Даний Закон України має певні недоліки. Одним з них є перелік величезної кількості ліцензованих видів діяльності – їх у законі понад шістдесят. У самій наявності великої кількості ліцензованих видів діяльності, власне, немає нічого небезпечного, якщо тільки не бюрократична та прозора процедура отримання ліцензій та контроль з боку держави за дотриманням умов і правил ведення господарської діяльності. В Законі залишилися невизначеними критерії, відповідно до яких ту чи іншу діяльність може ліцензувати держава. Відсутність в Законі критеріїв щодо видів діяльності, які потребують ліцензування, може призвести до масового поповнення переліку видів діяльності, які ліцензуватимуться відповідно до ст. 9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Той факт, що за нетривалий час дії Закону до нього п’ять разів вносилися зміни, в тому числі доповнювалася ст. 9, дозволяє стверджувати, що за такого підходу наше законодавство може спіткати доля Російської Федерації, де згідно із законами про ліцензування, обмеженню підлягають понад двісті різноманітних видів господарської діяльності. Тому необхідно внести зміни до ст. 8 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», де йдеться про ліцензійні умови, й визначити, що вони мають визначати конкретні прояви небезпек, в зв’язку з якими цей вид діяльності має ліцензуватися. Таке регулювання можна розглядати як створення певного механізму реалізації принципу, закріпленого в абзаці 2 ч. 1 ст. 3 Закону про захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. При відсутності таких норм у ліцензійних умовах можна ставити питання про виключення цього виду діяльності з переліку ліцензованих видів діяльності, оскільки він не відповідає принципам, закріпленим у Законі.
Отже, утворення механізму визначення доцільності чи необхідності ліцензування того чи іншого виду господарської діяльності стало б ще однією основою концепції нового законодавства про ліцензування.
Зрозуміло, що нині сам законодавчий процес викликає багато нарікань, чимало обґрунтованої критики з’являється як у пресі, так і в солідних наукових та науково-практичних матеріалах. Далеко не всі проблеми тут можна розв’язати відразу, якщо мати на увазі вкрай нетривалий з погляду історичної ретроспективи період самостійної законодавчої діяльності в Україні, нестачу відповідного досвіду, брак кваліфікованих кадрів.
Забезпечити реалізацію пріоритетів законодавства щодо регулювання підприємницької діяльності можна такими шляхами:
· зміцнивши контроль за реалізацією прийнятих актів, що, насамперед, має включати: збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів;
· вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів; підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України (пункти 2-4 ст. 5 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);
· широко залучаючи вчених-юристів та відомих юристів-практиків до роботи в комітетах як позаштатних консультантів, в наданні комітетам кваліфікованої правової допомоги при підготовці найважливіших законопроектів;
· визначення пріоритетних напрямів законодавчої діяльності комітетами Верховної Ради України на основі зібраної та проаналізованої інформації; врахування невідкладних законопроектів Президента України, їх першочерговий розгляд;
· забезпечивши розгляд пропозицій Президента України, висловлених ним до прийнятих законів України з метою поліпшення їх змісту; використання всенародних обговорень найважливіших законопроектів, присвячених актуальним питанням, публікації таких законопроектів у пресі з тим, щоб громадськість мала змогу впливати на поліпшення змісту цих документів ще на етапі їх прийняття.
Важливо, що реалізації цих завдань має передувати повна правова інвентаризація – перегляд усього корпусу чинного в Україні законодавства, відокремлення в ньому прогалин, суперечностей, які потребують усунення.
Важливим напрямом реалізації визначених законодавчих пріоритетів є розробка Державної програми розвитку законодавства з регулювання підприємницької діяльності на найближчі роки та її послідовне і неухильне виконання. Прийняттю такого важливого стратегічного документа, природно, має передувати широка суспільна дискусія, принаймні дискусія в середовищі юридичної громадськості.
Виходячи з того, що в економіці Україні створюються та функціонують суб’єкти підприємництва різних організаційно-правових форм, законодавство визначає загальні та спеціальні умови їх створення. Загальні умови відносяться до всіх форм підприємств. Вони визначені Господарським та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи. Спеціальні умови створення підприємств визначаються законами про їх окремі види.
Як правове поняття «створення» має в собі визначення засновників, їхньої компетенції, порядку діяльності відносно створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створювати у встановленому порядку організацію і зареєструвати її як юридичну особу.
Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками можуть бути «фізичні та юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України». Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник.
Засновники реалізують своє право шляхом:
— вибрання організаційної форми підприємства;
— визнання цілей та предмету його діяльності;
— прийняття рішень щодо його створення;
— затвердження у встановленому порядку статуту;
— передачі безкоштовно на баланс підприємства основних фондів та оборотних засобів;
— формування органів управління, визнання в статуті рамок їх повноважень тощо.
Створення підприємства в юридичному розумінні — це затвердження та здобуття передбачених законом документів: рішення власника (власників) чи вповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього потребує організаційна форма), свідоцтва щодо державної реєстрації. Якщо для тільки що створеного підприємства необхідна земельна ділянка, то сюди додаються також документи на землекористування (землеволодіння), яке визначене земельним законодавством України.
Господарче законодавство регулює також способи створення суб’єктів господарювання. Так, підприємство може бути створено відповідно до рішення одного чи кількох власників, або уповноваженого ними органа.
Юридичні особи мають право створювати на території України та за її межами суб’єкти господарчого права (без прав юридичної особи) — свої уособлені підрозділи: філії, представництва тощо із правом відкриття поточних та інших рахунків. Уособлені підприємства діють на основі затверджених підприємством положень щодо них. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.
Установчі документи підприємства мають містити обов’язкові дані щодо суб’єкта господарювання, без яких вони вважаються тими, що не відповідають вимогам законодавства. Це наступне:
1) найменування і вид;
2) ім’я власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження;
3) предмет і цілі діяльності;
4) юридичне положення (це положення про юридичну особу, склад його майна, наявність самостійного балансу, банківського рахунку, фірмового найменування та товарного знака, якщо він використовується. Якщо юридична особа має право випускати цінні папери, то таке право також відноситься до юридичного статусу);
5) перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);
6) про порядок створення майна;
7) про порядок розподілу прибутку та покриття витрат;
8) про порядок випуску акцій (для акціонерного товариства);
9) перелік органів управління, порядок їх формування, компетенція;
10) про контрольні органи;
11) про порядок припинення діяльності; орган, який приймає рішення щодо припинення; про порядок створення та роботи ліквідаційної комісії; про умови розрахунків з бюджетом та кредиторами; розподіл майна, яке залишилося).
Крім обов’язкових, в установчі документи можуть додаватися звичайні та випадкові положення, які не повинні суперечити законодавству України. Ці положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, про раду, про інші органі, які реалізують повноваження трудового колективу.
Державна реєстрація юридичної особи є обов’язковою стадією при його створенні. Вона визначена ст. 58 Господарського Кодексу України. Ця стаття визначає державні органи, на які покладається обов’язок реєстрації суб’єктів підприємництва (органи державної реєстрації), а також загальні умови і порядок реєстрації.
Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. Згідно загальному правилу, це державні органи по місцезнаходженню підприємства, а саме: