У країні розпочався другий, найвідповідальніший і найскладніший етап перебудови - практична реалізація нової економічної стратегії, нового господарського механізму переведення підприємств, об'єднань та інших систем господарства на умови госпрозрахунку, самоокупності і самофінансування, всебічного розвитку демократичних форм управління. Розроблені і затверджені червневим (1987 р.) Пленумом ЦК КПРС "Основні положення докорінної перебудови управління економікою" являють собою розгорнутий комплекс заходів, спрямованих на радикальні економічні перетворення. У матеріалах Пленуму підкреслюється, що здійснення господарської реформи є головним політичним завданням партії в галузі економіки на сучасному етапі. Одна з центральних ланок реформи введення "цілісної, ефективної і гнучкої системи управління, яка дає змогу максимально повно реалізувати переваги соціалізму". При цьому основний наголос у перебудові робиться на якісну переорієнтацію економічного зростання з проміжних на кінцеві соціально значимі результати, органічне поєднання складної ієрархії економічних інтересів, перетворення людського фактора і науково-технічного прогресу на головні чинники господарського оновлення і розвитку. Досягнення збалансованості ресурсів і потреб, що виключатиме дефіцит потрібних і випуск непотрібних споживачам виробів, пов'язане з перебудовою структури і методів господарювання, наданням споживачеві пріоритетів у економічному виборі, створенням надійно діючого протизатратного механізму функціонування народного господарства.
Суть докорінної перебудови управління економікою країни криється в переході "від переважно адміністративних до економічних методів керівництва на всіх рівнях, до управління інтересами і через інтереси, до широкої демократизації управління, всемірної активізації людського фактора" (там же).
Звісно, було б помилкою розуміти цю вимогу, як відмову від адміністративних методів керівництва взагалі і заміну його виключно методами економічними. Йдеться про відмову від волюнтаризму, так званого "голого адміністрування", диктату з боку верхніх ланок управління підприємствами без належної економічної відповідальності за результати нав'язаних трудовим колективам управлінських рішень і вказівок. Щодо економічно обгрунтованого господарського управління, то воно успішно здійснюється тільки в оптимальному поєднанні адміністративних і економічних методів, коли будь-які стратегічні, як і тактичні дії, обумовлені й забезпечені економічно. Оперативне керівництво господарством немислиме без чіткого управління затратами і результатами, вибору здешевлюючих структур витрат і ресурсів для випуску маси високоякісних виробів з низькою собівартістю під реальний попит споживачів. У цьому й полягає конкретний прояв протизатратного механізму, зростання прибутків на здоровій економічній основі.
Введення нового економічного (господарського) механізму потребує відповідного повороту в мисленні керівників усіх ланок управління, всіх трудящих. Адже тепер за рахунок зароблених підприємством коштів мають покриватися всі його витрати, включаючи оплату праці, і формуватися необхідні фонди накопичення на модернізацію і реконструкцію, оновлення і розширення виробництва, на соціальний розвиток. З переходом на справді госпрозрахункові принципи господарювання держава знімає з себе економічну відповідальність за кінцеву результативність фінансової і матеріальної діяльності підприємств. Безвідплатне бюджетне фінансування, як правило, виключається. Воно зберігається тільки для реалізації великих проектів на тих самих принципах госпрозрахункового ресурсовикористання, яке не припускає марнотратства. Водночас істотно розширюються можливості відповідального користування банківськими кредитами.
В ролі головних фінансових джерел бюджетних надходжень і активної економічної діяльності трудових колективів є їхні доходи, що утворюються за рахунок виручки від реалізації виготовлених товарів і наданих послуг. Чим добротніші і з нижчою собівартістю виготовлені вироби, чим більше їх, чим повніше задовольняють вони попит і відшкодовують вартість, тим більша маса виручки, валового і чистого доходу підприємств. Звідси збільшення сум платежів у держбюджет, внутрішньогосподарських фондів стимулювання і накопичення на розширення і технологічне оновлення господарства, реалізацію соціальних програм. Кожне підприємство (об'єднання) повинне самостійно використовувати амортизаційні відрахунки на відтворення і оновлення своїх фондів. їх невиправдана централізація стримує процеси технічного переозброєння виробництва. Пряма зацікавленість трудового колективу у високих кінцевих результатах відповідно спонукає до прискорення подальших темпів економічного зростання.
Протизатратний механізм ставить собі за мету аж ніяк не стримувати і скорочувати затрати взагалі (хоча це також необхідне при марнотратному використанні ресурсів і господарюванні в циклах, що передували цьому), а в розрахунку на одиницю вироблених продуктів і послуг. У міру зростання інтенсифікації господарства, модернізації і реконструкції, введення принципово нових технологій ресурсозберігаючого типу, інвестиції і поточні витрати на це, як правило, збільшуються, але в розрахунку на одиницю випуску вони мають скорочуватись. Науково-технічному прогресу належить здешевлювати виробництво, чого довгі роки, на жаль, не було. Ми не мали раніше і не маємо поки що й досі чітко налагодженого виробництва надійних технологічних систем на базі найновіших науково-технічних відкриттів. Причина цього, з одного боку, у відставанні наукової розробки найновіших технологій, а з другого - в затримці їх масового промислового освоєння.
