Негативні тенденції в збільшенні й оновленні основного капіталу і в розвитку науково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності в період реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючим показником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, що ґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років в Україні частка першого способу виробництва становила близько 40% (виходячи з кількості робітників, зайнятих ручною працею), частка другого –близько 48%, автоматизованого виробництва –близько 12%. Таким чином, за роки трансформації економіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та морального спрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршилась якість автоматизованого виробництва. Отже, зміни в технологічному способі виробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деяких сферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосіб виробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах–до капіталізму доби XVIII - початку XX ст., коли основою виробництва була праця машинна.
Закономірності відтворення основного капіталу й особливості цього процесу в Україні відбивають причинно-наслідкові зв'язки зміни форми власності, реалізації обраної моделі приватизації державної власності. Аналіз головних факторів і характерних рис, притаманних відтворенню основного капіталу в Україні протягом трансформаційного періоду, дає можливість висвітлити цілий ряд явищ, які допровадили до економічного спаду. Сучасні ринкові економіки дуже різняться залежно від ступеня індустріалізації, рівня розвитку соціального забезпечення і т. ін. Тому, розбудовуючи вітчизняну соціально орієнтовану економіку з ринковими регуляторами, необхідно застосувати метод трансформації, який дасть змогу впровадити ці регулятори з найменшою руйнацією економічної системи, що реформується. Адже різноманітність ринкових моделей пов'язана з особливостями застосування різних ринкових елементів – малого та середнього бізнесу, типів ринку, решти складових Суб'єктивно зумовлене копіювання та перенесення будь-якої готової моделі на фунт національної економічної системи об'єктивно призводять до негативних соціально-економічних наслідків.
Утвердження інноваційної моделі економічного зростання тісно пов'язане з системним розвитком інноваційної діяльності. Для забезпечення такого розвитку необхідно сформувати в країні ефективну національну інноваційну систему (НІС), оскільки окремі елементи інноваційного процесу створюють основу для стабільного економічного зростання лише за умови їх системної взаємодії. При цьому відбувається збільшення загального ефекту внаслідок узгодженої дії елементів системи, порівняно з дією кожного елемента окремо.
Досвід економічно розвинених країн свідчить, що системний підхід до розвитку інноваційної сфери дозволяє забезпечити динамічний розвиток національних економік і підвищувати їхню конкурентоспроможність. Тому формування НІС для країн з трансформаційною економікою є першочерговим завданням на сьогодні. Тільки перехід до інноваційної моделі розвитку дасть змогу цим країнам розв'язати проблеми, які накопичились за роки ринкових перетворень і перейти до нової якості економічного зростання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. З кінця 80-х pp. XX ст. поняття національної інноваційної системи перебуває в центрі уваги як учених, які займаються проблемами технологічного розвитку, так і державних та міжнародних організацій, відповідальних за розробку інноваційної і промислової політики.
Визначають три типи НІС - адміністративно-командну, ринкову та НІС перехідного типу.Характерними рисами першої є одержавлення власності, в т.ч. інтелектуальної, закритість і опора лише на власні сили, мобілізаційний тип розвитку і мілітаризація, відомча організація й управління суб'єктами, відсутність малих форм організації інноваційної діяльності. Така НІС відзначається низьким рівнем мобільності і гнучкості, але має переваги щодо можливостей концентрації значних інтелектуальних і матеріальних ресурсів.
Ознаками ринкової НІС є відкритість, поєднання різних форм власності, підтримка конкурентного середовища і рівноправність суб'єктів інноваційної діяльності. Перевагами цієї системи є орієнтація на потреби споживачів, гнучкість і відкритість системи. Проте недоліками є значна ризикованість інноваційної діяльності, орієнтація досліджень на ринкову вигоду і швидку окупність.
У постсоціалістичних країнах формуються НІС перехідного типу,в поєднуються елементи адміністративно-командної і ринкової НІС. До адміністративної частини НІС належать науково-технічні організації академії наук, державних наукових центрів і військово-промислового комплексу. Ринкову частину НІС утворюють інноваційні підприємства, недержавні аналітичні, наукові, консалтингові, венчурні компанії. Вони працюють на засадах ринкової вигоди.
