Економічна відповідальність контрагентів ринкових відносин має встановлюватися шляхом укладання рівноправних і взаємовигідних договорів та погодження в них усіх умов реалізації продукції і матеріальної відповідальності за виконання договірних зобов'язань.
Господарська самостійність та економічна відповідальність повинні забезпечуватися відповідними законодавчими актами і правовими нормативами, які закріплюють право власності підприємств та організацій на виробничі фонди і результати своєї діяльності.
Досягнення та підтримка динамічної рівноваги між виробництвом продукції виробничо-технічного призначення та її пропозицією і платоспроможним попитом покупців. Динамічна рівновага попиту і пропозиції може досягатися за кількома напрямками.
По-перше, скороченням надлишкового попиту споживачів шляхом зниження матеріаломісткості продукції, що виробляється, скорочення матеріальних затрат на одиницю національного доходу, раціональним використанням матеріальних ресурсів.
По-друге, забезпеченням у підприємств-виробників резерву виробничих потужностей, який дозволяє їм швидко розширити виробництво продукції у відповідності із зростаючим на неї попитом.
По-третє, оптимізацією економічними методами структури сукупного запасу продукції виробничо-технічного призначення та підвищенням частки збутових запасів готової продукції у підприємств-виробників і товарних запасів у торговельних посередників за рахунок відповідного зниження виробничих запасів у споживачів. Такий напрям зміни структури сукупного запасу є фактором зниження його абсолютних розмірів, а отже, сприяє збільшенню активних ресурсів для забезпечення ринкового попиту.
Наступним організаційно-економічним принципом є можливість вільного вибору контрагентів економічних зв'язків з купівлі - продажу засобів виробництва. Така можливість може бути реалізованою, по-перше, за наявності у народному господарстві багатьох підприємств-виробників відповідної продукції, виробничі потужності яких дозволяють забезпечити платоспроможний попит споживачів у необхідному обсязі та асортименті; по-друге, при ліквідації централізованого прикріплення споживачів до постачальників; по-третє, при розвинутих відносинах зі здійснення експортно-імпортних операцій.
Наявність розвинутої інфраструктури ринку. Нею має бути мережа торговельних посередників з їх матеріально-технічною базою, яка забезпечує багатоканальність купівлі-продажу продукції виробничо-технічного призначення та її товарорух. Нині функціонують торговельно-посередницькі підприємства та організації, які раніше існували, новостворені і ті, що розвиваються, серед них - територіальні органи загальнодержавної системи матеріально-технічного постачання України, торговельні підприємства міністерств і відомств, фірмові магазини виробничих підприємств, зовнішньоторговельні організації, торговельні фірми, аукціони тощо.
Наявність такої інфраструктури забезпечує можливість вибору підприємствами-виробниками і споживачами вигідних варіантів торговельного посередництва. Це ставить актуальне завдання зі створення раціональної мережі торговельного посередництва з високим організаційно-технічним рівнем розвитку.
Державне регулювання процесів розвитку і функціонування ринку засобів виробництва. Воно полягає у прийнятті державою відповідного законодавства та у проведенні нею такої економічної і фінансово-кредитної політики, яка сприяє реалізації розглянутих принципів і забезпечує: господарську самостійність суб'єктів оптової торгівлі; демонополізацію сфер виробництва та обігу; встановлення межі торгівлі стратегічними видами матеріальних ресурсів; удосконалення галузевої структури виробництва і створення резерву виробничих потужностей у відповідності з вимогами ринку; розвиток інфраструктури оптової торгівлі; попередження негативних дій суб'єктів ринку відносно своїх суперників.
Головною рисою ринку є його саморегулювання. Через ринковий механізм самостійні взаємопов'язані підприємства повинні одержувати достовірну інформацію про те, що виробляти і що купувати. При цьому не виключається, а, навпаки, передбачається макромасштабний вплив держави на формування і функціонування ринку засобів виробництва. Це передбачає розвиток НТП, перспективні зміни народногосподарських пропорцій, економічну політику та законодавче забезпечення. Основа ефективного регулювання ринку - велика гама економічних важелів, які визначають поведінку господарських партнерів, і спрямовані на:
перехід підприємств на анти затратний спосіб виробництва;
відміну дотацій збитковим підприємствам;
удосконалення кредитно-фінансової системи;
підтримку малих і середніх підприємств, орієнтованих на випуск засобів виробництва;
удосконалення формування державних замовлень;
сприяння розвитку змішаних, особливо спільних підприємств, що дозволить одержувати валюту і стати індикаторами стану нашої економіки з оцінками глибини ринкових змін; пристосування навколишнього середовища до вимог і режиму роботи спільних підприємств;
розширення виробництва високоякісної, конкурентоспроможної продукції.
