Від показника бухгалтерського прибутку економічний прибуток відрізняється тим, що при його розрахунку враховується вартість використання всіх довгострокових та інших відсоткових зобов'язань (джерел), а не лише витрат по виплаті відсотків за залученими коштами, як це має місце при розрахунку бухгалтерського прибутку. Тобто бухгалтерський прибуток перевищує економічний на величину альтернативних витрат або витрат відхилених можливостей. Саме економічний прибуток є критерієм ефективності використання ресурсів.
Специфіка функціонування понять "бухгалтерський" і "економічний" прибуток не дає можливості прямо зіставити їх значення. У кожного показника може бути своя сфера застосування. Більш коректно говорити про них як про взаємодоповнюючі способи аналізу діяльності господарюючих суб' єктів. Застосування показника економічного прибутку може як підтвердити, так і спростувати висновки, що зроблені на основі показника бухгалтерського прибутку.
Отже, прибуток, є розрахунковим показником (що може варіювати в певних межах) і створює можливості для оцінки фінансово-господарського діяльності підприємства за звітний період. На його величину впливають як власне виробничо- комерційна діяльність підприємства, так і методи оцінки, обліку та вирахування показників доходів і витрат, що застосовуються спеціалістами. В залежності від різних комбінацій доходів і витрат та взяття до розгляду нових їх видів можна послідовно розрахувати різні показники прибутку, при цьому кожен з них буде мати більше чи менше значення для тієї чи іншої категорії осіб, що мають інтерес до даного підприємства. Тобто, поняття прибутку є багатозначним в залежності від кола доходів і витрат, яке враховувалось при розрахунку саме цього показника. Тому завжди необхідна чітка й однозначна ідентифікація алгоритмічного та інформаційного забезпечення показника прибутку, що дозволить здійснювати обґрунтовані оціночні судження про нього.
Вищевикладене слід віднести до економічних проблем аспектів формування прибутку. Поряд з цим існує інший аспект - податковий, оскільки достовірне визначення податку на прибуток підприємства напряму залежить від величини задекларованої бази оподаткування.
Податок на прибуток підприємств є однією із найбільш розвинених форм оподаткування. Він вимагає достатньо розвиненої культури державності, потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обов' язків, усвідомлення того, що даний податок є платою за створені державою сприятливі умови господарювання. Вилучаючи частину доходів суб'єктів господарювання, держава гарантує їм більш ефективне використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні. Дана податкова форма має чітко виражений регулювальний характер, що потребує уважного ставлення при механізмі його функціонування, який включає і належне облікове забезпечення.
Оподаткування прибутку являє собою комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених форм і методів оподаткування для забезпечення економічного зростання суспільства.
Світовий досвід функціонування податкової системи показує, що податок на прибуток складає несуттєву частку податкових надходжень до бюджетів. Така ситуація зумовлена наступними причинами:
- він певною мірою обтяжує підприємницьку діяльність, у результаті чого зменшуються доходи чи капітал платників. Тоді як у ринковій економіці підприємницька діяльність повинна безперешкодно розвиватись, доходи і майно збільшуватись, і розширювати тим самим базу для прямого особистого і непрямого оподаткування;
- він скорочує обсяг ресурсів, що залишаються у розпорядженні суб' єктів господарювання, які могли б бути інвестовані, а отже, знижує зацікавленість в інвестиційній діяльності.
Головною характеристикою податку на прибуток є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків. Оподаткування реалізується через помірковані ставки та надання пільг, що враховують якість прибутку.
Механізм оподаткування прибутку повинен стимулювати підприємців до збільшення продуктивності праці та максимального одержання прибутку, що зрештою призводить до збільшення надходжень до державного бюджету.
В Україні, при початковому впровадженні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [1] об'єктом оподаткування виступав прибуток, що визначався як різниця між виручкою та собівартістю. При цьому не враховувались витрати, що були понесені в цьому періоді, але не знайшли відображення у собівартості (зокрема, до них відносять витрати на створення виробничих запасів, які будуть використані у майбутньому податковому періоді). Створювалась ситуація, коли платник в звітному періоді зазнавав великих витрат і не мав обігових коштів, водночас об'єкт оподаткування був виведений з бухгалтерського обліку, і результатом застосування такого підходу "вимивались" оборотні кошти підприємств.
