1. Політеком мікроекон та макро як складові економ теорії
Об'єктом вивчення для всіх економічних дисциплін є економіка в цілому. Проте якщо об'єкт вивчення для них є спільним, то предмет вивчення, тобто коло проблем, які розглядає та чи інша економічна наука, різний.
Розглянемо єдність і відмінність предмета вивчення зазначених складових економічної теорії. В економіці діють економічні субєкти. Свою діяльність вони спрямовують на економічні об'єкти і вступають у певні взаємовідносини. Тобто, є суб'єкти, об'єкти і економічні відносини. Кожний Із цих елементів стає предметом вивчення відповідної складової частини економічної теорії. Політична економія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємодії з організаційно-економічними відносинами і продуктивними силами. Політекономія досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ, та розробляє методологічні основи механізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей . Але економічні (виробничі) відносини не Існують самі по собі, вони виявляються лише через діяльність і поведінку економічних суб'єктів перш за зсе фірм і домогосподарств. Це предмет мікроекономіки. Мікроекономіка як складова економічної теорії вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічни-ми суб'єктами (Індивідами, домашніми господарствами, приємствами, організаціями, тобто мікросистемами), які прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів і для яких до того ж можна знайти альтернативне використання.
Нарешті внаслідок взаємодії фірм, домогосподарств держави створюється і відповідним чином розподіляється валовий внутрішній продукт (ВВП), який є головним економічним об'єктом, економіка функціонує як ціле. Саме це вивчає макроекономіка. Макроекономіка розкриває механізм функціонування національної економіки на основі макроекономічних теорій концепцій, моделей, обгрунтованих світовою та вітчизняної наукою й опробованих економічною практикою.
Однак не слід забувати й про те, що мікроекономіка макроекономіка - це самостійні теоретичні економічні дисципліпи, які вивчають, насамперед, функціональні залежності мі; економічними процесами та явищами на відповідних рівня проблеми ефективності виробництва, оптимізації прибуток тощо. В той же час ці науки індиферентні до вирооничих відносин, форм власності, соціальної структури суспільства розглядають Інтереси класів, соціальних груп, колективів, окремих особистостей.
2. Методи дос-ня економ явищ і процесів
Термін "метод" походить від грецького слова, що буквально означає: "шлях до чогось", "шлях пізнання» (або дослідження). "вчення", "теорія". Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії а розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії. Система таких прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку Діалектичний метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики. Водночас до складу цього методу слід віднести й суб'єктивний підхід, за якого об'єктом економічного аналізу стає поведінка людини, а отже, людська діяльність. Найважливішими категоріями такого підходу є потреби, інтереси, цілі людини, корисність, споживча вартість.
До філософських належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загольнонаукових принципів і методів — принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Найелементарнішою, найпростішою клітиною в системі теоретичного знання, а водночас вихідним елементом у системі діалектики є метод абстракції.
Метод абстракції — метод, який передбачає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденцій руху. Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обгрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, закладений у речах.
Метод; сходження від абстрактного до конкретного — перехідвід загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом.Аналіз — розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони. Синтез – поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв’язків між ними.
3. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства
економічні потреби - ідеальний внутрішній мотив людини. що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини. За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні, потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших: умов,які могли б бути спожиті суспільством. Дійсні економічні потреби — це потреби, які задовольняхугьа а оптимальних розмірів виробництва, у даному випадку за ж-дчного недовантаження виробничих потужностей. Фактичні економічні потреби виявяякпься у формі задоволення платоспроможного попиту. Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальиих верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежить від ступеня зрілості економічної системи. За первіснообщннного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. Економічні потреби окремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника. Потреби людини-працівника народжуються у виробництві і пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. З-поміж них — насамперед потреби у якісному вдосконаленні умов праці: передусім санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, во-яогість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізичні небезпеки, контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграє встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця тощо. Умови праці повинні стимулювати робітника до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва з-поміж потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці.
4. Економ сисма суп-ва: властивості структура моделі
Сучасна наука розглядає сустльство як цілісну складну, динамічну, систему, розвиток якої підпорядковано об'єктивно діючим законам. Важливого підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В економічній науці Існують різні підходи до визначення економічної системи. "Економічна система -це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Реальна практика постійно підтверджує системний характер економіки. Об'єктивно існуючі економічні системи знаходять своє наукове відображення в теоретичних (наукових) економічних системах.
Перший розгорнутий аналіз економіки як системи чдійснив основоположник класичної школи політекономії А. Сміт у (.головній науковій праці "Багатство народів" ( 1776) Їз наступних наукових систем слід перш за все виділити системи, створені Д. Рікардо (1817 р-), Ф. Лістом (1841 р.), Дж. С. Міллем (1848 р.), К. Марксом (1867 р.), К, Менгером ( 1871 р-), А. Маршал-лом (1890р.), Дж. Кейнсом (1936 р.)„ П. Самуельсоном (195] р.). Головною проблемою сучасного періоду формування наукових економічних систем у вітчизняній економічній науці можна вважати проблему поєднання універсальних підході, які вироблені світовою.
Розглянемо структурні елементи економічної системи. Будь-яка економічна система характеризується ієрархічніс-тю. Ієрархія системи визначається місцем ЇЇ елементів у соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємо' зв'язку елементів системи може бути "вертикальним" або "горпзонтальним".Верт'икальна залежність виявляється у вІдносинах примусу, влади - підкори, керованості - підлеглості. І'оризонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними. Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: ікдивід, колектив, держава; виробник ( продавець), посередник, споживач (покупець), фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональнІ (виробничі підприємства, банки, біржі тощо).Економічна система має три госновні ланки, підсистеми:
- екомимічну структуру продуктивних сил суспільства;
- систему економічних відносин;
механізм господарювання.
5. Людина як провідний елемент продуктивних сил і вир-х відносин
Продуктивні сили - це одне з основних понять полі-тичноЇ економії- їх розглядають які сукупність особистих і речових факторів виробництва в Їх взаємодії та взаємозв'язку . Речовий фактор - засоби виробництва ( предмети праці та засоби праці). Дня того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці - вирішальний елемент будь-якого виробництва. Перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного мас передбачати максимальне використання наявних продуктивних сил та їх піднесення на якісно новий рівень. Виробничі відносини - це сукупність соціально-економічних та організаційню-виробничих зв'язків між госпо-господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Під виробництвом, а точніше "суспільним виробництвом " економісти розуміють (весь процес відтворення, який включає чотири ланки (стадії): безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свого частку у виробленому національному продукті (в натурі або в іювній сумі грошей); обмін, в промесі якого отримана часгка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання - тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дасться поштовх до розпочинання нового виробничого циклу . Виробничі відносини виникають також в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин і називається організаційно-економічними відносинсши.