Шляхи підвищення ефективності виробництва (стр. 4 из 20)

Для того, щоб у єдиній класифікації морального зносу враховувати вплив ринку, треба доповнити загальновідому класифікацію, виділивши в ній
моральний знос 3-го роду щодо засобів виробництва, у т.ч. до основних фондів діючих виробничих підприємств.

Пропонується вважати моральним зносом 3-го роду втрату вартості засобів виробництва (у т.ч. моделей машин як таких, усього парку випущених машин цієї моделі, а також тих, що знаходяться в експлуатації, тобто є основними фондами машин цієї моделі), зайнятих виготовленням визначеної продукції внаслідок повного або часткового (звуження ринку) зникнення суспільної потреби в цій продукції. Характерним прикладом морального зносу 3-го роду можна вважати повну втрату вартості спеціального обладнання, призначеного для масового виготовлення радіоламп в електронній промисловості, у зв’язку з переходом на виробництво напівпровідникових приладів, що прийшли на зміну вакуумній техніці, і виготовлених за вузькоспеціалізованими технологіями (наприклад, планарні технології). У даний час ринок вакуумних електронних приладів звузився настільки, що не вимагає їхнього масового виробництва. Таким чином, усе спеціальне високопродуктивне обладнання, призначене для випуску вакуумної техніки, утратило свою вартість до рівня ліквідаційної. Характерною рисою морального зносу 3-го роду є те, що він по-різному виявляється стосовно спеціального й універсального обладнання. Універсальне обладнання, у силу своєї гнучкості, може у визначених рамках перенастроюватися на виробництво іншої продукції, що користується попитом. Такий перехід пов’язаний з додатковими витратами. Крім того, виробництво нової продукції може виявитися набагато менш рентабельним, тому ринкова вартість даного обладнання знизиться, тобто буде мати місце реальна часткова втрата вартості.

У зв’язку з вищесказаним, заходи відновлення, спрямовані на відшкодування морального зносу 3-го роду, повинні носити довгостроковий характер і реалізовувати у вигляді великомасштабних заходів реконструкції та технічного переозброєння. Ясно, що заходи щодо усунення морального зносу 3-го роду, повинні плануватися на далеку перспективу з урахуванням потенціалу розвитку продукції, що випускається

Розглянемо докладніше диференціацію морального зносу 2-го роду, як найбільш вагомого фактора, що вимагає врахування в плануванні відновлення, на суспільний та індивідуальний. Такого підходу дотримуються й інші автори [17].

Виділення суспільного й індивідуального морального зносу необхідно в процесі планування, тому що дозволяє оцінити стан парку в цілому і необхідність його технічного переозброєння, реконструкції, розширення з урахуванням рівня індивідуального морального зносу кожної конкретної одиниці обладнання. Суспільний знос визначає техніко-економічний рівень виробництва на підприємстві в цілому, індивідуальний – ступінь відповідності показників машини до мінливих умова виробництва на конкретному робочому місці. Якщо при оцінці рівня суспільного морального зносу парку машин у цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівня виробництва, тобто усуненні суспільного морального зносу другого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєння або нового будівництва, то усунення індивідуального морального зносу конкретних об’єктів варто відкласти до завершення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуальний знос об’єктів може змінитися. Така зміна призведе до зміни черговості виконання заходів відновлення конкретних об’єктів.

