Пенсійне забезпечення і розвиток економіки (стр. 3 из 7)

Учасником недержавного пенсійного фонду може бути фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески. Ця фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів. Вкладниками недержавного пенсійного фонду можуть бути як роботодавці, так і самі учасники фонду, подружжя, батьки, діти.

Державне регулювання з питань запровадження добровільної складової пенсійної системи здійснюють державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, яка забезпечує ліцензування діяльності і проведення аудиту компаній з управління активами, банків-зберігачів, затверджує інвестиційну декларацію, та державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка забезпечує ліцензування діяльності і проведення аудиту НПФ, адміністраторів фондів.

Впровадження та розвиток діяльності недержавних пенсійних фондів є на сьогодні пріоритетним напрямом роботи Держфінпослуг, яка є основним регулятором діяльності у сфері недержавного пенсійного забезпечення. На цю комісію покладена дуже відповідальна роль – розробка нормативно-правової бази, яка б дозволяла створюватися, належно функціонувати та розвиватися недержавним пенсійним фондам, а також суб’єктам системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюють їх обслуговування.

Починаючи з 1992р., в Україні функціонують небанківські фінансові установи, які надають відповідні послуги. При первинному формуванні інформаційної бази існуючих недержавних пенсійних фондів до списку було внесено 55 організацій, що зареєстровані як недержавні пенсійні фонди.

За 2003 р. Держфінпослуг перевірена діяльність реально існуючих 47 фондів. Решта знялася з податкового обліку та припинила своє існування, хоча зареєстрована в органах статистики. Станом на 1 січня 2004р. Із зазначених 47 фондів 22 безпосередньо провадять недержавне пенсійне забезпечення; не було встановлено місцезнаходження 12 фондів; 9 фондів не здійснюють фінансово-господарської діяльності; 4 – здійснювали діяльність, не пов’язану з пенсійним забезпеченням.[9]

Нині загальний обсяг активів, залучених до діючих недержавних пенсійних фондів, становить близько 16 млн. грн.[3]. Слід зазначити, що майже 90 % активів акумульовані чотирма найбільшими НПФ: „Народним пенсійним фондом „Україна”, зареєстрованим у 1995р. у м. Києві – 7,8 млн. грн..; „Укоопспілкою”, зареєстрованою в 1996 р. у м. Києві – 3,6 млн. грн..; „Кримспоживспілкою”, зареєстрованою у 1997 р. у м. Сімферополі – 1,6 млн. грн..; фондом „Добробут”, зареєстрованим у 1998 р. у м. Києві – 1,2 млн. грн..

Загальна кількість громадян, що беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні, становить приблизно 31 тис. осіб. При цьому 72 % загальної кількості учасників залучені до 4 фондів, 3 з яких належать до найбільших за обсягом пенсійних активів. Найбільшим НПФ за кількістю залучених до участі громадян є „Номадний пенсійний фонд „Україна” – 14 тис. осіб; „Кримспоживспілка” – 3,2 тис. осіб; Перший український фонд (м. Київ) – 3,1 тис. осіб; „Укоопспілка” – 1,4 тис. осіб.

З 22 діючих пенсійних фондів 13 (60%) належать до споживчої кооперації. У кожного фонду цієї системи є власні засновники, працівники яких залучені до системи недержавного пенсійного забезпечення. Найбільшими фондами в цій кооперації є „Кримспоживспілка” (м.Сімферополь), „Укоопспілка” (м. Київ), „Облспоживспілка” (м. Миколаїв), „Облспоживспілка” (м. Одеса). Частка осіб, залучених до фондів споживчої кооперації, у загальній кількості учасників системи недержавного пенсійного забезпечення (31 тис. осіб) становить приблизно 34 % (11 тис. осіб). Загальний обсяг активів, залучених до фондів споживчої кооперації, - 7 млн. грн.., або 43 % від загального обсягу активів, залучених до сучасної системи недержавного пенсійного забезпечення (16 млн. грн..).

У середньому на одного учасника пенсійного фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду. Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8 до 750 грн., У середньому ця сума складає 40-50 грн. на місяць. Слід відзначити, що 7 з 22 організацій, що провадять додаткове пенсійне забезпечення, ще не здійснювали пенсійних виплат своїм учасникам. Це обумовлено тим, що ними встановлений мінімальний термін початку виплат – три роки- після першого внеску.

