Взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті (стр. 5 из 9)
Однак існують деякі статті накладних витрат, що не можуть бути віднесені до конкретних підрозділів, оскільки вони здійснюються в інтересах декількох підрозділів відразу.
Проблема розподілу витрат полягає в тім, що неможливо це зробити якимсь універсальним способом. Можна застосовувати альтернативні методи розподілу витрат, але не можна сказати, чи вірні вони чи ні.
У визначених зобов'язаннях може використовуватися не один метод, і отже, вибір методу розподілу накладних витрат часто суб'єктивний. Ціль – вибрати метод, що має найбільш тісний причинно-наслідковий зв'язок з формуванням собівартості. Іншими словами, розподіл накладних витрат повинний бути зв'язане з прибутком, отриманої на кожен підрозділ. Кінцевий результат – розподіл усіх виробничих накладних витрат між виробничими й обслуговуючими підрозділами підприємства.
Розділ 2
Аналіз управління витратами
2.1 Відображення витрат у собівартості продукції
У собівартості продукції знаходять відображення індивідуальні витрати кожного підприємства на виробництво і реалізацію товарів, виконання робіт і послуг. Зменшення цих витрат забезпечує підприємству конкурентоспроможність на ринку, зростання прибутку, рентабельність, тому аналіз досягнення неухильного зниження собівартості продукції, пошуку резервів подальшої економії усіх витрат на виробництво і реалізацію продукції являє собою один з обов'язкових напрямків фінансово-економічного аналізу діяльності підприємств.
Серед документів державної бухгалтерської і статистичної звітності найінформативнішими з точки зору аналізу собівартості продукції є форми «Звіт про витрати виробництва продукції, робіт, послуг», «Звіт про фінансові результати», «Рентабельність окремих видів продукції» (усі вони складаються і подаються у складі річного звіту і щоквартально).
Для аналізу відповідних витрат на виробництво залучаються форми державної звітності з праці, з використання сировини і матеріалів, основних засобів. Для проведення поглибленого внутрішнього аналізу використовуються планові і нормативні документи, калькуляції окремих видів продукції, матеріали синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку.
На першому етапі аналізу собівартості продукції необхідно дати загальну оцінку роботи підприємства щодо зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції за аналізований період. Виходячи із завдань комплексного фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства в умовах ринкової економіки, така оцінка найповніше може бути відображена через систему показників, серед яких першорядне значення має показник витрат підприємства на одну гривню виробленої товарної продукції. Цей показник визначається за формулою:
(2.1)де Вг — витрати на одну гривню товарної продукції;
С — повна собівартість виробленої товарної продукції;
Т — вартість виробленої товарної продукції в оптових цінах.
Такий показник характеризує роботу підприємства у напрямку зниження собівартості продукції, що випускається, вибору оптимальної структури випуску і реалізації продукції з урахуванням оптових цін на неї, які формуються на ринку та які повинні оперативно враховуватися підприємством при плануванні своєї діяльності і в ході виконання намічених бізнес-планом обсягів виробництва.
Аналіз витрат на одну гривню виробленої продукції набуває конкретності і може служити підґрунтям для прийняття управлінських рішень у сфері формування показників рентабельності продукції підприємства, якщо він доповнюється аналізом складу витрат на виробництво. У практиці бухгалтерського обліку і в аналітичній практиці витрати на виробництво продукції групуються і вивчаються за двома ознаками, а саме: за елементами витрат і за калькуляційними статтями витрат. Перше з названих групувань передбачає розкриття складу і структури витрат на виробництво безвідносно до того, у якому напрямку витрачені відповідні елементи (наприклад, сировина, матеріали, амортизація основних засобів і нематеріальних активів тощо), чи стосуються вони цехів і ділянок основного виробництва, чи витрачені у цехах допоміжного виробництва; чи це прямі витрати на конкретні вироби, чи це витрати, пов'язані з обслуговуванням виробничого процесу і з управлінням ним. Саме таке групування витрат міститься у державній статистичній звітності про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Одним з найважливіших розділів бізнес-плану роботи підприємства є складений за економічними елементами кошторис витрат на виробництво. Цей кошторис і звітні дані про витрати на виробництво дають змогу оцінити динаміку структури витрат, зміну матеріалоємності і трудомісткості продукції порівняно із запланованими показниками і за часом; вони також служать базою для аналізу оборотності фінансових ресурсів, вкладених у сировину, матеріали, інші оборотні активи, ефективності організації процесу матеріально-технічного забезпечення підприємства.