Як випливає з визначення, капітальний і поточний ремонт не може поліпшити основні фонди, а тільки їхній стан. Жоден вид ремонту, на відміну від заміни, не може цілком усунути фізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковий знос ОВФ. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в останній редакції Закону України «Про оподаткування прибутку» ігнорується це найважливіше положення і спотворюється як облік, так і планування розвитку технічної бази. П. 8.7 зазначеного Закону говорить: «поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння й інше поліпшенняосновних фондів», тобто в даному пункті ремонт трактується як поліпшення основних фондів. У зв’язку з цим, витрати на ремонт у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів за станом на початок звітного періоду будуть віднесені на збільшення балансової вартості ОВФ. Тут має місце очевидне протиріччя. Ніякий ремонт не може підвищити реальну ринкову вартість об’єкта до величини її первісної вартості, а тим більше перевищити її. Отже, балансова вартість буде все більше відхилятися від реальної ринкової і, у кінцевому рахунку, втратить зв’язок з фактичним станом ОВФ. Більш того, таке значне зростання витрат на ремонт може знизити ринкову вартість об’єкта до рівня нижче ліквідаційної. Це говорить про те, що об’єкт, який потребує таких витрат на ліквідацію морального і фізичного зносу, не потрібний нікому, він втратив свою споживчу вартість. Очевидно, це і є вартісна границя, що визначає термін корисного використання об’єкта. Необхідно відзначити, що термін «термін корисного використання» неодноразово застосовується стандартами бухгалтерського обліку, однак немає його досить чіткого визначення. Визначення, приведене в стандартах, не дозволяє побудувати методику його розрахунку. Так, наприклад, якщо підприємство придбало устаткування для виконання конкретного замовлення, після чого це устаткування буде продано, орієнтуватися на «очікуваний обсяг випущеної на цьому устаткуванні продукції» очевидно не можна, тому що розрахована на такій основі норма амортизації неприйнятна.

Орієнтації на «очікуваний період часу» – неясно, які ж фактори повинні бути враховані при розрахунку даного показника. Він не може цілком відповідати поняттю «нормативний термін служби устаткування» уже хоча б тому, що немає відповідних галузевих міністерств, які б займалися розрахунком і затвердженням даного показника. Старі нормативи поступово втрачають свою актуальність з появою нових видів і типів устаткування, що не відповідає вимогам застарілої класифікації. Підприємства-виробники зараз вкрай рідко вказують у паспортних даних устаткування показники, що відображають його довговічність. Немає методик визначення терміну корисного використання з урахуванням умов експлуатації устаткування, включаючи рівень кваліфікації працівників; не відпрацьовані методи обліку рівня морального зносу техніки; не встановлений точний характер зв’язку змінності роботи устаткування з тривалістю терміну корисного використання, тим більше з урахуванням впливу морального зносу, що може наступити раніш за фізичний. На рис. 1.5 приведено схему, яка відображає зв’язок суспільного зносу обладнання через ринковий механізм з виникненням індивідуального зносу обладнання підприємства в конкретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактувати суспільний знос як втрату ринкової вартості об’єкта, а індивідуальний – як втрату корисності його для власника у процесі виробництва.

При виборі методу визначення терміну корисного використання можна керуватися даними заводу-виробника, отриманими шляхом проведення іспитів. Однак такий метод орієнтований, у першу чергу, на облік рівня фізичного зносу. Крім того, ремонт як спосіб усунення фізичного зносу не обмежений технічними можливостями і може продовжуватися нескінченно шляхом заміни послідовно усіх вузлів і деталей. Очевидно, що межа, за якою проведення чергового ремонту недоцільне, може бути тільки економічною [2]. Якщо врахувати, що моральний знос техніки може наступити пізніше або раніше такої межі, то він може або відбитися на термінах корисного використання, або ні. На жаль, не обґрунтована теоретично методика визначення рівня морального зносу і співвіднесення його з термінами служби устаткування.

Передчасна заміна призведе до втрати вкладеного в засоби виробництва суспільної праці, зволікання буде означати втрату можливих економічних результатів від усунення морального зносу.

Найбільш повно такий підхід відображений у методиці, запропонованої
Р.З. Акбердіним [2], де економічна доцільність заміни застарілої техніки сучасною обґрунтована з урахуванням ефективності капітального ремонту і подальшої експлуатації зношеного устаткування:

, (1.1)

де

– окупність додаткових капітальних вкладень на заміну морально зношеного устаткування сучасним за рахунок річної економії від впровадження нової техніки з урахуванням плати за основні фонди, рік;

– капітальні витрати на заміну зношеної техніки;

– коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу експлуатації старої й нової моделей устаткування;

– коефіцієнт, що враховує співвідношення продуктивності старої моделі устаткування в i-м циклі його експлуатації і нової моделі;

– залишкова вартість зношеної техніки, грн;

– кошторисна вартість чергового i-го капітального ремонту, грн.;