Сутність бюджетної політики, за Кейнсом, — організація інвестицій. Скорочення або недостатнє зростання приватних інвестицій варто компенсувати за рахунок держави. При цьому не має принципового значення, на що підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб вони через ефект мультиплікатора привели до зростання зайнятості та збільшення національного доходу. В довгостроковій перспективі навіть безпосередньо некорисні інвестиції, подібні до будівництва єгипетських пірамід, справляють корисний вплив.
Кейнс виступав за використання бюджетних коштів приватними інвесторами через систему державних замовлень і закупівель. Він наполягав не на державних інвестиціях, а на державному регулюванні обсягу поточних інвестицій.
Кейнс не заперечував можливості державного впливу на споживчий попит, але вважав це другорядною справою. Шляхи такого впливу він бачив у фіскальній політиці, що має забезпечувати рівномірніший розподіл національного доходу. Збільшуючи доходи найбідніших верств, ця політика сприяла б зростанню ефективного попиту на предмети споживання. Нарешті, Кейнс виступав проти політики вільної торгівлі, за протекціонізм. Закриваючи господарство від іноземної конкуренції, державна влада створює умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для підвищення зайнятості, що є умовою зростання національного доходу.
2. Методологія макроекономічної теорії Дж. Кейнса
Методологія Дж. Кейнса базується на визначенні предмета і методів досліджень. Предметом є кількісні, функціональні залежності між макроекономічними змінними. До методів, використаних ученим, належать математичний, суб'єктивно-психологічний та емпіричний. Він поділив усі економічні змінні на незалежні і залежні. До незалежних макроекономічних змінних належать: маса грошей в економіці, процентна ставка, гранична ефективність капіталу, гранична схильність до заощадження, гранична схильність до споживання, гранична схильність до інвестування. Залежними макроекономічними змінними є національний доход, рівень інвестицій, заощадження, рівень зайнятості, сукупний суспільний продукт.
Дж. Кейнс вивів кілька функціональних залежностей між змінними. Передусім він сформулював пряму залежність обсягу продукту і прибутку від розміру зайнятості у разі незмінних засобах виробництва, а також визначив формулу сукупного суспільного продукту (ССП) з погляду натурально-речовинної та вартісної структури. Для стійкого зростання виробництва повинна бути відповідність вартісної і натурально-речовинної характеристик продукту. Щоб економіка стійко розвивалася, потрібно заохочувати сукупні витрати, а отже, сукупний попит.
На основі виведених залежностей Дж. Кейнс сформулював положення теорії ефективного попиту. Основним завданням економіки визначається досягнення ефективного попиту — такого рівня сукупного попиту, що приведе до рівності загальних доходів і витрат. За ефективного попиту фірми мають максимальний прибуток і зацікавлені в збільшенні зайнятості. Підтримуючи ефективний попит, держава повинна регулювати процентну ставку, наближати її до рівноважного рівня, за якого інвестиції зрівнюються із заощадженнями. Держава має вжити заходів, що забезпечать зростання національного доходу. Це можна зробити, маніпулюючи граничними схильностями населення, насамперед граничною схильністю до споживання, тобто заохочуючи населення купувати товари.
Дж. Кейнс вважав, що із зростанням реальних прибутків починає діяти основний психологічний закон: у людей зростає схильність до заощаджень, а не до споживання. Якщо це відбувається, то обсяг інвестицій скорочується, отже, скорочується і зайнятість. Це стан стагнуючої економіки. Щоб цього уникнути, треба передусім регулювати процентну ставку, у процесі регулювання процентної ставки держава повинна враховувати ефект мультиплікатора. У своїй теорії мультиплікатора вчений виокремив насамперед мультиплікатор прибутку, який означає, що приріст прибутків викликаний приростом інвестицій. Мультиплікатор прибутку прямо залежить від граничної схильності до заощадження.
