Інтенсивне господарювання немислиме без раціонального і економічного використання земельних, водних і лісових ресурсів, покладів корисних копалин і палива, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Важливо добиватися планового збільшення випуску продукції і доходів при тому ж (а ще краще меншому) обсязі залучених в господарський оборот ресурсів, а також через введення нових технологічних систем. Інакше кажучи, поряд зі збільшенням випуску і оновленням асортименту продукції і послуг відповідно до попиту госпрозрахунковий принцип господарювання визначає об'єктивну необхідність своєчасного відтворення і якісного оновлення сукупного ресурсного потенціалу під інтенсивні технології. І це найбільш надійний фактор здешевлення виробництва, випуску товарів з низькою собівартістю і вартістю, яка гарантує в умовах швидкого обороту високі і сталі доходи держави і соціалістичних підприємств.
Курс на інтенсифікацію економіки за рахунок прискорення науково-технічного прогресу потребує одночасно жорстких заходів щодо надійності і безпеки функціонування дедалі складніших, а деколи і вкрай небезпечних для життя людей і природи виробничих об'єктів типу потужних атомних енергоблоків, хімічних комплексів, надшвидкісних транспортних і багатьох інших систем. Автоматизація управління ними потребує особливо ретельної підготовки інженерно-технічного персоналу. Тільки високий рівень професіоналізму, дисципліни, чіткості і уваги в роботі кожного члена колективу гарантує безпеку. Але й при цьому необхідне надійне страхування від можливих неправильних дій людини. Надто великий ризик і непередбачені наслідки суб'єктивних помилок, щоб нехтувати ними у системі сучасного управління високоінтенсивним господарством.
Нова структурна й інвестиційна політика, випереджуючий розвиток наукомістких виробництв інтенсивного типу базуються на якісно новому ступені пізнання, який належить освоїти, по суті, всім трудівникам міста і села. З цим же пов'язані й успіхи в реалізації нового господарського механізму, більш дієвих економічних методів управління. Прогрес у галузі техніки, технології, організації і управління (коли все це розширено трактується в одному понятті - технології) визначається в кінцевому рахунку людським фактором. Оволодіння новим горизонтом знань і госпрозрахункова зацікавленість трудящих є могутнім стимулом ефективного ведення господарства, швидкого його якісного оновлення. Трудові колективи з їхньою цілеспрямованою творчою діяльністю зрештою визначають як загальний рівень господарювання, його інтенсивності і якості, темпи відтворення, ресурсомісткості і ефективності, так і ступінь надійності, стійкого динамізму і безпеки. При цьому йдеться не тільки про дотримання техніки безпеки в безпосередній роботі виробничих об'єктів, а й про систему якнайсуворішого контролю усього ланцюга їх створення, місця розташування і планування, починаючи від науково-дослідних, пошукових і проект-то-конструкторських розробок, точного визначення закладених у них гарантій надійності, якості і комплексності виготовлення, і закінчуючи спорудженням цехових корпусів, монтажем устаткування, введенням їх в експлуатацію і самою експлуатацією.
Сучасні засоби автоматизації і комп'ютеризації дають змогу виключати фактори риску і невизначеності в технологічному управлінні, обумовленому прямою залежністю безпеки від уміння, дисципліни, відповідальності і волі людей. Неправильні дії тієї чи тієї особи, які загрожують катастрофою, можуть і повинні попереджуватись дублюючими системами автоматичного відключення, своєчасної зупинки технологічного процесу, погашення швидкості руху тощо. Аналіз величезних аварій на Чорнобильській АЕС, хімічних об'єктах, на залізничному, автомобільному, водному і повітряному транспорті свідчить про наявність слабких ланок у загальному ланцюгові безпеки, комплексі надійності створення і експлуатації тих чи тих систем. Винні тут не тільки ті, хто був безпосередньо біля пульта управління, а й ті, хто створював ненадійні об'єкти, планував і розміщував їх у непридатних місцях, де аварії можуть призвести до непоправної шкоди, пов'язаної з загрозою для життя людей.
З цього погляду в нашій країні, яка має величезні неосвоєні території, практику розміщення, скажімо, атомних енергокомплексів, по 6-8 і більше блоків потужністю в 1 мільйон кіловат кожен у густонаселених районах поблизу великих міст і промислових центрів, не можна визнати достатньо обгрунтованою. Потрібні нові фундаментальні рішення енергетичних проблем з позицій надійного і безпечного функціонування енергосистем.
Оновлення економіки потребує глибоких якісних і структурних змін, динамізму продуктивних сил і системи відносин, збалансованості виробництва і попиту споживачів на макро- і мікроекономічних рівнях, повноти забезпечення дедалі більших потреб за рахунок ресурсного потенціалу, що розвивається і оновлюється. Стабільне і стійке енергопостачання народного господарства країни є найважливішим фактором його якісної досконалості, прискорення темпів економічного зростання, здійснення соціальної політики. Реалізація довгострокової енергетичної програми визначає і інтенсифікацію і ефективність всього суспільного виробництва. Але при цьому критерії надійності і безпеки, мінімізації сукупних інвестицій і поточних затрат на одиницю виробленої і споживаної енергії є визначальними.
