Існуюча класифікація відновлення не відповідає вимогам ринкової економіки ще й тому, що напрямки відновлення визначалися відповідно до напрямків централізованого державного фінансування (на реконструкцію, технічне переозброєння, розширення, нове будівництво). Оскільки в умовах ринку підприємство формує кошти на відновлення саме, воно ж повинно визначати конкретні об’єкти відновлення, його види, форми, напрямки, що найбільш повно відповідають сучасним вимогам з урахуванням перспектив розвитку і парку обладнання, і технології, і продукції, і ринку.
У плануванні відновлення підприємство може використовувати різні системи показників, які базуються на визначенні потужностей, розрахункові показників виробничого потенціалу, визначенні вікової структури парку та інші, що відповідають конкретній виробничо-фінансовій обстановці і ринковій кон’юнктурі. Найбільш повно зазначені умови можуть бути враховані при використанні показників морального та фізичного зносу. Однак для його застосування в практиці планування відновлення має бути уточнена класифікація морального зносу, розширена система показників з урахуванням умов ринку, розмежовані прояви морального зносу в сфері виробництва засобів виробництва й у сфері їхньої експлуатації, враховані прояви морального зносу стосовно моделі машини, парку машин, окремо узятому об’єктові основних фондів (засобів).
Крім цього, необхідно виділяти і враховувати в єдиній класифікації дві найбільші складові процесу відновлення – у виробництві й експлуатації засобів виробництва, а також враховувати, що відновлення потребують не тільки окремі одиниці обладнання, але і єдині комплекси – виробництва, підприємства, галузі, промисловий комплекс країни в цілому. Сфера виробництва засобів виробництва є основним джерелом виникнення морального зносу другого роду, що виявляється стосовно ОВФ у сфері їхньої експлуатації, – одного з основних факторів, які визначають обсяги, напрямки і форми відновлення, а також методи їхнього планування на всіх рівнях керування. З цього погляду, доцільно використовувати уточнену класифікацію, що відображає сучасні вимоги до планування відновлення в ринковій економіці та специфічні прояви морального зносу в умовах його прискорення (рис. 1.1).
Згідно з цією класифікацією потрібно розглядати окремо модель машини, парк діючого обладнання та діючу одиницю обладнання, тобто конкретну машину. Кожен з цих об’єктів потребує специфічних форм відновлення з притаманними їм методами, засобами реалізації, особливостями фінансування. Так, модель машини – це об’єкт, який підлягає відновленню у сфері виробництва засобів виробництва. Відновлювальні процеси тут стосуються верстатобудівних підприємств. У сфері експлуатації відновлювання моделі може відбуватися лише в напрямку агрегування даної машини (моделі) з іншими моделями або агрегатами задля виконання конкретних завдань конкретного виробництва. При цьому вихідна модель зміниться на модифіковану з урахуванням того, що агрегуватися можуть кілька машин різних моделей одночасно, й далі ця нова модель тиражуватися не буде, або тираж буде маленький й лише для власних потреб. До цього треба додати, що зміна моделі машини може реалізуватися раніше, ніж вона піде в серію. Тоді ці зміни відобразяться у змінах до проекту. Якщо такі зміни є корінними, то мова йде про заміну даної моделі на іншу у її виробництві. Якщо ж ні, то це модернізація вихідної моделі у її виробництві може здійснюватися кілька разів у процесі поступового переходу до принципово нової моделі.
Якщо зміна моделі машини у процесі її виготовлення означає для верстатобудівного підприємства зміну продукції, то заміна діючого обладнання на підприємстві, що його експлуатує, може бути викликана цілою низкою причин. Це може бути високий рівень фізичного зносу, який робить подальшу експлуатацію обладнання неефективною. А, може, причиною є швидке зростання рівня морального зносу другого роду, що випереджає зростання зносу фізичного. Заміна також може бути наслідком переходу підприємства на виготовлення іншої продукції, що потребуватиме й іншої технології. Таке може спричинитися при переході виробництва до іншого типу, наприклад, якщо підприємство переходить до масового виробництва тієї ж продукції або, навпаки, від серійного виробництва переходить на позамовну систему.
Діюча одиниця обладнання є елементом парку діючого обладнання підприємства, окремого виробництва або якоїсь ланки техпроцесу. Парк обладнання – це вже складна технічна система, яка не є механічною сумою окремих машин. Парк обладнання має свою організаційну та виробничу структуру. Кожен окремий елемент (машина) має свої власні характеристики, які у тій чи іншій мірі відповідають рівню парка в цілому, а також потребам конкретного робочого місця. З цього витікає протиріччя, бо рівень парка обладнання якщо і змінюється, то повільно, тоді як потреби конкретного робочого місця можуть змінюватися досить часто та різко в залежності від співвідношення потреб робочого місця та можливостей встановленого на цьому місці обладнання.