На основі теорії мультиплікатора економіст розробив теорію капіталу і відсотка. Капітал — це майно, що приносить прибуток. Прибуток вимірюється граничною ефективністю капіталу, і це є граничний прибуток, одержуваний з додаткової одиниці капіталу. Розглядаючи цей показник, фірми будуть зацікавлені в інвестиціях доти, доки гранична ефективність капіталу не зрівняється з процентною ставкою. Держава може прямо впливати на процентну ставку, маніпулюючи масою грошей, і побічно — впливаючи на граничні схильності до заощаджень і споживання. Дж. Кейнс вважав, що фірми зацікавлені в інвестиціях, коли держава здійснює політику "дешевих" грошей, пов'язану зі зниженням процентної ставки на основі збільшення маси грошей в обігу. Отже, щоб вивести економіку зі стану стагнації, держава має припускати тимчасове збільшення інфляції (при цьому скорочується безробіття).
Теорія заробітної плати і зайнятості Кейнса є логічним наслідком його теорії капіталу. Розкриваючи основні проблеми зарплати і зайнятості, він обґрунтував політику регульованої інфляції і заробітної плати та сформулював ідею "інфляційної спіралі", згідно з якою встановлюється пряма залежність між збільшенням заробітної плати і зростанням цін. Регулюючи інфляцію, держава повинна сприяти зростанню граничної схильності до споживання у такий спосіб, щоб вона перевищувала або дорівнювала граничній схильності до заощадження. Дж. Кейнс вважав, що для розв'язання цієї проблеми необхідно знижувати зарплату. Зниження заробітної плати вважатиметься оптимальним, коли воно стимулюватиме інвестиції в реальному бізнесі.
У концепції макроекономічного регулювання Дж. Кейнс запропонував три моделі економіки. На його думку, майже всі проблеми стабілізації стагнуючої економіки вирішуються за допомогою державного регулювання.
Мета державного втручання в економіку полягає в тому, щоб за допомогою бюджетних витрат домогтися рівноважного стану національної економіки. Вчений розробив систему методів державного макрорегулювання економіки. Передусім це регулювання заробітної плати в бік її зниження, вплив на інфляцію шляхом зменшення або збільшення маси грошей, збалансування кредитно-грошового обігу з метою одержання рівноважної ставки відсотка. Причому використовуючи модель національної економіки, він вивів кілька макроеко-номічних пропорцій, дотримання яких дасть змогу державі досягти стійкого зростання зайнятості і водночас регулювати інфляцію.
3. Еволюція кейнсіанства
кейнсіанство неокласичний економічний теорія
Вчення Кейнса згодом розділилося на ліве кейнсіанство і неокейнсіанство.
Найбільш визначним представником лівого кейнсіанства була Джоан Робінсон. Ліві кейнсіанці, погоджуючись із Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму — проблема ефективного попиту, бачать головну причину недостатності попиту в нерівномірному розподілі національного доходу. Засобом підвищення попиту вони вважають обмеження діяльності монополій. Щодо державних витрат як засобу підвищення зайнятості ліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові від гіпертрофії військових витрат, збільшенні вкладень у житлове і дорожнє будівництво, охорону здоров’я, освіту, соціальне страхування та ін.
Неокейнсіанство пов’язане, зокрема, з діяльністю англійських вчених Роя Харрода (1900—1978) і Миколи Калрода (1908—1986).
Неокейнсіанці багато в чому пішли далі свого вчителя. Якщо у Кейнса втручання держави розглядається як спорадичне, то в неокейнсіанців як постійне. Кейнс практично відсторонюється від змін, внесених науково-технічним прогресом. У неокейнсіанців вплив НТП включений до аналізу економічних процесів. Неокейнсіанці наполягають на форсованих державних вкладеннях у наукові дослідження, нову техніку, а також на проведення активної політики структурної перебудови господарства у зв’язку з досягненнями науки і техніки.
У неокейнсіанській моделі поряд із мультиплікатором істотну роль відіграє акселератор. Акселератор виражає відношення приросту інвестицій до зумовленого ним приросту доходу. Величина акселератора V виражається формулою:
V = I / Y,
де I — інвестиції; Y — дохід.
Ідея акселератора виходить з висунутого ще в 10-ті роки XX бі. французьким економістом Альбертом Афтальйоном (1874—1956) принципу: кожен приріст доходу викликає більший (у відсотковому виразі) приріст сукупних інвестицій, індукованих цим приростом доходу. Нобелівський лауреат Д. Хікс об’єднав ідеї мультиплікатора й акселератора в рівнянні національного доходу:
Yt = At + (1/1 – K)Yt-1 + V(Yt- 1 – Yt-2),