Проте важливою вимогою, що висувається перед соціальним регулюванням у перехідній економіці, є додержання принципу збереження соціальної рівноваги у процесі руху суспільства до якісно нового стану. У цьому зв’язку необхідно звернути увагу на такі суттєві моменти.
Соціальна рівновага у сучасному цивілізованому суспільстві — це політика, що відображає інтереси більшості нації. На сьогодні соціальна рівновага підтримується такими методами: у соціальній сфері — забезпеченням рівних соціальних прав, соціальної стабільності і рівня життя і доходів різних соціальних верств, локальними і глобальними механізмами захисту від обвалів ринку. В економічній сфері це — державне регулювання економіки, цін, доходів, сфери зайнятості, фінансування соціальної структури як загальнодержавної системи соціального відтворення і соціальних гарантій. Щодо політичної сфери, то тут мають місце масова демократія, система інституційних механізмів забезпечення демократичних і соціальних прав громадян, у тому числі механізмів їх реального впливу на політику.
Виникнення та існування всіх складових соціального регулювання та їх специфіка зумовлені головною функцією соціальної сфери — соціальним відтворенням людей як суб’єктів життєдіяльності, поновленням ресурсів для життєзабезпечення, а також побудовою соціальних інститутів.
Соціальне регулювання повинно виходити з того, що первинним елементом аналізу соціальної сфери, з нашого погляду, є поняття «потреба індивідуума (групи)». Йому властиве характерна для соціальної сфери в цілому основна суперечність — між зростаючими потребами суб’єктів і можливостями їх задоволення. Ця суперечність є ключовою в процесі саморозвитку, самореалізації кожного соціального суб’єкта. Її характер і спрямованість багато в чому детермінують процеси розвитку соціального регулювання.
Важливими в соціальній діяльності особистості є ціннісні орієнтації, що втілюються в ідеалах, інтересах, спрямуваннях людей та визначають їхню поведінку. Ціннісні орієнтації формуються в ході історичного процесу соціалізації людини і суспільства, закріплюються всією сукупністю життєвого досвіду. Сама система ціннісних орієнтацій має багаторівневу структуру, яка містить раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Її вершину становлять цінності, наближені до ідеалу.
Значущий компонент соціальної сфери — соціальна інфраструктура. Під нею ми розуміємо стійку сукупність матеріально-речовинних елементів, що створюють умови для задоволення всього комплексу потреб з метою відтворення людини і суспільства. За своєю внутрішньою організацією інфраструктура соціальної сфери являє собою систему установ, підприємств та органів, що забезпечують функціонування всіх інститутів соціальної сфери, через які здійснюється упорядкування регулювання.
Окремі елементи соціальної інфраструктури не можуть бути взаємозамінні. Тільки за цілісного підходу, що забезпечує раціональну життєдіяльність людей, можна говорити про ефективність відтворення населення. Фундаментальна теорія розширеного відтворення — міцна основа інвестиційної політики будь-якої держави [23, с. 13].
Соціальна інфраструктура може характеризуватися кількістю установ та організацій, що забезпечують процеси утворення, медичного, побутового і транспортного обслуговування, а також числом місць у них і обсягом послуг, що надаються. В аналізі функціонування соціальної інфраструктури важливі суб’єктивні оцінки людьми достатності реально існуючої соціальної інфраструктури у певному регіоні або на конкретному підприємстві. За рівнем розвитку соціальної інфраструктури, який визначається шляхом здійснення аналізу, можна судити про ступінь задоволення потреб населення.
Отже, процеси освіти, медичного, побутового і транспортного обслуговування, соціального захисту тощо являють собою сукупність статистично стійких актів соціальної взаємодії людей, що детермінують їх спосіб життя, умови соціального відтворення. Ця взаємодія покликана служити двом взаємозв’язаним цілям: збереженню раніше накопиченого людського потенціалу, забезпеченню доступності послуг і створенню нових інституційних передумов удосконалення якісних характеристик соціальному відтворенню майбутніх поколінь, забезпеченню зростання потенціалу соціальної сфери.
У соціальній сфері діють два типи механізмів регулятивних впливів — спонтанний і свідомий. При цьому суспільство може перебувати на будь-якій стадії розвитку. Все одно воно не може абсолютно вивільнитися від стихійної волі випадку, але співвідношення свідомого і стихійного буває різним.
