= +Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В
D = D + rD + G + I – T
або
D – D = rD + G + I - T
де D – D- бюджетний дефіцит (DEF)
Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.
Види державного дефіциту:
- Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.
- Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).
Основні фактори зростання дефіциту бюджету:
- Збільшення оборонних видатків.
- Зростання виплат пол державному боргу.
- Збільшення трансфертних платежів.
- Зниження податків.
3. Державне регулювання бюджетної політики України
Становлення бюджетної політики України відбувалося в умовах економічної кризи, що дісталася державі у спадок від Радянського Союзу. Упродовж 1991–1994 років основні зусилля у бюджетній політиці були спрямовані на досягнення фінансової стабілізації, розбудову правових основ бюджетного процесу. Видатки бюджету в той час значною мірою визначалися потребами, що сформувалися у попередній період. Це призводило до значного перевищення видатків бюджету над його доходами. Проблема фінансування дефіциту бюджету вирішувалася шляхом емісії та кредитів Національного банку України. У період з 1995 до 1998 року було змінено структуру бюджетних видатків у бік скорочення фінансування галузей економіки та надання бюджетних позичок і збільшення видатків на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу. Відбувалося реформування фінансової системи, вживалися заходи із забезпечення ефективного витрачання державних коштів, зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, удосконалення податкової системи. Бюджетна політика вимагала жорсткої залежності державних витрат від надходжень до бюджету.
1997 року з метою посилення фінансово-бюджетної дисципліни було запроваджено єдиний кошторис бюджетних установ і їх щомісячну звітність, встановлено черговість витрачання бюджетних коштів і персональну відповідальність за використання коштів за призначенням. Із створенням 1995 року Державного казначейства України було започатковано казначейське обслуговування виконання Державного бюджету України. Казначейська система дала можливість упорядкувати витрачання коштів відповідно до чинного законодавства та посилити поточний контроль за цільовим витрачанням коштів бюджетними організаціями. З 1999 року почала впроваджуватися система функціонування єдиного рахунку Державного казначейства з обліку коштів державного бюджету. Введення єдиного казначейського рахунку дало змогу мати оперативну щоденну інформацію про доходи і витрати державного бюджету, оперативно управляти коштами бюджету. Ухвалені впродовж останніх років законодавчі та нормативно-правові акти охопили практично всі етапи бюджетного процесу.
Результатом послідовної реалізації бюджетної політики стали розробка та впровадження бездефіцитного державного бюджету 2000–2001 років, коли було вжито низку ефективних заходів з розв’язання структурних проблем у бюджетній сфері та вдосконалення бюджетної політики, серед яких насамперед треба виділити такі: скасовано більшість пільг в оподаткуванні; припинено взаємозаліки та вексельні розрахунки з бюджетом; обмежено кількість головних розпорядників коштів державного бюджету; затверджено порядок складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ і розпису бюджету, що дало змогу чітко регламентувати певні етапи бюджетного процесу; завершено переведення на казначейське обслуговування всіх розпорядників бюджетних коштів, що підвищує прозорість процесу виконання бюджету, започатковано чітку систему розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами, що стало однією з передумов початку реформи міжбюджетних відносин.
Основна мета бюджетної політики – забезпечити розширене відтворення фінансових ресурсів держави, закріпити досягнуті темпи економічного зростання, створити сприятливі умови для детінізації економіки, поліпшення інвестиційного клімату.
Головним напрямом політики держави із соціально орієнтованою економікою є соціальний захист населення за умови, що обсяги соціальних витрат у видатках бюджету повинні зіставлятися з економічними можливостями держави. До того ж немає науково обґрунтованих норм фінансового забезпечення соціальних програм, що фінансуються з бюджету. Доцільно було б тимчасово не приймати нових соціальних програм, а реалізувати завдання щодо скорочення знеособленого дотування з бюджету окремих благ і послуг і надавати адресну допомогу найбільш не захищеним верствам населення. Загальна зрівнялівка не може дати позитивних результатів, а тільки деформує соціальну політику держави. За останні роки відбулося зростання питомої ваги витрат на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу у видатках зведеного бюджету, але з метою більш ефективного використання бюджетних ресурсів на розвиток соціальної сфери в регіонах ці видатки фінансувалися за рахунок місцевих бюджетів.
Значні внутрішні резерви в питанні раціонального використання витрат бюджету є в напрямі скорочення асигнувань на утримання органів державної влади за рахунок оптимізації їх структури і функцій, розмежування повноважень між центральними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, подальшого скорочення штатної чисельності, реформування окремих центральних відомств у корпорації з утриманням їх за рахунок власних коштів.
Аналіз видатків на утримання управлінського персоналу та централізоване керівництво дає підстави зробити висновок про зростання частки цієї категорії витрат у валовому внутрішньому продукті. Це є свідченням безгосподарності у державній діяльності та потребує віднесення цих даних до показників бюджетної статистики.
Підвищення рівня управління економікою, ефективності її регулювання значною мірою зумовлюється узгодженістю та стабільністю в розподілі повноважень між державою та її суб’єктами. Згідно з цим принципового значення набуває передача регіонам повноважень, визначених у Конституції України та Бюджетному кодексі.
В Україні на сьогоднішній день не забезпечено головне – подолання кризи падіння життєвого рівня народу. Причин, що не дали повною мірою досягти наміченої стабілізації, багато, але більшість з них не належить до об’єктивних, а породжена прорахунками фінансового планування. Тобто їх можна було б уникнути. Головна з цих причин – ухвалення нереального за обсягами доходів і не збалансованого у видатковій частині державного бюджету. Наслідком цього стало неповне фінансування підприємств, установ та організацій бюджетної сфери, соціальних допомог і субсидій, що негативно позначилося на сукупному платіжному попиті, обсягах продажу та виробництва.
За період реформ цілі, які ставилися перед бюджетною політикою, досягнуті не були. Однак треба відзначити позитивні моменти: прискорився процес розгляду бюджету законодавчими органами, з’явилася відповідальність за своєчасне ухвалення бюджету та реальність його показників, затверджено Бюджетний кодекс, розвивається система Державного казначейства, зроблено деякі кроки в напрямі вдосконалення міжбюджетних відносин.
Але це лише перші кроки, тому необхідно і в подальшому впроваджувати та розвивати конкретні механізми та заходи з формування ефективної бюджетної політики.
Вдосконалення та впровадження бюджетного законодавства, а саме ухвалення Бюджетного кодексу, на сьогодні є гарантією подальшого впровадження бюджетних реформ. Набуття чинності Бюджетним кодексом України повинно означати початок реалізації заходів і поліпшення системи подальшого вдосконалення у сфері державних фінансів.
Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце займає розробка науково обґрунтованої концепції доходів держави, побудова ефективної моделі податкової системи, механізму дотримання податкового законодавства.
В основу концепції створення ефективної системи оподаткування в Україні має бути закладено не механічне поєднання існуючих і нових податків та обов’язкових платежів, а якісну зміну методів формування податкових інструментів на основі вивчення їх впливу та взаємозв’язків між ними.
Основною метою реформування системи оподаткування повинно стати сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі задоволення державних і соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечувати оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Основним документом, що регулює всі положення нарахування і сплати податків, має бути Податковий кодекс, який повинен узгоджуватися з Бюджетним кодексом.
Важливим напрямом формування ефективної бюджетної політики в дохідній частині бюджету має стати докладний аналіз виконання кожної статті впродовж попередніх років і врахування певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників. На базі цього аналізу необхідно робити прогнози надходжень до бюджету.