Новою редакцією даного Закону [1] запропоновано принципово новий підхід до визначення об'єкта оподаткування, який став визначатись шляхом зменшення суми валового доходу на суму валових витрат та на суму амортизаційних відрахувань.
Такий метод обчислення бази оподаткування призводить до виникнення різних показників прибутку. У бухгалтерському обліку обчислюється показник прибутку на підставі вимог П(С)БО, а для обчислення бази оподаткування слід вести податковий облік, який дає можливість визначити реальну базу для обчислення податку на прибуток підприємств.
У випадку, коли прибутки відповідно до бухгалтерського і податкового законодавства розрізняються, витрати, що беруть участь при розрахунку оподатковуваного прибутку, показуються у звіті про фінансові результати за один рік, а в податковій декларації за другий рік. При цьому, відповідно, суми нарахованого податку і реального відтоку грошових коштів за податковими платежами можуть суттєво відрізнятися. У зв'язку з цим виникає поняття тимчасових різниць.
Логіка появи тимчасових різниць пояснюється тим, що бухгалтерське законодавство повинно забезпечувати таке надання звітності, щоб користувачі могли скласти свою думку про поточний фінансовий стан підприємства і можливі грошові потоки. Стосовно податкового законодавства, то воно повинно передусім забезпечити достатність й обґрунтованість формування джерел для виплат в бюджет; крім того, в ньому передбачаються заходи заохочення дій підприємств, які, як вважається, можуть бути корисними суспільству в цілому (наприклад, особливий облік амортизації, що заохочує більш швидке оновлення активів; різні благодійні фонди, що виводять з-під оподаткування тощо) [4].
Таким чином, за результатами дослідження існуючих напрацювань, можемо стверджувати, що прибуток являє собою фінансовий результат за певний період, який розрахований штучно, тобто залежний від багатьох факторів, що визначаються на вимогу того чи іншого користувача звітності.
Прибуток є специфічним компонентом певного варіанту структурування пасивної сторони балансу, достатньо варіативним у відношенні свого значення і не завжди супроводжується реальним збільшенням активів [3].
Відносність оцінки прибутку підтверджується правилом Дж. Дзаппа, яке базується на припущені, що "доходи підприємства очевидні, а витрати сумнівні". Величина доходу зазвичай зафіксована у документах на реалізацію продукції та послуг, тобто вона визначена, тоді як величина витрат, що співвідносяться з цими доходами для розрахунку прибутку від операцій залежить від облікової політики підприємства, тих чи інших методів обліку, що вносить елемент суб'єктивності та невизначеності при розрахунку цієї величини. Звідси і прибуток, як різниця між доходами і витратами, значною мірою є суб'єктивним і невизначеним. Разом з тим слід відмітити, що природа суб'єктивності у цьому випадку порівняно з економічним прибутком носить принципово інший характер. При розрахунку економічного прибутку суб' єктивність визначається цілком можливою упередженістю, неочевидністю вибраної оцінки; у випадку з бухгалтерським прибутком суб'єктивність проявляється у виборі того чи іншого методу обліку та/або набору статей доходів і витрат. У першому випадку документальне підтвердження обґрунтованості вибраної оцінки може не бути взагалі або воно може бути доволі сумнівними; у другому випадку документальне підтвердження вибраного методу, статей і оцінок завжди має місце [5].
Водночас, прибуток є, в певній мірі, результатом ряду кількісних розрахунків, маніпулюючи якими як в алгоритмічному, так і в інформаційному аспектах можна в певних межах впливати на значення цього результату.
Прибуток багатогранний за своїм уявленням і методами розрахунку та ідентифікується тільки тоді, коли достатньо чітко визначені поняття, по-перше, доходів і витрат або капіталу, по-друге - способів їх оцінки та ув' язки в єдиному алгоритмі розрахунку. Прибуток - це розрахунковий, і тому достатньо умовний показник - в залежності від набору факторів, що враховуються, та їх кількісної оцінки можуть розраховуватись різні показники прибутку.
Враховуючи багатозначність поняття "прибуток", постає необхідність у достатньо чіткій ідентифікації методичних засад його формування:
1) факторів формування прибутку (або компонентів прибутку);
2) підходів до таких факторів оцінки;