 1999 р. Однак, за період 2000—2003 pp. спостерігалася стійка тенденція до зростання номінальних та реальних наявних доходів населення (табл. 8.2). Реальні наявні доходи населення зростали вищими темпами, ніж ВВП. Частка працівників, які вчасно не отримували заробітну плату, в загальній кількості працівників, зайнятих у всіх сферах економіки, зменшилася з 65,5 % на початок 2000 р. до 11,3 % на початок 2004 р. і становила 1,3 млн осіб. За цей період практично стабілізувалися параметри, що характеризують диференціацію населення за рівнем життя (індекси Джині за розподілом сукупних витрат по децильних групах населення у 2000—2002 pp. становили 0,29). Рівень бідності за ці роки був близько 27 %, а рівень крайньої бідності — 14 %.
Таблиця 8.2
¾ ДИНАМІКА ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ (у відсотках до попереднього року)
| Показник | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. |
| Доходи населення | 131,2 | 122,7 | 117,1 | 113,7 |
| у т. ч.: заробітна плата | 132,5 | 120,7 | 117,2 | 118,6 |
| прибуток та змішаний дохід | 143,2 | 119,5 | 113,6 | 110,4 |
| доходи від власності | 137,2 | 128,7 | 123,9 | 97,0 |
| соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти | 123,4 | 126,6 | 118,4 | 111,2 |
| з них: соціальні допомоги | 125,6 | 127,0 | 131,8 | 105,4 |
| інші поточні трансферти | 160,9 | 200,0 | 130,2 | 105,7 |
| соціальні трансферти в натурі | 118,9 | 118,1 | 104,7 | 119,1 |
* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 рік.