2.2 Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат
Важливим аспектом оцінки результатів роботи підприємства, спрямованої на мінімізацію витрат на виробництво і реалізацію продукції, є аналіз собівартості виробленої продукції за калькуляційними статтями витрат. Саме такий аналіз дає змогу визначити конкретні напрямки подальшого пошуку резервів зниження собівартості продукції.
З метою пошуку резервів економії витрат на виробництво поглибленому аналізові треба піддавати саме ті статті собівартості, з яких допущені перевитрати. Втім, якщо за тією чи іншою статтею витрат визначилася економія проти запланованих, це далеко не завжди свідчить про відсутність резервів подальшої економії відповідних витрат.
З'ясування причин перевищення прямих матеріальних витрат над плановими прямими витратами необхідно здійснювати, використовуючи розрахунки, які проведені при аналізі рівня матеріалоємності продукції. Вони визначають напрямок аналізу, оскільки матеріалоємність продукції підприємства залежить насамперед від прямих матеріальних витрат, хоч і ті матеріальні витрати, які формують собівартість продукції через комплексні статті витрат на обслуговування виробництва й управління (а це здебільшого витрати енергоносіїв, допоміжних матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, запасних частин), також значною мірою визначають рівень матеріалоємності продукції підприємства в цілому.
Аналіз причин відхилення собівартості продукції за статтею “Основна і додаткова заробітна плата основних виробничих робітників” і пошук резервів економії виконується на базі проведеного аналізу використання на підприємстві трудових ресурсів, зокрема аналізу продуктивності праці, трудомісткості продукції, нормування і стану оплати праці. Найсуттєвішим фактором зниження витрат на оплату праці основних робітників є досягнення мінімально можливої технологічної трудомісткості продукції, яка виробляється і реалізується. Невиконання накреслень щодо зниження трудомісткості виробів призводить до перевитрат і збільшення собівартості продукції. Сума перевищення собівартості продукції через невиконання запланованого зниження технологічної трудомісткості (DСтр) може бути визначена за такою формулою:
(2.2)де (ТР)1 — фактична технологічна трудомісткість товарної продукції за аналізований період (нормо-годин);
ЗПс — середня вартість (заробітна плата) за одну нормо-годину, грн.;
Вн — відсоток невиконання встановленого у плані завдання щодо зниження технологічної трудомісткості, %;
Кеф — коефіцієнт, що відображає розмір нарахувань на заробітну плату у загальнодержавні фонди.
При аналізі заробітної плати основних робітників особливу увагу треба приділити також виявленню резервів скорочення непродуктивних витрат заробітної плати. Такий аналіз повинен базуватися на вивченні первісної облікової документації, яка є підставою для нарахування заробітної плати всім категоріям робітників, у тому числі й основним виробничим робітникам. До такої документації належать наряди на відрядні роботи, маршрутні карти (вони на багатьох підприємствах випускаються на партію деталей і супроводжують цю партію через весь технологічний процес), листки на доплату, акти про брак тощо.
Непрямі комплексні витрати на обслуговування виробництва й управління аналізуються за трьома групами витрат:
— на утримання та експлуатацію устаткування;
— загальновиробничі витрати;
— загальногосподарські витрати.
Затрати на утримання та експлуатацію устаткування аналізуються з урахуванням того, що до складу цих витрат входять як витрати, що повністю (або майже повністю) залежать від обсягу виробництва продукції (на - експлуатацію устаткування, знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв, транспортні витрати, пов'язані з внутрішньовиробничим переміщенням вантажів), так і такі, що практично або навіть зовсім не залежать від нього (амортизація устаткування і транспортних засобів, які експлуатуються у цехах, дільницях, інших відокремлених виробничих підрозділах).