Формуванню НІС в країнах з трансформаційною економікою перешкоджає слабка координація учасників інноваційної системи при розробці інновацій, фінансовій підтримці інноваційної діяльності та впровадження її результатів. У більшості країн з трансформаційною економікою існуюча структура управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю є недосконалою і переобтяжена великою кількістю нескоординованих органів, які функціонують без належної взаємодії, комплексного і системного розподілу повноважень, ієрархії підпорядкування. Характерною рисою НІС країн з трансформаційною економікою є диспропорційність регіонального розвитку в межах НІС. Розвиток інноваційної діяльності відбувається переважно у промислово розвинених регіонах. Водночас інноваційна політика не спрямована на вирішення проблем слаборозвинених регіонів.
Низьким є і рівень захисту прав інтелектуальної власності. Незважаючи на значні зусилля з узгодження національного законодавства зі світовим нормами, залишається недосконалим механізм контролю за дотриманням цих норм.
Ще однією проблемою є низький рівень бюджетного фінансування інноваційної діяльності та неефективний розподіл цих коштів. Незважаючи на зростання фінансування наукових досліджень і розробок за 2001—2008 pp., їхня частка у ВВП залишається незначною.
Значною перешкодою для формування НІС в постсоціалістичних країнах є нерозвиненість інноваційної інфраструктури (особливо фінансової, що ускладнює доступ суб'єктів інноваційної діяльності до додаткових джерел фінансування). Розвиток інноваційної інфраструктури обмежується, як правило, створенням окремих технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів. Проте і для них не створюються сприятливі умови для розвитку в результаті невиконання норм законодавства щодо фінансування і стимулювання інноваційної діяльності.
Негативні тенденції в збільшенні й оновленні основного капіталу і в розвитку науково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності в період реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючим показником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, що ґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років в Україні частка першого способу виробництва становила близько 40% (виходячи з кількості робітників, зайнятих ручною працею), частка другого - близько 48%, автоматизованого виробництва - близько 12%. Таким чином, за роки трансформації економіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та морального спрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршилась якість автоматизованого виробництва. Отже, зміни в технологічному способі виробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деяких сферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосіб виробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах- до капіталізму доби XVIII - початку XX ст., коли основою виробництва була праця машинна.
Світовий досвід вказує на те, що в житті будь-якої країни першочергове значення має технологічний прогрес. Будучи головним фактором економічного зростання, він дедалі більше впливає на структуру, обсяг і рівень виробництва в усіх сферах економіки. Понад 80% зростання валового національного продукту, за даними західних економістів, пов'язане не з капіталовкладеннями, а з технологічними нововведеннями.
Значне технологічне відставання від промислово розвинених країн обумовлює проблеми інтеграції країн з трансформаційною економікою в процес міжнародного науково-технічного співробітництва. На сьогодні експорт продукції майже всіх країн СНД має сировинну орієнтацію.
Побудувавши планово-ринкову економічну систему, тобто регульовану соціальну ринкову систему, Україна зможе рівноправно увійти у світове господарство. Характерна особливість сучасного економічного розвитку - діалектичне поєднання планування і ринку, що підтверджується досвідом країн Західної Європи. Думки, що сьогодні ринок розвивається саме як регульований, дотримуються багато вчених.
Що стосується соціально-класової структури, то поряд із кланово-корпоративними угрупованнями в Україні (як і скрізь в СНД)сформувалися прошарки середньої і дрібної буржуазії (переважно, у сферіторгівлі) і вузький, але активний прошарок «професіоналів». Інтелігенціявкрай диференційована: маса «рядової» (вчителі, лікарі, інженери і т.п),переважно бідної, та прошарок «елітної», в значній мірі зрощеноїз владою. Робітничий клас теж диференційований залежно від типівпідприємств.