Формуючи політику закупок, підприємство повинне вирішити-буде воно самостійно виробляти матеріали, деталі, напівфабрикати чи купувати їх.
При вирішенні цього питання визначними факторами є: стан ринку матеріальних ресурсів, рівень цін, виробничі можливості самого підприємства.
Розробка "політики забезпечення" здійснюється на основі порівняльного вартісного аналізу.
Закупки "на стороні" і відмова від власного виробництва пояснюються економічними перевагами, які може одержати підприємство, купуючи ресурси у вузькоспеціалізованих підприємствах за відносно низькими цінами.
За останній період у зв'язку зі зростанням світової конкуренції, тенденції на зниження витрат, розукрупнення компаній взято курс на пошук зовнішніх постачальників тих товарів і послуг, які раніше вироблялись підприємством.
Сучасний маркетинг рекомендує вивчати ринок матеріальних ресурсів за допомогою прямих і допоміжних методів.
Прямий метод передбачає одержання інформації про кон'юнктуру ринку безпосередньо від резидентів із чотирьох джерел:
контакти з постачальниками;
контакти з посередниками;
відвідування ярмарків і виставок, що дає багату інформацію про технічні розробки, ціни, якість товарів і можливість використати каталоги ярмарок та виставок;
поїздки на підприємства-постачальники, що дозволяє визначити їх можливості із забезпечення ресурсами.
Непрямий метод вивчення ринку матеріальних ресурсів передбачає використання інформації біржових бюлетенів, журналів, газет, каталогів, брошур, проспектів та інформації радіо й телебачення.
При вивченні ринку матеріальних ресурсів на підприємствах обов'язкова наявність архіву, структурно орієнтованого за видами матеріалів і постачальників. Поряд з цим досить корисною є карткова система, в яку були б занесені постачальники, номенклатура та ціни на ресурси.
Вивчення ринку сировини і матеріалів дозволяють відповісти на такі запитання:
хто і що поставляє на ринок;
які можливості постачальників;
яка конкуренція між покупцями;
чи є можливість заміни матеріалів;
які можливі види транспортування?
При вивченні ринку матеріальних ресурсів проробляються варіанти закупки ресурсів з імпорту. Найбільш доцільно закуповувати матеріальні ресурси за кордоном лише тих видів сировини і матеріалів, які переробляються у великій кількості і придбання яких обходиться дешевше.
Для малих і середніх підприємств більш раціональними є закупки сировини і матеріалів за кордоном (якщо є така потреба) через посередників, які спеціалізуються на цьому імпорті.
Функціонування ринку засобів виробництва значною мірою визначається розвитком інфраструктури. Термін "інфраструктура" в нашій економічній науці з'явився на початку XXстоліття. Інфраструктура складається із двох латинських слів: "інфра" - під, або нижче і "структура" - будова, розміщення).
Отже, інфраструктура - це сукупність підприємств, організацій, які забезпечують багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулює рух товарно-грошових відносин. Ринкова інфраструктура - це сукупність суб'єктів матеріального, технічного, організаційного, інформаційного, фінансового і правового характеру, які забезпечують безперервне функціонування ринкового механізму.
Інфраструктура ринку засобів виробництва включає три основних блоки: організаційний, технічний та інформаційний.
До організаційного блоку належать біржі, оптові магазини, брокерські та дилерські компанії, торговельні будинки, ярмарки, виставки, власні комерційні структури певних промислових підприємств, роздрібна торгівля.
До технічного - склади, транспортна система, тарне господарство.
Інформаційний блок забезпечує підприємство необхідними матеріалами у вигляді довідників, реклами, каталогів, норм та нормативних документів, розпоряджень тощо. Всі організації, підприємства, що входять до ринкової інфраструктури, мають забезпечити вирішення таких завдань:
рух матеріалів, сировини від виробника до споживача;
виробничо-технічне обслуговування основного виробництва;
рух і відповідність інформаційних потоків.