Звісна річ, вести боротьбу за максимум ефекту і повну гарантію безпеки енерговиробництва і енергопостачання немислимо за рахунок штучного стримування науково-технічного прогресу і тим більше повернення назад, до примітивних безпечних технологій.
Цю життєво важливу проблему, як переконує світовий досвід індустріального розвитку, можна і треба вирішувати за рахунок того ж таки науково-технічного прогресу, комплексного і раціонального використання найновіших наукових відкриттів у творчих цілях, створення нових і реконструкції діючих об'єктів із суворим обліком критеріїв надійності, оцінок економічних результатів - і не миттєвих, а довготермінових. Однаковою мірою такий підхід є єдино правильним і в боротьбі із забрудненням природного середовища, і в його відновленні, і якісному поліпшенні з допомогою найновіших науково-технічних досягнень.
Питання в тому, який напрям використання сучасних науково-технічних відкриттів - творчий чи руйнівний. Курс на всемірний розвиток першого і виключення з життя суспільства другого є визначальним у стратегічній політиці КПРС і Радянської держави. Концепція перебудови і прискорення базується на новому мисленні в галузі внутрішньої і зовнішньої політики, спрямованої на збереження вселюдської безпеки і миру, усунення загрози ядерної катастрофи, концентрації ресурсного потенціалу людства виключно на творчих цілях.
Разом з тим, найгостріша сьогодні проблема збереження миру залежить не тільки від миролюбної політики СРСР та інших соціалістичних країн, а й від політики імперіалістичних держав та їх агресивних кіл. Це вимагає відповідного зміцнення обороноздатності країни, збереження рівня військового паритету при активній політичній боротьбі за роззброєння. За таких умов гострого протиборства сил добра і зла доводиться відволікати на потреби оборони певну частину ресурсів, щоб, зберігаючи рівновагу сил, спонукати агресивні кола до згоди на роззброєння, ліквідацію насамперед ядерної та інших видів зброї масового знищення. Активізація нашої зовнішньої політики йде саме в цьому стратегічному напрямі, визначеному XXVI! з'їздом КПРС.
Все це органічно взаємозв'язане з активним здійсненням внутрішньої політики, спрямованої на перетворення функцій централізованого управління, підвищення його ефективності, включаючи перетворення методів планування, матеріально-технічного забезпечення, ціноутворення, фінансово-кредитного механізму, а також перебудову організаційних структур управління з оптимізацією поєднання його галузевого й територіального принципів, посиленням соціальної спрямованості. Отже, відбувається докорінна перебудова всього господарського механізму і методів господарювання на базі радикального вдосконалення соціалістичних виробничих відносин з активізацією зворотного впливу їх на розвиток і якісне перетворення продуктивних сил, процеси усуспільнення виробництва, формування дедалі ефективніших господарських структур.
Для умов Української РСР з порівняно високим рівнем індустріального, агропромислового і науково-технічного потенціалу при обмежених (значною мірою вже вичерпаних) паливно-сировинних ресурсах дальший прогрес прямо наштовхується на необхідність структурної переорієнтації економіки. Тільки глибокий економічний маневр міг би, на наш погляд, різко збільшити внесок республіки в економіку єдиного народногосподарського комплексу. Йдеться про назрілу необхідність випереджуючого розвитку поряд з машинобудуванням інших наукомістких виробництв по створенню і випуску найсучасніших технологічних систем, високоякісних товарів харчової і легкої промисловості. Зрушення в економічній структурі від пануючого у попередні роки випуску сировинних і проміжних виробів до різкого збільшення виробництва кінцевих продуктів також слід віднести до однієї з найважливіших цілей перебудови. Саме прискорені темпи росту енерго- і ресурсозберігаючих, екологічно безпечних виробництв для задоволення найбільш масового попиту обіцяють максимальний приріст ефекту і доцільно було б звернути його в головне русло інвестиційної і структурної політики. Інтенсивний розвиток сільського господарства республіки, як показують розрахунки, може забезпечувати виробництво достатньої кількості сировинних ресурсів для різкого збільшення випуску різноманітних продуктів харчування і натуральних виробів для потреб людини. Це забезпечило б суттєве прискорення процесу економічного обороту, темпів приросту національного доходу, накопичень держави і трудових колективів госпрозрахункових ву робництв. Водночас можна більш доцільно вирішити проблему ринкових дефіцитів, структурної збалансованості економіки і енергозбереження, що зменшує потреби у нарощуванні енергетичних потужностей. Формувати народногосподарську структуру не можна тепер без урахування критеріїв екологічної безпеки.