Станом на 1 листопода 2004 р. зареєстровано 31 недержавний пенсійний фонд та 18 адміністраторів НПФ (жоден з них ще не отримав ліцензію).

Найбільша кількість діючих недержавних пенсійних фондів розташована у м. Києві – 7 з 22. Решта розміщена в обласних центрах (Вінниця – 1, Дніпропетровськ – 2, Житомир – 1, Львів – 1, Миколаїв – 1, Одеса -1, Рівне – 1, Сімферополь -1, Тернопіль -1, Ужгород – 1, Харків – 1, Херсон -1, Черкаси -1, Чернігів -1). [9]

3. Види державних пенсій

Термін „пенсія” походить від латинського „pensio”–тобто платіж. У тлумачному словникові російської мови термін „пенсія” визначається як грошове забезпечення за вислугу років, з інвалідності, непрацездатності тощо. У літературі з соціального забезпечення думки різних авторів щодо визначення поняття пенсії неоднакові. Наприклад, Є.І.Астрахан вважає, що пенсія – це періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням певного великого циклу його трудової діяльності або у зв’зку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників.

На думку В.Н.Толкунової пенсія – це матеріальне забезпечення громадян у старості, з інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді системних грошових виплат.[4]

За І.М.Сиротою пенсія – це грошова виплата (з розрахунку на місяць), що призначається непрацездатним громадянам у зв’язку з настанням певних обставин – із виповненням відповідного віку, настанням інвалідності. [11]

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету.[4]

Отже, всі пенсії поділяються на два види – трудові (які включають пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв’язку з втратою годувальника, пенсії за вислугу років) і соціальні пенсії та допомоги.

Пенсії за віком на сьогодні - це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів мільйонів пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їх близько 15 млн. осіб) 10 млн. (70 %) - це пенсіонери за віком.

Для призначення трудової пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для цього основною підставою, необхідна ще й наявність трудового (в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - страхового) стажу, характер та тривалість якого

якісно впливає на вид та розмір пенсії за віком. Отже, пенсія за віком - це така пенсія, яка призначається з досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік та тривалість стажу, які необхідні для призначення пенсії, встановлюються законом. Для кожної категорії осіб вони різні.

Пенсія за віком призначається довічно. Вона не залежить від фактичного стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється від пенсії по інвалідності. Пенсія за віком суттєво відрізняється і від пенсії за вислугу років, яка також не залежить від фактичного стану працездатності особи. При призначенні пенсії за віком до уваги насамперед береться пенсійний вік і як додаткова підстава - наявність трудового (страхового) стажу. З призначенням цього виду пенсії працівник може продовжувати працювати на тій же роботі чи посаді, де він працював до призначення пенсії. А для призначення пенсії за вислугу років вік, зазвичай, до уваги не береться, а враховується лише наявність спеціального стажу - вислуги років і працівник повинен полишити роботу, яка дає право на цей вид пенсії.

Загальними умовами пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік і загальний трудовий (страховий) стаж установленої тривалості для загального кола громадян. Під пільговим пенсіонуванням розуміється можливість вийти на пенсію за віком в молодшому, порівняно із загальним колом громадян, віці, за загальної незмінної тривалості трудового (страхового) стажу, або за одночасним зниженням вимог як до віку так і до тривалості трудового стажу.

Пенсійний вік, зазвичай, є головною умовою для призначення цього виду пенсії. Хоча, як виняток, пенсії за віком окремим працівникам, зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії можуть призначатися незалежно від віку, а за наявності відповідного стажу на вказаних роботах, а жінкам, які пропрацювали в сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу.[4]

Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягненням 60 років, жінки – після досягнення 55 років.[13] Такий вік встановлений для призначення пенсій тим, хто працював на роботах із звичайними умовами праці.

Другою загальною умовою призначення пенсій за віком є наявність трудового чи страхового стажу. Так, для призначення пенсії за віком для загального кола громадян в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є необхідним страховий стаж не менше п'яти років. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється законодавством.