Відновлення на підприємстві, в окремому виробництві, на кожній ланці виробничого процесу може бути реалізоване у вигляді реконструкції, технічного переобладнання або розширення виробництва.
Треба зауважити, що на даний момент є розбіжності у визначенні всіх цих понять, а також у переліку ознак віднесення робіт до того чи іншого напрямку відновлення. Дехто каже, що найважливішим критерієм є коефіцієнт відновлення або коефіцієнт приросту виробничих потужностей [27]. Однак досить важко дати обґрунтування конкретних показників, що відділяють, наприклад, реконструкцію від технічного переобладнання. Саме тому різні автори пропонують дуже широкий діапазон значень цих показників, що відрізняються у кілька разів. Тому треба виходити з того, що організаційну форму того чи іншого напрямку відновлення все ж таки визначає ряд характерних особливостей, а саме:
перелік характерних саме для цього напрямку робіт (будівельні, монтажні, механоскладальні, налагоджувальні);
засіб організації виконання робіт (наприклад, передача їх спеціалізованому підрядчику, закупівля готових блоків, власне виготовлення);
масштаб змін та необхідність залагодження окремих питань з місцевою владою;
економічна сутність змін (поступове накопичення, ступінь переходу на більш високий рівень розвитку, інтенсивний або екстенсивний напрямок розвитку);
система обмежень, у яких відбувається процес відновлення (обмеження по території, у часі, у ресурсах, у методах виконання робіт);
необхідність зупинення повністю або частково технологічних процесів основного виробництва.
З урахуванням сказаного вище можемо визначити основні терміни, що характеризують процеси відновлення.
Технічне переобладнання – це напрямок інтенсивного відновлення, що реалізується методами заміни, модернізації та об’єднання окремих машин в комплекси на діючих виробничих площах без довготривалої зупинки основного виробництва, не потребує узгодження із сторонніми організаціями і виконується за єдиним планом.
Реконструкція – це напрямок переважно інтенсивного відновлення, пов’язаний з необхідністю зміни організаційної, виробничої структури, структури управління, що реалізується методами заміни, модернізації, додаткового вводу та об’єднання окремих машин в комплекси як на діючих, так і на знов збудованих виробничих площах у межах периметра діючого підприємства, який дозволяє використати новітні технології по окремих виробництвах і потребує зупинки основного виробництва на період виконання основних обсягів робіт за етапами єдиного плану.
Розширення виробництва – це напрямок переважно екстенсивного розвитку, що передбачає обмежене використання нових технологій на знов збудованих площах як у межах периметру підприємства, так і на нових площах, що потребує згоди органів місцевої влади, і забезпечує виготовлення традиційної продукції у збільшених об’ємах переважно на основі традиційних технологій.
Нове будівництво – це напрямок відновлення таких об’єктів, як фірма, об’єднання підприємств, галузь виробництва, пов’язаний зі зміною їх структури, як інтенсивного, так і екстенсивного характеру розвитку, в залежності від рівня використовуваних технологій та прогресивності продукції, що реалізується шляхом додаткового вводу передової техніки на знов зведених площах, що виділені додатково згідно з планом розвитку регіону, галузі.
Відновлення може відбуватися, як вже було показано, у вигляді заміни, модернізації, додаткового введення обладнання, будівництва, переоснащення обладнання та його об’єднання у комплекси. Слід відзначити, що кожен з цих видів відновлення (рис. 1.2) має свої характерні особливості, які дозволяють виділити підвиди відновлення, кожен з яких потребує окремих методів реалізації.
Так, заміна може бути рівноцінною, а може бути зі зміною показників. Рівноцінна заміна характерна для періодів сталого і довготривалого рівня виробництва продукції, попит на яку не змінюється довше, ніж середній строк служби обладнання, на якому ця продукція виробляється, але ж менше, ніж потрібно на зміну моделей у виробництві цього обладнання. Заміна зі зміною показників відбувається частіше, бо не потребує згаданих вище умов, до того ж дозволяє поступово поліпшувати рівень парку обладнання в цілому. На практиці можлива ситуація, коли на конкретному робочому місці потрібна машина більш застарілої моделі, ніж сучасна. Така заміна теж можлива, бо дозволяє, як правило, економити на енергоносіях.