Розділ ІІ Особливості антидемократичних державних режимів.
2.1 Оцінка антидемократичних режимів.
Оцінити авторитарні режими досить важко через їх багатоманітність, та наявність у них суттєвих розбіжностей між ними. Проте можливо дещо узагальнено дати характеристику позитивним та негативним рисам авторитарних та тоталітарних режимів.
До числа слабких сторін авторитаризму можливо віднести наступні:
1. Курс політики, як внутрішньої та і зовнішньої влади повністю залежить від позиції главі держави, або групи осою що здійснюють авторитарну владу.
2. У громадян відсутні можливості попередження політичних авантюр та свавілля влади, що може вилитися у небажані та негативні наслідки. Прикладом такої неможливості можна вважати правління Фердинанта Маркоса у Філіппінах. Там неодноразово виникали такі ситуації при яких, у випадку наявності процедури запобігання діям (наприклад "право вето") або процедури відсторонення від влади (наприклад процедура "імпічменту"), країна мала можливість вийти з деяких кризових явищ з меншими втратами.
3. При авторитарних режимах діє обмеження інститутів артикуляції, політичного вираження суспільних інтересів. Тому іноді проведення певних дій є відірваним від реальності, та не має під собою необхідних підстав.
4. Дуже часто діє принцип адміністративно-командної системи в економіці, що спричиняє негативні наслідки для економіки. Спроби проводити економіку без оглядки на ринкові закони також характерне і для багатьох напівавторитарних держав. В умовах панування командно-адміністративної системи негативні явища даютьвзнаки і в соціальній сфері. Загальмування темпів зростання економіки у сукупності із залишковими принципами фінансування соціальних програм відбиваютьсяна рівні добробуту народу. Це завжди наближає до кризових явищ.
5. На загальну думку, у авторитарних країнах від конкретної особи нічого не залежить. Через це у пересічного громадянина відсутнє прагнення до можливих змін, а як результат і відсутня політична культура, політична думка. При демократії кожний громадянин відчуває відповідальність за майбутнє своєї держави та має стимули для підвищення своєї свідомості.
6. В деяких випадках можливі фізичні розправи. При авторитарному режимі, громадяни не можуть бути впевнені у виконані їх прав. В авторитарних режимах можливі репресії, фізичні розправи над опозицією, та деякі інші порушення.
7. Авторитарний режим за своєю суттю, як правило є консервативним. При авторитаризмі верхівка влади дуже важко сприймають зміни, особливо тоді, коли ці зміни мають зазіхання на їх необмежену владу. Ця ознака не завжди характерно, наприклад у революційній формі авторитаризму, так як він може бути встановлений саме з цілю змінити певні фактори.
8. Через опору на силу, дуже часто фінансування на військову сферу перевищує фінансування на соціальні та інші нужди, і в результаті призводить до зниження добробуту населення держави.
Зазначені вище негативні риси не є вичерпним переліком. Річ у тому, що досить важко визначити їх більшу кількість через те, що більшість негативних рис не є притаманними всім, або навіть більшості авторитарним державам. Дані визначені риси є більш-менш загальними для усіх авторитарних режимів.
Стосовно позитивної оцінки авторитарного режиму, то в даному випадку це доволі спірне питання. Як вже було зауваження, то в більшості випадків всі позитивні риси залежать від особистості диктатора, який і здійснює владу. До того ж, якщо прослідкувати історично, то все залежить не лише від проведеної політики, але й від особистого характеру, психологічних особливостей і деяких інших факторів. Сталін, незважаючи на свою маніакальність, зміг зробити з СРСР величну державу, хоча проведення політики подібної йому в більшості випадків мало спричинити глибоку кризу, яка було б неможливо вирішити без зміни керівництва. Фердинант Маркос міг добитися величезного розвитку економіки на Філіппінах під час його управління. Таких прикладів в історії є величезна кількість. В цілому позитивні риси авторитарних режимах найбільш чітко проявляються в екстремальних ситуаціях.
Щодо конкретних позитивних рис то можливо привести наступні:
1. Авторитарна влада має високий потенціал до збереження політичної та соціальної стабільності. При авторитаризмі як правило всі потрясіння зводяться до найменших втрат.