Як відомо, економія витрачання ресурсів на одиницю випуску продукту і національного доходу органічно пов'язана зі структурними зрушеннями в економіці, широким введенням менш енергомістких, матеріаломістких, трудомістких, а в ідеалі - комплексно ресурсомістких технологій із замкненим циклом і повною утилізацією відходів. Вирішення цієї надзвичайно складної проблеми має не тільки для нашої країни, а й для всього сучасного світу величезне значення. Тільки комплексний підхід до її розробки як у науковому і проектно-конструкторському, так і в суто технологічному аспектах господарського розвитку може дати позитивні результати. Тенденції до ресурсозберігання, особливо щодо гостродефіцитних і дорогих природних ресурсів (нафта, газ, кольорові метали, рідкісні елементи), очевидні в багатьох країнах світу. Поряд з вишукуванням шляхів їх економного витрачання, ведуться наполегливі пошуки штучних замінників, синтезу якісно нових сполук, які були б дешевші і не поступалися б якістю природним.
У цьому питанні є чималий позитивний досвід і в нашій країні. Зокрема, створена, наприклад, індустрія виробництва штучних алмазів, вирощення чистих кристалів, створення гами синтетичних композиційних матеріалів для авіаційної, космічної та інших видів техніки, замінників біологічної сировини тощо. Ведуться роботи в галузі конструювання більш економічних і надійних двигунів, різного роду нових, ефективніших технологічних систем. Але тенденції до ресурсозберігання у практиці господарювання поки що не набули достатньо стійкого характеру. Скоріше навпаки, марнотратне ставлення до ресурсів все ще переважає, чому немалою мірою сприяв пануючий раніше принцип переважної безплатності експлуатованих природних ресурсів (землі, лісів, вод, надр тощо). Справжні госпрозрахункові принципи ведення господарства покликані покласти край і цим ненормальним явищам "знеособлення" і "безгоспність!" цінного всенародного багатства. Кожен трудовий колектив, експлуатуючи ті чи ті види ресурсів, повинен повертати суспільству відповідну частку їхньої вартості, кошти йтимуть на відновлення, збереження і розвиток ресурсного потенціалу - і не тільки для нинішніх, а й для майбутніх поколінь.
Природа і господарство, суспільство і людина, як відомо, існують в органічному взаємозв'язку і взаємодії. Порушення балансової рівноваги в цій взаємодії несе в собі катастрофічні наслідки. Фундаментальними дослідженнями останньої чверті двадцятого століття економіко-екологічних проблем виявлені переконливі факти і тенденції до зростання дисгармонії у співвідношеннях між господарською діяльністю людини і станом природного середовища - повітряного і водного басейнів, ґрунтового і рослинного покривів. Прискорення темпів науково-технічного прогресу з нераціональним використанням найновіших наукових відкриттів (не кажучи вже про створення згубних систем глобальної атомної руйнації), господарювання на основі критерію одержання миттєвого ефекту не поєднуються з об'єктивною необхідністю підтримувати екологічну рівновагу, зберігати і поліпшувати природу, що нас оточує.
Неекономне використання земельних ресурсів супроводжується щорічним виведенням з активного господарського обороту родючих орних земель, які йдуть під переважно неоптимальне (а то й марнотратне) розміщення нових об'єктів міської і сільської забудови, промислових комплексів, транспортних артерій, під затоплення штучними водосховищами, завали всілякими відходами добувної і переробної промисловості тільки один бік питання, а другий - більш небезпечний, полягає в тому, що в результаті науково необгрунтованої хімізації, обробки і меліорації земель, осідання на них шкідливих промислових викидів з атмосфери, вихлопних газів порушується родючість грунтів, відбувається їх забруднення токсичними речовинами, радіонуклідами, кислотами та іншими забруднювачами, які потрапляють також у воду, в організми рослин і тварин, отруюючи їх з необоротними наслідками. Це однаковою мірою стосується і всіх середовищ проживання, нераціональне використання і забруднення яких не обіцяє людству нічого доброго. Особливо гострою є ця проблема для умов Української РСР, з великою густотою населення, низькою землезабезпеченістю і високим ступенем розораності земель. Скорочення їх у сільськогосподарському обороті вимагає дедалі більших капіталовкладень для збільшення продуктивності кожного гектара площ. До цього слід додати і послідовне зменшення робочої сили в сільському господарстві.