За визначенням Національного бюро економічних досліджень США, рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним падінням у багатьох секторах економіки.
Американські вчені Артур Берне та Веслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску і зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.
Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.
Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням.
Сучасні економічні цикли, як видно з рис. 1.2, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX ст. [6; 21; с.122].
1.У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією.
2.Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.
3.Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.
4.Змінилися й економічні показники у фазах циклу.
2.3 Особливості сучасних економічних циклів
1.Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
2.Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
3.Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'язковим проходження усіх фаз.
Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію.
Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуютьсятуди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове співвідношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу.
Із сказаного вище можна зробити такі висновки:
1.Типова криза, яка спонтанно виникає і вирішується за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що падіння цін в умовах кризи перевиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес, виводячи економіку з "застою".
2.Криза, яка супроводжується інфляцією, деформує причинно-наслідкові зв'язки в економіці, що є свідченням занадто великого втручання держави в циклічний розвиток економіки. Таке втручання оцінюється як позитивне в короткостроковому періоді, але спричиняє негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для їх вирішення.
Цикли означають:
по-перше, порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.
Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.
Коротко охарактеризуємо кожну з фаз ділового циклу [11; 12; 13; 16]. Ознаки економічної кризи:
—перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;
—значне скорочення обсягів виробництва;
—падіння цін;
—дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для платежів;
—біржовий крах та банкрутство підприємств;
—зростання безробіття;
—падіння рівня заробітної плати;
—падіння рівня прибутку;
—масове знищення товарів, устаткування тощо;
—дезорганізація кредитної системи.
Риси депресії:
—"застій" виробництва;
—низький рівень цін;
—"в'яла" торгівля;
—невисока ставка позичкового відсотка;
—ліквідація товарного надлишку.
Риси пожвавлення:
—розширення виробництва до відновлення докризового рівня;
—зростання цін;
—підвищення норми прибутку;
—зростання зайнятості;
—пожвавлення торгівлі;
—посилення оптимістичних очікувань.
Риси піднесення:
—перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;
—швидке зростання зайнятості;
—зростання заробітної плати та інших видів доходів;
—кредитна експансія;
—штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуванням торговцями зростання цін та їх бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;
—зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і створює умови для нової кризи.
З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується (рис. .2).
Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:
— рецесія, яка включає в себе кризу та депресію;
— піднесення, що включає в себе пожвавлення та бум.
Рецесія — це фаза економічного циклу, якій властиві падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найнижчою його точками (дном), і спад виробництва [20. с.115-121].
Але циклічність — не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.
РОЗДІЛ 3. НЕЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ ТА КРИЗИ В ЕКОНОМІЦІ
3.1 Нециклічні коливання економіки
70-ті роки XX ст. засвідчили згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Нециклічні коливання, на відміну від циклічних коливань, не мають чітко визначеного періоду повторюваності. Прикладом останніх стали структурні кризи:
—нафтова (енергетична);
—сировинна;
—фінансова (валютна);
—екологічна.
Риси структурних криз:
—є наслідком диспропорції між окремими сферами та галузями економіки;
—мають затяжний характер;
—часто не збігаються з циклічними кризами;
—впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну
картину циклічного розвитку.
Наприклад, нафтова криза 1974-1975 рр. проявилась у стрімкому зростанні світових цін на нафту та нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту та її продукти переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. Як наслідок, ця криза значно поліпшила стан країн-експортерів та погіршила стан країн — імпортерів нафти.
Але це тільки один бік справи. З іншого боку, енергетична криза спонукала до зміни структури економіки, зменшення енергомістких виробництв, запровадження енергозберігальних технологій.
Аналогічно складається ситуація в Україні й інших енергетично залежних від імпорту країнах.
Фінансові кризи проявляються у формі розладу фінансової системи, якому властиві:
—стрімке зростання рівня інфляції;
—криза неплатежів;
—різке коливання валютних курсів та курсів цінних паперів;
—відплив із країни іноземного капіталу;
—стрімке зростання дефіциту державних бюджетів;
—надмірні урядові зовнішні борги тощо.
У кінці XX ст. фінансові кризи охопили Мексику (1994— 1995), країни Південно-Східної Азії (1997), Росію (1998), Латинську Америку (1999—2001).
Вплив фінансових криз на економічну кон'юнктуру
Валютно-фінансові кризи є відображенням суперечностей розвитку світової економіки. В умовах глобалізації фінансові кризи в одному регіоні (чи в окремій країні, що має розгалужені могутні фінансові потоки у світовій системі) втягують у кризову ситуацію багато інших країн. Тому міжнародні фінансові організації та СІЛА, найбагатша країна світу, надають допомогу країнам, що опинились у скрутному фінансовому становищі, рятуючи, насамперед, капітали найбагатших країн світу.
Така ситуація справляє додатковий негативний вплив на економіки країн, які зазнали фінансових криз. Приватний капітал великих розвинутих країн, спрямований у країни третього світу в гонитві за надприбутками, не боїться ризику, оскільки впевнений, що у випадку фінансової кризи отримає допомогу від уряду СІЛА та міжнародних фінансових організацій, а руйнівні наслідки криз будуть більшим тягарем для слаборозвинутих країн.