Всі елементи ринкової інфраструктури по-різному впливають на ринок засобів виробництва, від їх розвитку в значній мірі залежать характер і темпи його становлення.
На сьогодні в Україні функціонують різні організаційні системи інфраструктури засобів виробництва, а саме:
Аукціон - це форма продажу у визначений термін і у визначеному місці товарів, попередньо встановлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, що, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість запропонованих товарів.
Отже, аукціон - це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організовуються також спеціалізованими брокерськими фірмами, які перепродають товари та послуги.
Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних та торговельних зв'язків із зарубіжними партнерами. Вони є юридичними особами, які діють за принципами повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.
Світова практика знає й таку форму торгово-комерційної діяльності, як торговельні будинки. Торговельні будинки - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або у оптовиків своєї країни і перепродають їх за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродають місцевим оптовим та роздрібним торгівцям і споживачам промисловості та інших галузей народного господарства. Торгові будинки здійснюють операції за свій рахунок, але можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і для зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.
Комерційна-посередницькі фірми - оптові підприємства, які здійснюють оптову торгівлю за свій рахунок і з залученням кредитів як із власних складів, так і зі складів виробників та інших оптових посередників. Організаційно можуть об'єднувати декілька складських підприємств, транспортне господарство, цехи та дільниці з надання додаткових і виробничих послуг.
Оптові бази - це підприємства, що організаційно об'єднують склади та спеціалізовані за технічними ознаками підприємства з переробки продукції зі спільними енергетичними, транспортними та іншими комунікаціями, а також централізованими експедиційними, допоміжними службами і апаратом управління, які організовують складування і відправку продукції.
Оптові магазини - підприємства, які максимально наближені до покупців, характеризуються невеликими масштабами оптової реалізації, наявністю торгового залу з виставленими зразками, великою питомою вагою продажу товару за готівку.
Ярмарки - це надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовуються у встановленому місці. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовити.
Біржа - це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля товарами, головним чином сировиною і матеріалами за зразками та стандартами.
Біржа не є ринком реального товару, вона організовує обмін на основі документального відображення товарів і капіталів. На біржах здійснюються два види товарообігу: реальний та ф'ючерсний.
Ф'ючерсні операції - це торгові угоди, що розраховані на довгостроковий період і передбачають закупівлю товарів у перспективі, у міру їх виробництва.
На відміну від угод на реальний товар ф'ючерсні угоди не передбачають зобов'язань сторін поставити або прийняти товар у термін, передбачений в контракті, а здійснюють купівлю і продаж права на товар з поставкою його у встановлений термін після закінчення визначеного періоду часу. Різницю між ціною контракту на день його підписання і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна зросла), або покупець (якщо ціна знизилася).
Товарні біржі і брокерство зародилися в країнах Західної Європи на межі ХVІ-ХVІІ століть. На сьогодні в США, Великобританії, Франції, Японії та в інших країнах з ринковою економікою товарні біржі і брокери відіграють самостійну і значну роль у процесі оптової торгівлі.
Товарні брокери є посередниками при укладанні угод на біржах і спеціалізуються на певних видах товарів та послуг. Брокери не пов'язані з постачальниками або збутовими структурами конкретних фірм і підприємств безпосередньо. Але вони укладають товарні угоди від імені конкретних покупців та продавців. Діяльність брокерів оплачується у відсотках від вартості угоди або за фіксованими ставками за укладену угоду. Діяльність брокерів відзначається глибоким знанням ринку товарів, на яких вони спеціалізуються, можливістю укладання термінових контрактів.
Організованим місцем укладання брокерських угод, контрактів є товарні біржі. Товарні біржі являють собою постійно діючі ринки, де товари продаються і купуються без попереднього їх пред'явлення та огляду на основі документів встановлених форм, що регламентують номенклатуру, обсяг, термін, форму доставки, а також ціну товару та деякі інші умови.