Спонтанний механізм функціонування соціальної сфери виявляється у неврегульованому впливі складної і суперечливої сукупності факторів, умов на процеси відтворення населення, їх переплетіння, зіткнення. Ці впливи торують собі шлях як загальна тенденція, що має вірогідний характер (наприклад, демографічні процеси народжуваності, смертності, шлюбності і т. п.).
Свідомі фактори пов’язані з цілеспрямованою соціальною діяльністю людей, яка здійснюється через специфічні суспільні інститути — систему органів та організацій, що забезпечують свідомий вплив на соціальну сферу з метою досягнення певних результатів. На соціальні процеси в суспільстві на всіх його рівнях впливають певним чином також політичні, громадські і релігійні організації.
Головною функцією соціальної сфери є функція соціального відтворення різних верств і груп населення як суб’єктів історичного процесу, а також їх усебічного життєзабезпечення. Ця функція — одна з найважливіших для буття суспільства. У ній виявляється необхідність реалізації генеральної потреби всього суспільства в підтримці свого існування і перспектив цілісності та історичного розвитку. Разом з тим ця зовнішня функція соціальної сфери являє собою інтегративний результат реалізації сукупності приватних, внутрішньосистемних функцій усіх її компонентів. Інакше кажучи, соціальне відтворення сприймається нами як усвідомлена, цілеспрямована діяльність членів спільноти з підтримання своєї цілісності і сталості, забезпечення найсприятливіших умов для існування і розвитку відносин з іншою спільнотою. Оскільки йдеться про громадянське суспільство, яке є вихідною умовою сучасного існування ринкової економіки, орієнтованої в соціальному плані, то це має бути триєдина формула: «Я» — суспільне — держава [24, с. 23].
Відтворення соціальних суб’єктів є процесом еволюції всієї системи соціальних відносин. Вона охоплює всі прояви життя соціальної спільноти і виражається у безперервному функціонуванні соціальної структури, соціальних інститутів, соціальних норм і цінностей у межах конкретних економічних систем або певного історичного періоду. Циклічність відтворення поколінь людей втілює тенденції зміни соціальної системи, властиві конкретному етапу суспільного розвитку.
Одночасно з кількісним аспектом, що характеризує фізичне відтворення людей, соціальне відтворення як функція соціальної сфери має не менш важливий якісний зміст, пов’язаний з відтворенням певних соціальних якостей, необхідних людині для життя. Тобто воно включає відтворення на нових етапах розвитку суспільства всієї сукупності умов життєдіяльності суб’єктів (передусім соціальної інфраструктури), норм і цінностей, соціальної структури, соціальної організації і соціальних інститутів [25, с. 6].
Специфіку процесу соціального відтворення характеризують похідні функції соціальної сфери. Можливі різні основи для виокремлення груп функцій. На нашу думку, специфіку соціального відтворення можна висвітлити такими з них: соціорегулятивною, соціоадаптивною, соціопродуктивною, соціокультурною, соціодинамічною і соціозахисною функціями.
Соціорегулятивна функція регламентує основні показники соціальної діяльності і відносини суб’єктів, спрямовані на підвищення ефективності використання потенціалу соціальної сфери. Її подальший розвиток може бути представлений системою норм, етичних цінностей, що виступають реальною основою макросоціального процесу зміни моделі поведінки окремої людини і цілих груп, а також регулювальником їх соціальної діяльності.
Соціоадаптивна функція регулює і сприяє досягненню узгодженості дії людей у суспільстві, стимулює діяльність індивідуумів і соціальних груп, спрямовану на ефективнішу реалізацію потенціалу кожного, і вимірюється показниками, що характеризують стимули до ефективної соціальної діяльності людини.
Соціопродуктивна функція регулює і дає можливість задовольнити всі потреби людей, необхідні для відтворення соціального організму в його цілісності, якості на всіх структурних рівнях суспільства. Ця функція описується системою об’єктивних і суб’єктивних, а також нормативних і реальних показників, що характеризують забезпеченість населення продуктами споживання і послугами.
Соціокультурна функція регулює процеси залучення людини і різних соціальних груп до духовної сторони процесу відтворення, засвоєння соціально-етичного потенціалу суспільства, забезпечує узгодження ціннісних орієнтацій та інтересів різних суб’єктів, соціальну активність людей і може характеризуватися показниками успішності соціалізації індивідуума, необхідністю конкретних соціальних структур, мірою узгодженості інтересів певних груп населення та ефективності соціальної політики, ступенем залучення їх до суспільних перетворень.