Смекни!
smekni.com

Субєктивна сторона складу злочину (стр. 2 из 3)

2. Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках встановлюється тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише могли б потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини - це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст.135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).

3. У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності, форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.

4. Поняття вини у формі необережності викоадене у ст.9 КК. Злочин визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:

а) злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Вони відрізняються як за інтелектуальною, так і за вольовою ознакою

5. Злочинна самовпевненість характеризує-ться тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент).

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце.

При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої. Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості - передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків - наближає її до побічного наміру і водночас відрізняє від злочинної недбалості.

6. Злочинна самовпевненість відрізняється від побічного умислу вольовою ознакою: при побічному умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. Вона байдуже становиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами.

7. Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачати. Тобто вона характеризується трьома ознаками:

1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;

2) обов"язком особи передбачати такі наслідки;

3) наявністю в особи можливості їх передбачати і відвернути.

При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа непередбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настали, якби була проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент.

Обов"язок передбачити шкідливі наслідки - об"єктивний критерій, а можливість їх передбачення - суб"єктивний критерій злочинної недбалості.

Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних умов не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння, тобто є обидва критерії. Закон покладає обов"язок передбачати суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.

8. Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку казусу, який виключає кримінальну відповідальність за скоєння особою діяння. Про казус може йтися тоді, коли діяння особи привели до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачати насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо, кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається.

ІV. Складна форма вини.

1. При визначенні в законі умислу (ст.8 КК) і необережності (ст.9 КК) вказується на психічне відношення винного до діяння і суспільно небезпечних наслідків.

При скоєнні діянь, описаних у законі у вигляді матеріальних складів злочинів, найчастіше суб"єктивна сторона злочину характеризується єдиною формою вини і щодо діянь, і щодо насталих наслідків. Але закон не виключає того, що відношення особи до злочинного діяння може виражатися в одній формі вини, а до наслідків - в іншій. Деякі склади злочинів сформульовані так, що особа коїть діяння навмисно, а до наслідків, які настануть, ставиться необережно. Це ї є склади злочинів зі складною (змішаною) формою вини.

Винне відношення особи до завдання тяжкого тілесного ушкодження виражається у формі умислу, адо настання смерті потерпілого - тільки у формі необережності. Особа навмисно завдає тяжке ушкодження, при цьому вона передбачає можливість настання смерті, але легковажно розраховує її відвернути, або не передбачає можливість настання смерті, але за обставинами справи повинна і могла це передбачити.

2. До злочинів зі складною формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст.68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135, 215, 218-219 КК.

V. Мотив і ціль (мета) скоєння злочину.

1. Як зазначалося, за своїм психологічним змістом вина включає інтелектуальний і вольовий моменти. Різне співвідношення цих моментів при скоєнні злочинного діяння дає підставу розрізняти намір і його види, необережність, і її види.

Діяльність людини завжди пов"язана з певним емоційним ставленням до своїх вчинків, до навколишності. Це емоційне ставлення виражається у формі почуття задоволення, радості, гніву, страху, злості, помсти і т.п. Емоційну сторону треба враховувати і при розгляді суспільно небезпечних діянь. Емоційні моменти самі по собі не є складовими частинами тієї чи іншої вини, але вони інколи можуть на неї впливати. Чітке з"ясування, під впливом яких почуттєвих мотивів особа скоїла той чи інший злочин, допомагає глибше зрозуміти характер і зміст вини особи у конкретному злочині.

2. Мотив злочину - це те внутрішнє спонукання, в силу якого коїться злочин. Мотив - це джерело дії, поведінки в цілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння,він зумовлений певними обставинами і суб"єктивними якостями особи і відіграє неабияку роль при характеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в момент скоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння.

3. Мотив введений до складу деяких злочинів як необхідний елемент самого складу злочину, чи як пом"якшуюча або обтяжуюча обставина. Мотив є необхідним елементом суб"єктивної сторони складц злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину.

Коли мотив передбачений законом як обов"язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньому діяння визначаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цих мотивів, а не з якихось інших. Якщо ж млтив не є обов"язковою ознакою злочину, то він не впливає на кваліфікацію.

4. При розслідуванні і розгляді справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати, з яких мотивів скоєно злочин. Згідно із ст.64 КПК, мотив скоєння злочину є однією з обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі.

5. Мета, або ціль, злочину - це те, до чого прагне особа, яка коїть злочин. Мета близько стикається з мотивом але це не рівнозначні поняття. Так, мотивом злочинів, визначених у ст.81-861 КК, є користь, а метою - бажання протиправно вилучити майно з державних чи колективних фондів і звернути собі, або іншим на вигоду.

6.Встановлення мотиву та мети злочину має принципово важливе практичне значення. При розслідуванні злочину, розгляді кримінальної справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати мотиви, мету скоєння злочину (ст.223, 334 КПК України). Згідно зі ст.64 КПК України, мотив злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі.

VI. Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.

1. У деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, насталі шкідливі наслідки.

У кримінальному праві помилкою вважається неправильне уявлення особи про юридичні чи фактичні властивості скоєного нею діяння та його наслідки. Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на форму вини, а тим самим і на вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка допустила помилку.