2. Авторитаризм має можливість швидко мобілізувати всі необхідні матеріальні, людські, інтелектуальні і навіть духовні ресурси для подолання певних важливих завдань.
3. Авторитаризм має змогу проводити швидку реакція на надзвичайні обставини. У випадку можливості війни, авторитаризм може провести війну з більшою ефективністю ніж інша державна система влади.
4. Авторитаризм має найбільший потенціал для перемоги політичних суперників.
5. Авторитаризм має змогу найбільш швидко та чітко реагувати на деякі обставини, які необхідно вирішити, і в результаті має найбільший потенціал до оперативності дій. Так склалося через те, що в авторитарних режимах нема необхідності у довгих обговореннях та узгодженнях дій.
6. Авторитаризм, при правильному проведенню пропагандиських та інформаційних робіт, незважаючи на вузьку соціальну базу, може користуватися всенародною підтримкою.
7. Авторитарний режим є ідеальним варіантом режиму для країн, що розвиваються.
В сучасних умовах авторитаризм, що не спирається на масову підтримку населення та декотрі демократичні інститути приречений на розпад, та не буде мати змогу прогресивно розвивати суспільство. Такий авторитарний режим в результаті може перетворитися у кримінальний режим особистої влади, що може мати руйнівні наслідки для суспільства. Тому якщо грамотно поєднувати авторитарні та демократичні елементи, можливо досягти великих успіхів.
Демократично орієнтовані авторитарні режиминедовговічні, так як не можуть довго знаходитися у точці спокою, а доволі швидко розвиваються. Як правило в результаті їх перспективою єабо більш жорстокий авторитаризм, або демократия.
2.2 Державний режим у республіках колишнього СРСР.
Пройшло вже майже півтора десятиліття з тих пір, як мир виявився, втягнутий в гігантський експеримент по виявленню позитивних рис різних стратегій політичного розвитку. Стартуючи одночасно в серпні 1991 року, п'ятнадцять радянських республік, що входили в колишній Радянський Союз, ставши незалежними державами, одержали можливості для вибору варіантів формування власного майбутнього.
Озираючись назад з висоти сьогоднішнього дня, не можна не погодитися з тими політологами, які вважають, що початковою точкою посткомуністичної трансформації колишніх радянських республік був не традиційний тоталітаризм, а авторитаризм, але вже м'який і безсилий. І хоча зовнішні атрибути комуністичного тоталітаризму в цих республіках ще збереглися, вони вже не виконували колишньої ролі. Тобто розвиток держав, що утворилися після розпаду СРСР, починали своє існування з авторитарного режиму державної влади.
Кажучи про типи політичних режимів, які сформувалися і вже укорінялися в колишніх радянських республіках, менше всього хотілося б міркувати про «упущені можливості», «нерівні стартові умови», про «драматичне співвідношення політичних сил» на тому або іншому етапі пострадянської трансформації і т.п. Саме це сьогодні превалює в параполітологічних, а точніше, в пропагандистських «дослідженнях», написаних в рамках соціального замовлення, тобто, по суті, що є маніпулятивними по своєму призначенню. [13, 203]
Стартуючи з однієї крапки, пострадянські країни розвивалися далеко не однаково. І імпульси національно-державного самовизначення, придбані в процесі розпаду колишнього Радянського Союзу, і геополітичне положення, і національно-цивілізаційна ідентичність, і соціокультурні умови, і якість політичних еліт, і ступінь впливу на політичний процес з боку демократії Заходу і т.д. виявилися різними. Все це привело до типологічної різноманітності політичних режимів, що виникли в процесі 13-річних трансформацій на базі колишніх радянських республік.
Схожим у всіх державах став напевно лише інститут президентства. Він з'явився як природний продукт розкладу і трансформації партійно-державних структур авторитарного «соціалізму». Власне пости президента, зайняті тими або іншими пострадянськими лідерами, причому в багатьох країнах — колишніми керівниками республіканських компартій, перетворилися на основний інститут визначення політичного курсу.