Держава не втручається в діяльність підприємства, але на підставі законів не дозволяє розвиватися недобросовісній конкуренції і проявам монополізму. Законодавством забороняється:
рекламувати свою продукцію шляхом поширення негативної інформації про аналогічну продукцію, що виробляється іншими підприємствами;
тимчасове зниження договірних цін на продукти з метою витіснення конкурентів, а потім знову значного їх підвищення;
скуповувати сировину й матеріали, напівфабрикати щоб залишити своїх суперників без забезпечення їх матеріальними ресурсами;
вступати в союзи з іншими підприємствами або посередниками, якщо вони спрямовані на погіршення становища конкурентів на ринку або встановлення монопольних цін.
Ринок регулюється системою законів як економічних, так і юридичних, і може функціонувати тільки за певних умов. Головною з них є розвинута ринкова економіка, що означає: по-перше, це економіка, в основі якої лежить розвинуте товарне виробництво (поділ праці, економічна самостійність); по-друге, це економіка, що ґрунтується на повній відповідальності економічного суб'єкта за результати своєї діяльності та опирається на юридичну рівноправність усіх видів діяльності; по-третє, це економіка здорової конкуренції, де існують антимонопольні закони, які виключають монополізм як у виробництві, так і при реалізації продукції; по-четверте, це економіка з вільним ціноутворенням, з розвинутими фінансово-кредитною та грошовою системами.
Важливою умовою функціонування ринку засобів виробництва є відповідна структура управління як на державному, так і на регіональному рівнях та підприємствах.
В економічній системі суспільства ринок виконує такі функції:
1. Техніко-економічну. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача. Виконання цієї функції пов'язане з відповідними затратами праці, засобів виробництва і коштів. Тому ринок є об’єктом господарювання, продавці повинні покривати витрати з реалізації товарів та послуг власними доходами і мати від своєї діяльності реальний прибуток. Це вимагає ефективного господарювання.
2. Регулюючу. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, "що", "коли", "скільки" і "як" виробляти. Цю функцію ринок виконує, тому що він найбільш оперативно реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства, а суб'єкти ринкових відносин, у свою чергу, реагують на зміни, що відбуваються на ринку.
3. Стимулюючу. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам. Водночас складається така ціна, яка задовольняє і виробників, і споживачів. Якщо ціна зменшується, то виробники змушені не тільки скорочувати виробництво, але й шукати шляхи зменшення витрат. Конкурентна боротьба на ринку змушує підприємців оновлювати продукцію, розширювати її асортимент, поліпшувати її якість.
Отже, ринок засобів виробництва базується на зацікавленості товаровиробників у випуску високоякісної продукції і гарантує розвиток підприємницької діяльності, структурну перебудову економіки на основі цільових програм.
Розвиток нових галузей економіки, постійне розширення номенклатури матеріальних ресурсів, поява зовсім нових видів сировини з новими фізичними та хімічними властивостями - все це робить ринок розвинутих країн менш відомим, що вимагає його вивчення.
Вивчення ринку матеріальних ресурсів передбачає:
системний збір, обробку, аналіз і оцінку інформації про потенціальних постачальників, асортимент матеріальних ресурсів, про нові технології виготовлення важливих матеріалів, ціни на сировину й матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію тощо;
прогнозування тенденцій на перспективний період змін основних параметрів ринку: цін, обсягу виробництва матеріалів, сировини, енергії, запасів товароматеріальних цінностей, появи нових ресурсів, постачальників, можливостей імпорту ресурсів;
розробку на цій основі ефективної політики закупок, яка б дозволила оптимізувати затрати на придбання матеріальних ресурсів.